ГОСТРИЙ ГАСТРИТ
Гострий гастрит — гостре запалення слизової оболонки шлунка, що інколи поєднується з одночасним ураженням кишок. У такому разі захворювання перебігає за типом гострого гастроентериту.
Етіологія. Причинами захворювання найчастіше є неправильне харчування: недоброякісна, груба, гостра їжа, а також їжа, заселена бактеріями і забруднена токсинами, надмірне вживання жирних або солодких страв, великої кількості недозрілих фруктів і ягід, дуже холодна чи гаряча їжа. Гастрит може виникати в разі отруєння хімічними речовинами (кислотами, лугами), унаслідок приймання деяких лікарських засобів (ацетилсаліцилової кислоти, цитостатиків тощо) або потрапляння в організм харчових алергенів, до яких є індивідуальна підвищена чутливість. Причиною гострого гастриту можуть бути інфекційні чинники, якщо дитина споживає їжу, інфіковану стафілококом, сальмонелою, кишковою паличкою тощо.
Клінічна картина. Початок гострий.
Через кілька годин виникає відчуття тяжкості в надчеревній ямці, з’являються нудота, біль у животі, блювання, яке приносить полегшення. Блювотні маси містять частково перетравлену їжу. З’являються головний біль, слабкість, млявість. Язик сухий, з білу- вато-сірим нальотом. Апетит знижений. Випорожнення нестійкі. Температура тіла субфебрильна, рідше — висока, часом з’являється тахікардія, глухість серцевих тонів. Якщо гастрит зумовлений харчовими алергенами, на шкірі можна спостерігати кропивницю або інші елементи алергійного висипання.
Лікування. Шлунок промивають перевареною водою через зонд . Якщо немає зонда, в домашніх умовах дитині дають випити 2—4 склянки теплої води і спричинюють блювання, натискуючи на корінь язика. Після промивання шлунка роблять очисну клізму . Далі 6-8 год. водно-чайна пауза ( регідрон, хумана-електроліт, ) За необхідності проводять інфузійну терапію.
Дієта. У перші 2 дні лікування потрібна щадна дієта (рідинні протерті каші, киселі, желе, нежирний бульйон, чай із сухарями). У наступні дні дієту поступово розширюють — овочеве пюре, рибне або м’ясне суфле, черствий білий хліб. Після поліпшення стану дитини призначають їжу за винятком гострих страв, ковбас, консервів, копченостей, тугоплавких жирів, грубої рослинної клітковини. У разі харчової алергії вилучають з їжі продукти, шо є алергенами. Призначають гіпосенсибілізувальні засоби, якщо виникне потреба, призначають антибіотики (левоміцитин, поліміксин М), сульфаніламіди (фталазол), нітрофурани (фуразолідон, фурагін, ніфуроксазид), метронідазол тощо. Можна рекомендувати пробіотики, для запобігання або лікування дисбактеріозу-пробіотики, флуконазол — у разі кандидозу.
Якщо лікування застосовано вчасно і правильно, через 1—3 дні настає клінічне видужання. Прогноз сприятливий.
Профілактика. Харчування дитини має бути доброякісним і відповідати віку.
ХРОНІЧНИЙ ГАСТРИТ
Хронічний гастрит — хронічне запальне дистрофічне ураження слизової оболонки шлунка (вогнищеве або поширене), під час якого порушується фізіологічна регенерація епітелію і поступово розвивається атрофія. Хронічний гастрит характеризується переважанням процесів структурної перебудови слизової оболонки, що потребує проведення фіброгастроскопії, рН-метрії і біопсії.
