Хронічна ниркова недостатність– синдром, зумовлений порушенням функції нирок, який розвивається внаслідок поступової загибелі нефронів при прогресуючих захворюваннях нирок. Нирки мають великий компенсаторний потенціал – тільки загибель 70% нефронів призводить до затримання в організмі сечовини, креатиніну та інших продуктів азотистого обміну, з підвищенням їх рівня в сироватці крові. В термінальній стадії кількість життєздатних нефронів знижується до 10%.
ЧИННИКИ:
-хронічний гломерулонефрит;
-хронічний пієлонефрит;
-полікістоз нирок;
СПРИЯЮЧІ ЧИННИКИ:
-системний червоний вовчак;
-ревматоїдний артрит;
-цукровий діабет;
-подагра;
-медикаментозні нефропатії;
-інтоксикації тяжкими металами;
-урологічні захворювання, викликані постійною обструкцією сечовивідних шляхів (сечокам’яна хвороба, пухлини, гіпертрофія передміхурової залози).
КЛІНІКА
Хронічна ниркова недостатність розвивається поступово. Швидкість прогресування і вираженість клінічних проявів залежить від основного захворювання, ефективності лікування, впливу несприятливих факторів.
Ураження серцево-судинної системи, артеріальна гіпертонія спостерігається у 75% хворих на початкових стадіях та у 90% – у термінальній. Характерне ураження очного дна – ангіопатія сітківки, ретинопатія , мож-ливий набряк та відшарування сітківки з розвитком сліпоти. Спазм судин мозку може бути причиною раптової втрати або зниження зору, випадіння полів зору, двоїння в очах, короткочасної втрати свідомості. Більш тривалі спастичні стани можуть викликати набряк мозку і ниркову еклампсію. У хворих розвивається серцева недостатність, яка проявляється задишкою, згодом виявляється збільшення печінки, набряки на ногах. Можливий розвиток уремічного перикардиту.
Ураження органів дихання. Задовго до появи задишки, симптомів уражень легень розвиваються порушення функції зовнішнього дихання. Задишка, шумне дихання типу Куссмауля обумовлені ацидозом. Уремічний пульмоніт діагно-стується рентгенологічно .
Ураження органів травлення. Зниження апетиту – один з найбільш ранніх симптомів ниркової недостатності, особливо характерною є відраза до м’яса. Аміачний запах з рота – характерна клінічна ознака. Диспепсичні явища спостерігаються досить часто. Блювання й пронос супроводжують тяжку ниркову недостатність, можливий біль в животі, частіше – в епігастрії, інколи розлиті, здуття живота. Паротит, виразковий стоматит – пізні симптоми хронічної ниркової недостатності. У хворих розвивається уремічна гастропатія, виразковий ентероколіт, уремічна панкреатопатія.
Гормональні порушення. Знижується секреція соматотропного і тирео-тропного гормону. Часто знижується або повністю зникає лібідо, у чоловіків пригнічується, сперматогенез, розвивається імпотенція, у половини жінок виникає оліго- та аменорея. Уремічний псевдодіабет виявляється у 70% хворих.
Анемія може бути першим симптомом, спостерігається у 80% хворих, нерідко є більш точним показником ураження нирок. Клінічно проявляєть-ся блідістю слизових оболонок та шкіри, в’ялістю , та брудно жовтим відтінком шкіри. Анемія сприяє розвитку порушень системи кровообігу, дихання, нервової системи . Нерідко виникає геморагічний діатез, який про-являється кровоточивістю ясен, носовими, шлунковими, кишковими, матковими кровотечами, появою дрібних чи більших за розмірами крововиливів на шкірі або слизових оболонках. Можливі крововиливи у мозок, перикард, плевру.
Ураження кістково-м’язового апарату. Уремічні остеопатії клінічно проявляються болем в кістках, колінних та гомілковостопних суглобах, деформацією кісток, характерна зміна ходи – перевальцем , „качина”. Можливий розвиток остеопорозу – дифузної декальцифікації кісток , зумовлений гіпокальціємією, дефіцитом вітаміну D. Іноді розвивається уремічна подагра обумовлена порушенням виділення сечової кислоти нирками з підвищенням вмісту сечової кислоти в крові понад 0,6 ммоль/л. Хворих турбує біль під час руху в суглобах кистей, ліктів, можлива їх деформація.
Ураження нервової системи. У багатьох хворих остеопатія поєднується з міопатією. М’язова слабкість з’являється спершу в проксимальних м’язах – хворі не можуть підняти руку вище голови, порушується хода, спостерігаються нервово-м’язові розлади – посмикування м’язів, тремор пальців кистей, болючі судоми ікроножних м’язів. Свербіння шкіри зумовлене неврологічними порушеннями: уремічна полінейропатія спостерігається у 10-50% хворих. Уремічна енцефалопатія проявляється дратівливістю, знижен-ням спроможності концентрувати увагу, лабільним настроєм, сильним головним болем, нападами нудоти, інколи психомоторним збудженням. Іноді у хворих виникають уремічні психози, які проявляються нав’язливими страхами, галюцинаціями, депресією, по-рушенням свідомості. Можливий розвиток ниркової еклампсії.
ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ
Хворі лікуються стаціонарно, ліжковий режим.
Обмежують надходження білка (до 20-60 г на добу).
Медикаментозна терапія:
направлена на зменшення інтоксикації.
Перитонеальний діаліз (в черевну порожнину вводять спеціальний діалізуючий розчин, в який дифундують токсичні речовини). Сеанси проводять 3 рази на тиждень.
Гемодіаліз (дифузія з крові у діалізуючий розчин через напівпроникну мембрану сечовини, креатиніну, сечової кислоти та інших уремічних токсинів). Гемодіаліз проводиться за допомогою апарату „штучна нирка”. Сеанс гемодіалізу триває 5-7 годин, його повторюють 2-3 рази на тиждень. Хронічний програмний гемодіаліз показаний хворим в термінальній стадії хронічної ниркової недостатності у віці від 5 до 50 років без ознак активної інфекції чи масивної бактеріурії, які дали згоду на проведення гемодіалізу та наступну трансплантацію нирки.
Трансплантація нирки. Показання до пересадки – перший та другий періоди термінальної фази. Недоцільна пересадка нирки особам старше 45 років та хворим на цукровий діабет – знижене виживання трансплантата.
