Алергія є формою імунної відповіді на різні речовини. Алергеном, потенційно здатним викликати таку реакцію, може бути будь-яка субстанція. Найчастіше в ролі алергенів виступають різні білкові структури, при повторному контакті з якими наш організм розпізнає їх як чужорідні та намагається нейтралізувати.ції можуть бути негайного і сповільненого типу.
До алергічних реакцій негайного типу можна віднести: анафілактичний шок, бронхіальну астму, поліноз, набряк Квінке.
Класичним прикладом гіперчутливості сповільненого типу є туберкулінова реакція. У місці введення туберкуліну ознаки реакції з’являються лише через декілька годин, досягаючи максимуму через 24-48 годин.
Розвиток алергічної реакції відбувається у кілька етапів. Перший етап — первинний контакт із алергеном, або сенсибілізація. Починається активація імунної системи у відповідь на використання чужорідного білка . Після розпізнавання білка клітинами імунної системи утворюються специфічні антитіла — імуноглобуліни.
При повторному контакті з тим же білком спрацьовує механізм «імунологічної пам’яті» і відбувається лавиноподібне вироблення специфічних імуноглобулінів (IgE, IgM, IgG, IgA) для швидкого зв’язування цього білка. Паралельно з цим синтезуються спеціальні активні речовини (медіатори алергії), які викликають типові клінічні симптоми алергії: свербіж, чхання, сльозотеча, почервоніння, набряк, поява висипу.
Поліноз (лат. pollinosis, від pollen, род. відм. pollinis — «пилок») — алергічне захворювання слизових оболонок носа й ока, яке спричинює пилок рослин, спори грибів, характеризується алергічним ринітом, кон'юнктивітом, бронхіальною астмою та ураженням інших систем переважно в осіб з генетичною схильністю до виникнення алергічних хвороб. Період загострення полінозу збігається з періодом цвітіння певних рослин.
Як правило, поліноз розвивається в дві стадії. На першому етапі проходять клінічні прояви хвороби. Пацієнти скаржаться на відчуття свербіння та лоскоту в носі, гортані, вухах. Спостерігається почервоніння та свербіж повік. Характерні напади невгамовного чхання зі слизовими виділеннями. З'являється алергічний кон'юнктивіт.
На другому етапі запальна реакція посилюється. У деяких хворих з'являється утруднене дихання і відчуття важкості в грудях, обумовлене бронхіальною астмою. Іноді розвивається гарячка, звідки й назва хвороби.
Діагностика:
Огляд алерголога, лабораторні дослідження.
Для виявлення конкретного алергену проводять провокаційні та шкірні тести (прік-тести).
Лікування:
Звести до мінімуму контакти зі специфічним алергеном. Виключити з раціону продукти, що можуть спричинити перехресну алергію. Антигістамінні препарати. Глюкокортикостероїди — при середній ступені тяжкості. При бронхіальній астмі застосовуються інгаляційні глюкокортикостероїдні препарати. Системна імунотерапія (СІТ).
Кропив’янка (алергічний дерматоз) характеризується швидкою появою невеликих сверблячих міхурів на шкірі, які зумовлені набряком обмеженої ділянки сосочкового шару шкіри, збільшення проникності судинної стінки. Вони схожі на висипання, які виникають при опіку кропивою.
ЧИННИКИ:
- лікарські препарати;
- харчові продукти;
- укуси різних комах;
- хімічні та фізичні фактори.
КЛІНІКА
Захворювання починається раптово з інтенсивного свербіння шкіри. В цих місцях з’являються гіперемовані ділянки висипань, які виступають над шкірою. Пізніше виникають міхурці, які бліднуть, може відбутись відшарування епідермісу. Захворювання може супроводжуватись загальною слабістю, головним болем, нерідко – підвищенням температури тіла до 38-39°С. При огляді пацієнта виявляють однорідні висипання у вигляді міхурів, величина яких різна. Вони можуть розміщуватись окремо або зливатися, утворюючи елементи з різними контурами і фестончастими краями. Міхурі можуть мати геморагічний характер через вихід з судинного русла формених елементів крові. Іноді міхурі виникають в місцях тертя шкіри одягом, при дотику до неї. При кропив’янці можуть уражатись і внутрішні органи: слизова оболонка дихальних шляхів (виникає кашель), кишечник (проноси), суглоби (артралгії). Для діагностики важливе значення має детальне збирання анамнезу, проведення шкірних проб, ефективність антигістамінних препаратів.
ПЕРЕБІГ
Тривалість гострого періоду – від кількох годин до кількох діб. Захворювання може давати періодично рецидиви, переходити в хронічну форму.
ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ
1. Симптоматична терапія.
2. У важких випадках госпітвлізація.
3. Медикаментозна терапія:
- антигістамінні препарати (супрастин, тавегіл, алерон, едем, лоратадин), може бути поєднання різних груп, збільшення дози п-тів;
- при тяжкому перебігу, розвитку набряку гортані - кортикостероїди;
Алергічний контактний дерматит — реакція сенсибілізованого організму на безпосередній вплив на шкіру будь-якої речовини, найчастіше хімічного походження.
Атопічний дерматит – захворювання шкіри, яке в основному розвивається у дітей зі спадковою схильністю до алергії.
Атопічна бронхіальна астма — захворювання, для якого характерне хронічне запалення дихальних шляхів, поява нападів задишки, кашлю, свистячих хрипів.
Алергічна бронхіальна астма часто розвивається в дитинстві та пов’язана з іншими захворюваннями (атопічним дерматитом, ринітом та харчовою алергією).
Лікарська алергія — підвищена чутливість до лікарських засобів. Прояви лікарської алергії різноманітні: від алергічного риніту до анафілактичного шоку.
Харчова алергія — алергія, спричинена прийомом певного харчового продукту. Для неї характерні діарея, блювання, млявість, а також шкірні симптоми у вигляді кропив’янки, атопічного дерматиту, орального алергічного синдрому (свербіж, легкий набряк ротової порожнини).
Набряк Квінке (ангіоневротичний набряк, гігантська кропив’янка) – набряк шкіри, що розповсюджується на всі її шари, деколи і на підшкірну основу, слизові оболонки. Він розвивається внаслідок накопичення значних концентрацій медіаторів запалення і збільшення проникності судинної стінки.
КЛІНІКА
Початок захворювання гострий без передвісників. Через декілька хвилин після впливу алергену, виникає великий блідий щільний несверблячий інфільтрат, при натискуванні на який не залишається ямки. Він може мати досить великі розміри . Найчастіша локалізація їх – губи, щоки, повіки, мошонка, слизова оболонка порожнини рота (язик, м’яке піднебіння, мигдалики). Тривалість набряку – від кількох хвилин до кількох годин. Найбільш небезпечним є набряк в ділянці гортані, який зустрічається в 25 % випадків. Він проявляється охриплістю голосу, “гавкаючим” кашлем, утрудненим дихання аж до асфіксії, набуханням шийних вен. При локалізації набряку на слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту хворих турбує нудота, блювання спочатку їжею, а потім – жовчю. Виникає гострий біль, спочатку локалізований, а потім розлитий по всьому животу, здуття живота, пронос. Може бути позитивним симптом Щоткіна-Блюмберга. При локалізації патологічного процесу в сечовивідних шляхах розвивається затримка сечі. При появі набряку на обличчі в процес можуть втягуватись мозкові оболонки і виникати менінгеальні симптоми (ригідність м’язів потилиці, різкий головний біль, корчі).
ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ
1. При тяжких формах хворих необхідно госпіталізувати.
3. Медикаментозне лікування:
- антигістамінні засоби 1-2 тижні;
- глюкокортикоїди у разі виразного набряку (преднізолон) 1-3 дні;
- за необхідності анальгетики, якшо протизапальні не є тригером.
Якщо є симптоми набряку верхніх дихальних шляхів:
Екстрена стаціонарна допомога (транспортування з можливістю
інтубації); подальше лікування та спостереження у відділенні з
можливістю інтубації та трахеостомії.
Адреналін буде зменшувати набряк, повторювати кожні 10-20 хвилин за необхідності.
Анафілактичний шок – один із найтяжчих проявів алергічної реакції негайного типу, яка виникає у разі повторного введення в організм алергену. Шок проявляється загальними тяжкими реакціями, які характеризуються початковим збудженням з наступним гальмуванням функції центральної нервової системи, бронхоспазмом, артеріальною гіпотонією, спазмом гладком’язових органів. Анафілактичні реакції у разі парентерального введення алергену розвиваються протягом 1 години, іноді негайно. Інколи він може розвинутись і при ректальному, зовнішньому і пероральному застосуванні препаратів, проте дещо пізніше (через 1-3 години), в міру його всмоктування. Частота анафілактичного шоку збільшується з віком, у зв’язку із сенсибілізацією організму. З віком шок перебігає тяжче і може призвести до смерті.