Етіологія. За сучасними уявленнями, етіологія і патогенез хронічного гастриту залежать від тривалого перебування НеІісоЬасіег руїогі (Нр) у слизовій оболонці шлунка. Зараження цим мікроорганізмом відбувається переважно через рот. Можливе інфікування нестерильним шлунковим зондом або ендоскопом. Нр проникає через захисний шар слизу, руйнує його, відкриваючи доступ шлункового соку до епітеліальних клітин і залоз шлунка, що супроводжується появою місцевої імунної відповіді, розвитком запальних, а надалі — дегенеративних змін епітелію і залоз. НеІісоЬасіег руїогі вважають головною, часом єдиною причиною гастриту типу В( гіперацидний гастрит), що виникає в антральному відділі шлунка.
Рідше розвивається гастрит типу А( гіпоацидний гастрит), зумовлений автоімунним механізмом нез’ясованого походження. Він локалізується в ділянці дна й тіла шлунка. При цьому утворюються автоантитіла до парієтальних клітин слизової оболонки шлунка. Це спричинює атрофію слизової оболонки шлунка й ахлоргідрію. Хронічний гастрит може спричинятися закиданням вмісту дванадцятипалої кишки в шлунок (рефлюкс-гастрит).
Хронічний гастрит спричинюється впливом на слизову оболонку шлунка низки негативних чинників: порушення режиму харчування, неякісне харчування, зловживання деякими харчовими продуктами, приймання медикаментів. Важливу роль відіграють і перенесені гострі захворювання шлунка й кишок, хвороби печінки та жовчних шляхів, підшлункової залози, лямбліоз, гіповітаміноз, харчова алергія, нейроендокринні розлади, стресові ситуації, розлади гастродуоденальної моторики.
У хворих на хронічний гастрит виявляють гіперемію, набухання та набряк слизової оболонки, зміни епітелію і залозистої тканини шлунка.
Клінічна картина.
Домінують такі синдроми:
• Больовий: біль у надчеревній або пілородуоденальній ділянці живота різної інтенсивності, пов’язаний або не пов’язаний зі споживанням їжі.
• Диспептичний: зміна апетиту (підвищений, збережений, знижений, перевага певним стравам); нестійкі випорожнення — закрепи або проноси; печія, нудота, блювання, відрижка.
• Інтоксикаційний: ознаки вегетосудинної дистонії, біль голови, швидка втомлюваність.
Клінічна картина хронічного гастриту залежить від локалізації процесу і типу секреції.
Хронічний гастрит з підвищеною секреторною функцією:
• інтенсивний, довготривалий біль у животі після споживання їжі. Відрижка їжею або кислим, схильність до закрепів;
• больовий синдром переважає над диспептичним; інтоксикаційний синдром виражений помірно;
• маса тіла дитини зберігається, язик обкладений білим нальотом;
• під час пальпації живота відзначають інтенсивний, нестійкий біль;
• кислотоутворювальна і протеолітична функції шлунка підвищені;
• морфологічно: поверхневий гастрит, можливе ураження залоз без атрофії, а також атрофічний гастрит.
Хронічний гастрит зі збереженою секрецією:
• незначно виражений больовий та диспептичний синдроми: частіше біль виникає після їди, ниючого характеру, нетривалий. Рідко може бути нудота і блювання;
• живлення дитини не знижене, язик обкладений нальотом, живіт болючий під час пальпації в надчеревній ділянці;
• кислотоутворювальна функція шлунка не змінена. Морфологічно: гастрит з ураженням залоз без атрофії.
Хронічний гастрит зі зниженою секрецією:
• характеризується довготривалим перебігом (3—5 років);
• диспептичний синдром переважає над больовим: часто виникають нудота, блювання, відрижка їжею або повітрям, тухлим, пронос, відчуття тяжкості після іди, метеоризм;
• виражені явища інтоксикації: втомлюваність, біль голови, емоційна лабільність, дитина гірше засвоює шкільний матеріал;
• живлення знижене, язик обкладений білим або жовтуватим нальотом;
• помірно виражена, але стійка болючість живота під час пальпації;
• кислотоутворювальна та протеолітична функції шлунка знижені;
• морфологічно: атрофічний гастрит різного ступеня вираженості.
Для діагностики хронічного гастриту необхідно виконати фіброгастродуоденоскопію, провести інтрагастральну рН-метрію для визначення типу секреції і зробити біопсію слизової оболонки шлунка та дванадцятипалої кишки (від 2 до 6 біоптатів) для морфологічного дослідження слизової оболонки.
Діагностику гелікобактеріозу здійснюють за допомогою інвазивних (дослідження біоптату слизової оболонки, дослідження наявності антитіл до Нр у сироватці крові ) або неінвазивних методів( ПЛР-реакція калу на наявність Нр, дихальний уреазний тест). Найбільш достовірним методом діагностики є дихальний уреазний тест за умов відповідної підготовки і проведення.
ВИРАЗКОВА ХВОРОБА
Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки — хронічне рецидивне захворювання, основним локальним проявом якого є виразковий дефект слизової оболонки шлунка або дванадцятипалої кишки, який проникає в підслизовий шар і який у частини хворих ускладнюється загрозливими для життя на-слідками (перфорація, кровотеча).
Етіологія. До чинників агресії належать гелікобактерна інфекція, висока кислотна активність шлункового вмісту, хаотична моторно-евакуаторна діяльність шлунка, закидання жовчі і панкреатичних ферментів за рахунок дуоденально-гастрального рефлюксу .
Класифікація. Виразкова хвороба шлунку та 12-палої кишки.
Ускладнення: кровотеча, перфорація, пенетрація, малігнізація, стеноз пілоруса(пілоростеноз).
Клінічна картина виразкової хвороби характеризується больовим і диспептичним синдромами. При виразковій хворобі дванадцятипалої кишки біль тривалістю 1—3 тиж. має сезонний характер (весна, осінь), виникає натще (часто вночі), усувається споживанням їжі й антацидами. Біль локалізується переважно в епігастральній ділянці, трохи вище від пупка по середній лінії живота. Диспептичний синдром, якому характерні нудота, відрижка, менше турбує хворих.
Сезонність захворювання на виразкову хворобу шлунка менше виражена; больовий синдром триваліший; антациди допомагають менше, а їжа скоріше провокує біль, аніж усуває його. Нудота, відсутність апетиту і блювання більше властиві локалізації виразки в шлунку. Регулярне щоденне блювання властиве розладам евакуації через набряк і спазм воротаря й особливо стеноз вихідного відділу шлунка. Блювальні маси кольору кави та мелена притаманні такому ускладненню виразки, як кровотеча; больовий синдром на висоті кровотечі зникає. Слід урахувати, що мелена з’являється через 2 доби після початку кровотечі зі шлунка і кишок, тому ранніми проявами кровотечі є розлади гемодинаміки (тахікардія, артеріальна гіпотензія, непритомність, шок).
Перфорація виразки супроводжується гострим болем в епігастральній ділянці з наступними ознаками гострого живота. У дітей початок хвороби частіше безсимптомний; тривалий час переважає диспептичний синдром над больовим; під час хвороби часто розвиваються ускладнення (перфорація, кровотеча). У 60— 80 % випадків хворобу супроводжує вегетосудинна дистонія. У 60 % хворих виразкова хвороба поєднується з гепатитом, холециститом і панкреатитом.
Діагностика виразкової хвороби ґрунтується на клінічних даних, а також додаткових дослідженнях: рентгенологічному, ендоскопічному, бактеріологічному, внутрішньошлунковій рН-метрії. Дослідження проводять на наявність Нр, роблять копрограму, досліджують кал на приховану кров, за показаннями виконують біохімічний аналіз крові (лужна фосфатаза, АсАТ, АлАТ, амілаза, глюкоза).