ЧИННИКИ:
- медикаментозні препарати (антибіотики, місцевоанестезуючі, вітаміни, нестероїдні протизапальні);
- укуси комах (оси, бджоли, шершні);
- температурний (охолодження великої поверхні тіла);
- харчовий (коров’яче молоко, цитрусові, шоколад);
- аскаридоз (під час міграційної фази).
КЛІНІКА
Клінічні прояви зумовлені складним комплексом симптомів і синдромів з боку багатьох органів і систем. Існує закономірність: чим менше часу пройшло з моменту введення алергену до перших проявів шоку, тим тяжча його клінічна картина. Клінічна картина поліморфна і варіабельна. При швидкому розвитку у хворого раптово може з’являтися різка блідість шкіри, холодний піт, ціаноз обличчя, губ, тулуба, і кінцівок, зіниці розширені, він непритомніє при явищах тяжкого колапсу. Хворі скаржаться на відчуття холоду. В інших випадках хворий спочатку збуджений, потім поступово стає апатичним і впадає в кому. Можуть виникати тонічні і клонічні судоми, пульс ниткоподібний, тони серця дуже ослаблені або не вислуховуються, артеріальний тиск не визначається. У цьому разі, як правило, настає смерть.
При легшому перебігу анафілактичний шок може починатися з продромальног періоду: відчуття жару з різкою гіперемією шкіри, загального збудження або навпаки – в’ялості, депресії, страху смерті, пульсуючого головного болю, шуму у вухах, стискаючого болю за грудниною. Іноді виникає свербіння шкіри, кропив’янка, алергічні набряки, гіперемія склер, сльозотеча, закладання нос, спастичний кашель, погіршення зору. З’являється біль різної локалізації, відчуття стискання і розпирання грудної клітки, задишка. Можливі нудота, блювання, проноси, мимовільні сечовипускання і дефекація. При дальшому розвитку анафілактичного шоку слабість наростає, порушується діяльність серцево-судинної системи.
Виділяють такі клінічні варіанти захворювання:
-абдомінальний,
-колаптоїдний,
-церебральний,
-асфіксичний.
Після гострої фази наступає післяшоковий період, який триває 3-4 тижні, коли можуть виникнути рецидиви та ускладнення.
ПРИНЦИПИ ЛІКУВАННЯ
1. Лікування починають негайно. Терапію починають там, де у хворого виник шок.
2. Припинити введення медикамента.
3. Покласти хворого, повернувши голову на бік, щоб не було асфіксії блювотними масами.
4. Накласти джгут на 25 хвилин, проксимальніше від місця введення препарату. Якщо шок спричинило ужалення, треба видалити жало. На місці ін’єкції (укусу) накладають лід
. 5. Місце ін’єкції (укусу) обколюють 0,1% розчином адреналіну гідрохлориду в кількості 0,2-0,3 мл.
7. Відсмоктують секрет з дихальних шляхів. У разі розвитку набряку гортані роблять трахеостомію.
8. Оксигенація для поліпшення загального стану.
9. Глюкокортикоїди, антигістамінні препарати, регідратаційна терапія.
10. При бронхоспазмі – еуфілін (внутрішньовенно).
11. Якщо шок спричинений препаратами пеніциліну, вводять фермент, що руйнує його – пеніциліназа.
12. Після стабільного відновлення порушених функцій хворий повинен перебувати в стаціонарі не менше 1 місяця, протягом якого він отримує гіпоалергенну дієту, антигістамінні препарати. Виписують його із стаціонару тільки при повній нормалізації всіх функціональних показників.
ПРОФІЛАКТИКА Значною мірою залежить від того, наскільки детально зібраний алергологічний анамнез. Ніколи шок не розвивається, якщо хворий не контактував досі з даним алергеном (не отримував цей препарат або близький до нього за хімічною будовою, не був ужалений комахами), оскільки для розвитку алергічної реакції потрібна попередня сенсибілізація. Необхідно пам’ятати, що розвитку анафілактичного шоку у хворого часто передують прояви алергічної реакції, що виникали у нього раніше при контакті з даним алергеном. . У схильних до алергічних реакцій хворих після введення будь-якого препарату медична сестра повинна спостерігати за загальним станом хворого протягом 30 хвилин. Особи, які перенесли анафілактичний шок, повинні бути проінформовані про смертельну небезпеку від повторного введення алергену, що викликав цей стан. Хворі, які перенесли шок, повинні мати біля себе карточку, де вказаний алерген, а також протишоковий набір препаратів, щоб скористатись ним при потребі. В амбулаторній карті, а при лікуванні в стаціонарі – в історії хвороби повинна бути відповідна відмітка про наявність гіперчутливості із зазначенням алергену.