Загальні принципи лікування хворих на хронічний гастрит, гастродуоденіт, виразкову хворобу
У період загострення хвороби режим має бути напівліжковий, при кровотечі — ліжковий. Треба дотримувати дієти і медикаментозного лікування. Медикаментозне лікування включає:
• ерадикацію НеІісоЬасіег руїогі’,
• нормалізацію секреторної функції (стимуляція або пригнічення кислотоутворення);
• поліпшення трофіки й опірності слизової оболонки;
• корекцію порушеної моторно-евакуаторної функції.
Дієтотерапія. При хронічному гастродуоденіті зі зниженою секреторною функцією на 2—3 тиж. призначають механічно і термічно щадну дієту (у вигляді пюре) невеликими порціями 5—6 разів на добу, потім дієту № 2, включаючи фруктові та овочеві соки.
У разі підвищеної кислотності на час загострення призначають механічно, хімічно і термічно щадну дієту (№ 1 за Певзнером) з досить швидким її розширенням при повному вилученні цибулі, часнику, прянощів і гострих страв.
Ерадикацію Нр проводять за допомогою одночасного приймання 3 або 4 препаратів. Ефективність такої терапії визначають тільки за одним показником — здатністю повністю знищити збудника захворювання. Сучасна терапія вважається ефективною, якщо ерадикація збудника настає більш як у 80 % пацієнтів.
Існують схеми ерадикації на основі потрійної терапії:
• де-нолу і двох антибіотиків;
• омепразолу і двох антибіотиків.
При повторних курсах ерадикації, тривалому перебігу хвороби доцільно відразу призначати квадротерапію: де-нол, два антибіотики й омепразол (нексіум). Курс ерадикації триває 7 днів.
Контроль ефективності ерадикаційної терапії проводять через 6 тиж. за допомогою неінвазивних методів дослідження.
Нормалізація секреторної функції. При зниженій секреторній функції призначають замісну терапію: натуральний шлунковий сік, хлоридна кислота з пепсином, ацидин-пепсин. Виділення шлункового соку стимулює (сік подорожника), сік білокачанної капусти .
При підвищеній секреторній функції призначають препарати для зниження кислотності шлункового соку. Найчастіше в педіатричній практиці використовують:
1. Антациди, які не тільки нейтралізують хлоридну кислоту, але й мають обволікальні, адсорбівні властивості, збільшують швидкість евакуації вмісту зі шлунка, усувають спазм воротаря і тому зменшують вираженість больового синдрому:
• алюмінієвмісні: фосфалюгель;
• комбіновані: альмагель, маалокс (суспензія), маалокс (таб-летки);
• нового покоління, які не містять металів: гавіскон.
2. Блокатори Н2-гістамінорецепторів( ранітидин, фамотидін)
3. ІПП( інгібітори протонної помпи): омепразол, нексіум, рабімак, ноль-паза.
Після ерадикаційної терапії слід провести курс двотижневої реабілітаційної терапії пробіотиками Для корекції порушеної гастродуоденальної моторики слід призначити прокінетик мотиліум за 20 хв до їди.
Обов’язковою умовою лікування хворої дитини є обстеження всіх членів родини та їх лікування у разі підтвердження носійства Нр
Ефективними є лікувальна гімнастика, масаж.
Санаторно-курортне лікування проводять у фазі ремісії в Трускавці, Моршині, Поляні, Сваляві. Хворі з виразковою хворобою мають перебувати на диспансерному обліку в сімйного лікаря і гастроентеролога міської або обласної поліклініки.
Профілактика. Основним у профілактиці є дотримання гігієнічного режиму, повноцінне раціональне харчування, виявлення дітей, схильних до виразкової хвороби (група ризику), санація хронічних вогнищ інфекції, своєчасне лікування гострих шлунково-кишкових хвороб.
ХВОРОБИ ЖОВЧНОГО МІХУРА І ЖОВЧНИХ ШЛЯХІВ
ГОСТРИЙ ХОЛЕЦИСТИТ (ГОСТРИЙ ХОЛЕЦИСТОХОЛАНГІТ)
Гострий холецистит — запалення жовчного міхура, шо виникає внаслідок дії мікробів. Може виникати як на тлі жовчнокам’яної хвороби, так і за відсутності каменів. Частіше хворіють дівчатка. Гострий холецистит зазвичай починається з дискінезії або обтурації міхурової протоки каменем, унаслідок застою жовчі, подразнення стінки жовчного міхура. Провокаційними чинниками можуть бути травма .
Клінічна картина. Розрізняють такі форми гострого холециститу.
• Катаральна. Перебігає з невисокою температурою тіла, помірним болем тривалістю від 2 до 7 днів, незначними змінами в крові. Своєчасна медикаментозна терапія сприяє одужанню, за відсутності лікування може перейти у флегмонозну форму.
• Флегмонозний холецистит. Перебіг тяжчий: потужний біль, блювання, що не полегшує стану, висока температура тіла (38—39 °С), озноб, загальна слабкість, втрата апетиту, в крові — лейкоцитоз.
• Гангренозний холецистит. Перебіг ще тяжчий, температура тіла вища 39 °С, часто приєднується перитоніт (запалення очеревини). Без своєчасної операції дитина може померти.
Можливі ускладнення гострого холециститу:
• перфорація — порушення цілості стінки жовчного міхура з наступним розвитком гнійного або жовчного перитоніту;
• утворення нориць або абсцесів;
• гострий холангіт;
• закупорка шийки міхура або протоки, розтягнення жовчного міхура: якшо слизом — мукоцеле, якшо прозорим транссудатом — водянка, якшо гноєм — емпієма;
• супутнє запалення підшлункової залози — реактивний панкреатит.
Діагностичні критерії гострого холециститу:
• гарячка, нудота, блювання, анорексія, часом діарея;
• переймоподібний або постійний біль, частіше в мезогастрії, захисна напруженість у правому верхньому квадранті живота;
• болючість у правому підребер’ї під час пальпації;
• ознаки інтоксикації: блідість шкіри, сухість слизових оболонок, обкладений язик, біль голови, відсутність апетиту, закреп, тахікардія;
• лейкоцитоз, підвищення рівня лужної фосфатази і прямого білірубіну;
• УЗД — камені в жовчних протоках, набряк стінки жовчного міхура, збільшення його розмірів;
• позитивні симптоми Менделя, Мерфі, Ортнера, Кера.
Лікування. Хворих на гострий холецистит незалежно від їхнього стану потрібно госпіталізувати в хірургічне відділення. Лікування хворих із катаральною формою гострого холециститу консервативне, гангренозною — оперативне (холецистектомія). Летальність дітей при гангренозних формах гострого холециститу в разі відмови від оперативного втручання становить 65 %.
Призначають ліжковий режим, голод, грілку з льодом на ділянку правого підребер’я. Питво не обмежують. Внутрішньовенно або внутрішньом’язово вводять спазмолітики: баралгін, анальгін, но-шпу. Проводять дезінтоксикаційну терапію: вводять 5—10 % розчин глюкози, ізотонічний розчин натрію хлориду. Призначають антибіотики широкого спектра дії. Якщо протягом 24 год інтенсивного лікування запальний процес не стихає, постає питання щодо оперативного втручання.
ХРОНІЧНИЙ ХОЛЕЦИСТИТ (ХРОНІЧНИЙ ХОЛЕЦИСТОХОЛАНГІТ)
Хронічний холецистит — це хронічний рецидивний запальний процес жовчного міхура і/або внутрішньопечінкових жовчних проток, який виникає на тлі порушення моторики жовчовивідних проток і змін фізико-хімічного складу та біохімічної структури жовчі. Частіше діагностують як холецистохолангіт.
Етіологія. Може бути інфекційного та неінфекційного характеру. Інфекція проникає в жовчний міхур і внутрішньопечінкові жовчні протоки із кишок, гематогенним та лімфогенним шляхами. Інфекційний процес спричинюється бактеріями: кишковою паличкою, стафілококом, стрептококом, ентерококом, протеєм, Неінфекційний запальний процес розвивається внаслідок дуоденобіліарного рефлюксу, під впливом паразитів, загальних алергійних реакцій.
Патогенез. Розрізняють калькульозну та некалькульозну форми хронічного холециститу. Остання більш характерна для дитячого віку.
Чинники, що спричинюють розвиток хронічного холециститу: порушення фізико-хімічного складу жовчі та її компонентів; дискінезія жовчовивідних проток; аномалії розвитку жовчовивідних проток; дисбактеріоз; гіподинамія; нерегулярне споживання їжі; незбалансоване харчування; спадкова схильність; ендокринні розлади і розлади обміну речовин: ожиріння, цукровий діабет; інфекційні ураження печінки: вірусний гепатит, мононуклеоз; алергійні, імунні й автоімунні чинники.
Шляхи проникнення інфекції в жовчний міхур:
• висхідний — з просвіту кишок, через спільну жовчну протоку;
• лімфогенний (частіше з кишок);
• гематогенний (з ротової і носової частин глотки, легень, нирок, інших органів).
Клінічна картина. Клінічні прояви хронічного холецистохолангіту можуть бути різноманітними, розвиваються поступово, посилюються під час загострення хвороби. Провідні синдроми захворювання:
• Больовий. Біль ниючого характеру, тупий, посилюється після споживання холодної, жирної, смаженої, гострої їжі, газованих напоїв.
• Диспептичний. Поганий апетит, непереносимість жирної, гострої їжі, нудота, рідше блювання, гіркота в роті, відрижка, розлади випорожнень (переважно закрепи).
• Астеновегетативний: підвищена втомлюваність, слабкість, млявість, біль голови, розлади сну, субфебрильна температура тіла.
Під час огляду можна виявити:
• блідість шкіри;
• обкладений язик;
• неприємний запах із рота;
• болючість під час пальпації живота в ділянці правого підребер’я;
• збільшення (на 2—4 см) та ущільнення печінки, її чутливість під час пальпації.
Пальпуючи живіт, слід звернути увагу на наявність симптомів, характерних для хронічного холецистохолангіту.
• Симптом Кера — болючість під час пальпації в правому підребер'ї в проекції жовчного міхура, тобто в куті, утвореному латеральним краєм правого прямого м’яза живота і правої ребрової дуги, особливо на вдиху.
• Симптом Ортнера — болючість при постукуванні ребром долоні по правій ребровій дузі.
• Симптом Мюссі (френікус-симптом) — під час натискування між ніжками груднинно-ключично-соскоподібного м’яза з’являється болючість над ключицею, у ділянці плеча або в правому підребер’ї.
• Симптом Мерфі — унаслідок стискання рукою лікаря в ділянці проекції жовчного міхура в положенні хворого сидячи з’являється болючість, особливо на вдиху.
У період неповної клінічної ремісії скарги зазвичай відсутні, проте зберігається помірна больова чутливість під час пальпації живота та ознаки хронічної інтоксикації. Останні повністю ліквідуються лише в період повної клінічної ремісії, коли скарги хворого і больові симптоми відсутні.
Критерії діагностики.
• Дані клінічного огляду хворого.
• У загальному аналізі крові: помірний лейкоцитоз із зсувом формули вліво, збільшена ШОЕ (під час загострення).
• Холецистографія
• Ультразвукове дослідження:
• Біохімічні методи дослідження: ознаки холестатичного синдрому — підвищення концентрації холестерину, р-ліпопротеїдів, активності лужної фосфатази.
Лікування. Дотримання режиму і відповідного харчування. При загостренні процесу доцільно обмежити рухову активність дитини, забезпечити додатковий денний сон, збільшити час прогулянок на свіжому повітрі. Призначається дієта № 5. Споживати їжу 4—6 разів на добу (додатково включити другий сніданок і вечірнє споживання кефіру). Виключаються смажені, жирні , гострі страви, колбаси, копчені продукти.
Для купірування больового синдрому призначають холеспазмолітики( папаверин, но-шпа).
У разі вираженого загострення застосовують антибіотики широкого спектра дії. Тривалість лікування — в середньому 7—10 днів. За наявності в жовчі паразитів призначають відповідні лікарські засоби.
Застосовують дезінтоксикаційну терапію. Дитині дають відвар шипшини, лужні мінеральні води. Внутрішньовенне введення глюкозо-сольових і колоїдних розчинів показане тільки при значній інтоксикації.
Призначають жовчогінні засоби. До них належать препарати, що стимулюють утворення жовчі печінкою (справжні жовчогінні, холеретики).
1. Препарати, що містять жовчні кислоти: алохол, холагол, фестал.
2. Синтетичні холеретики( оксефенамід).
3. Препарати природного походження: галстена, фламін, холосас, холагол
4. Мінеральні води
5. Препарати, що стимулюють жовчовиділення-холекінетики (сприяють скороченню жовчного міхура, розслаблюють сфінктер Одді)- ксиліт, сорбіт, магнію сульфат
6. Фітотерапія( жовчогінний збір)
Диспансеризація
• контрольне обстеження 2 рази на рік;
• УЗД — 1 раз на рік і за показаннями;
• загальний аналіз крові, сечі, біохімічний аналіз крові — 1 раз на рік;
• санаторно-курортне лікування — 1 раз на рік.
СТОМАТИТ
Стоматит — запалення слизової оболонки ротової порожнини.
Зазвичай стоматит розвивається в ослаблених, виснажених дітей, а також у разі травмування, опіків, хвороб органів травлення, нирок, нервової та ендокринної систем, кору, дифтерії, скарлатини, гіповітамінозу. Стоматит може бути одним із ускладнень антибіотикотерапії.
Етіологія. Причини стоматиту різні. У дітей грудного віку його може спричинити дріжджоподібний грибок. Сприятливими умовами розвитку хвороби є залишки в ротовій порожнині дитини молока після годування. Часто розвиток стоматиту відбувається під дією вірусу герпесу. Особливо чутливі до нього діти віком за 1 до 3 років. Вірус передається повітряно-крапельним шляхом, через посуд, грашки, предмети побуту. Найчастіше діти хворіють в осінньо-зимовий період.
Виділяють 6 типів стоматиту:
-афтозний;
-катаральний;
-герпетичний;
-виразковий;
-кандидозний;
- алергічний.
Клінічна картина.
Катаральний стоматит. Слизова оболонка, особливо ясен, червоніє, набрякає, разі дотику кровоточить. Спостерігають посилене слиновиділення, інколи збільшення шийних лімфовузлів. Діти старшого віку скаржаться на біль під час жування, немовлята відмовляються від груді.
Афтозний стоматит починається гостро. Підвищується температура тіла, погіршується загальний стан, посилюється слиновиділення, часом трапляється блювання. У грудних дітей утруднюється смоктання, у старших погіршується апетит. На слизовій оболонці щік, губ, м’якого піднебіння з’яв- тяються білі бляшки-афти розміром як сочевиця, оточені червоним обідком запаленої слизової оболонки. Обідок відмежовує афти від здорової слизової оболонки Якщо афт багато, вони зливаються.
При виразковому стоматиті запалення проникає в глибокі шари слизової оболонки. Хвороба уражує виснажених дітей, з гіповітамінозом, під час прорізування зубів. Підвищується температура тіла, загальне нездужання, збільшення лімфовузлів. Спочатку ясна червоніють, набрякають, стають болючими. З часом їхні краї біля коренів зубів нагноюються, зуби розхитуються, з’являється неприємний запах із рота. Хронічний стоматит часто загострюється.
У гострого герпетичного стоматиту можливий легкий або рецидивний перебіг. Але трапляються й тяжкі форми з високою температурою тіла та некротичними виразками. Вірусний стоматит виявляють у разі таких вірусних захворювань, як грип, кір, вітряна віспа, аденовірусні інфекції.
У дітей дошкільного та шкільного віку часто трапляється стоматит мікробного походження. Мікробний стоматит супроводжує ангіну, гайморит, пневмонію.
Причинами розвитку травматичного стоматиту часто стають опіки чаєм, молоком, прикушування губ, язика, щік, пошкодження слизової оболонки рота олівцем, іграшками . А в дітей грудного віку травмування відбувається здебільшого соскою.
Алергійний стоматит, який спричиняється лікарськими засобами, перебігає за типом катарального чи катарально-геморагічного запалення. Хворі скаржаться на свербіж, біль і сухість у ротовій порожнині. Слизова оболонка набрякла, гіперемована, інколи на ній з’являються пухирці та ерозії. Спинка язика гладенька, блискуча чи вкрита нальотом.
При кандидозному стоматиті та глоситі на гіперемованій і набряклій слизовій оболонці з’являється білий чи сірий наліт, після його зняття можуть залишатися ерозії та виразкию Язик без нальоту, червоний, з гладенькою поверхнею через атрофію сосочків чи темно-коричневого, майже чорного кольору з гіперемованими сосочками.
Лікування. Важливо дотримувати режиму дня, вдень та перед сном вивозити дитину на прогулянку. У період підвищення температури тіла дитина мас дотримувати постільного режиму.
Дуже важливе значення має правильне харчування хворої дитини. Пропонують слизисті супи на овочевих відварах, добре протерті варені овочі, розварені каш: М’ясні страви або рибу рекомендують вживати тільки вареними та перемеленими на млинку, у вигляді парових котлет, фрикадельок. їжа має бути теплою, а не холодною чи гарячою, повністю вилучають солоні, кислі, солодкі страви. Бажане давати дитині багато пити , киселів, відвару шипшини. Годувати малюка потрібно 3—4 рази на день і нічого не давати їстівного в проміжках міх їжею. Такі перерви потрібні для того, щоб добре всмоктувалися ліки і не травмувалася слизова оболонка рота. Якщо дитина відмовляється від груді, її годують ь ложечки. У тому разі, коли стоматит виник унаслідок приймання медикаментів, потрібно негайно їх відмінити. Дитині давати багато пити чаю з лимоном, соків, відвару шипшини.
При стоматиті призначають засоби, що підвищують захисні сили організму Дитину забезпечують повноцінним харчуванням із достатнім вмістом вітамінів А. С, Р, групи В. До раціону включають моркву, суниці, чорниці, гарбузи, курагу, абрикоси, шипшину, малину, горіхи, журавлину. У перші 3—4 дні хвороби потрібно часто, кожні 2—3 год, полоскати рот, особливо після іди. Можна полоскати відваром нагідок лікарських, шавлії, ромашки, дубової кори. Маленьким дітям ротову порожнину необхідно зрошувати з невеликої гумової груші, нахиляючи при цьому голову дитини вниз над мискою. Малюкові 1-го року життя доцільно робити цю процедуру, повернувши голову набік. Після полоскання слизову оболонку рота змащують олійним розчином вітаміну А, або обліпиховою олією.
Боротьба з афтозним стоматитом полягає в лікуванні основного захворювання. У разі герпетичного стоматиту використовують 0,25 % оксолінову мазь. Слизову оболонку ротової порожнини обробляють противірусними засобами.
При кандидлзному стоматиті більшість системних протигрибкових препаратів дітям до 12 років протипоказані, тому в першу чергу для лікування використовуються місцеві препарати, які в ротовій порожнині не всмоктуються в кровотік.
Профілактика. Лікувати вогнища хронічної інфекції, особливо в ротовій порожнині, уважно стежити за станом зубів.
