Гостра лівошлуночкова недостатність характеризується розвитком серцевої астми і набряком легень. Причиною розвитку гострої лівошлуночкової недостатності є різні ураження серцево-судинної системи, за наявності яких переважно страждають ліві відділи серця. Це мітральні й аортальні вади серця, інфаркт міокарда, атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба.
Серцева астма – це синдром різкого ослаблення лівого шлуночка, що супроводиться нападом задишки, яка переходить у ядуху. В основі патогенезу лежить застій крові в малому колі кровообігу, зумовлений гострою лівошлуночковою недостатністю, внаслідок чого порушується газообмін у легенях, підвищується вміст вуглекислого газу і знижується рівень кисню в артеріальній крові.
У разі серцевої астми виникає напад ядухи (частіше вночі). Хворі відчувають страх смерті. Провісником ядухи може бути раптовий стійкий кашель. Сильна задишка переважно з утрудненим вдихом(інспіраторна) змушує хворого сидіти в ліжку, опустивши ноги. Вираз обличчя наляканий, очі виражають страх і неспокій. Шкіра та слизові оболонки бліді, з’являється і наростає ціаноз. Виражена пітливість. Наступ ядухи супроводиться кашлем з виділенням незначної кількості мокротиння з домішками крові. У хворого частий, нерідко аритмічний пульс. AT на початку наступу може бути підвищеним або нормальним. Іноді виникає колапс. Під час вислуховування легень відзначають наростання негучних дрібно- і середньопухирчастих хрипів, що характеризує застійні явища в легенях.
Набряк легень – це накопичення серозної рідини (транссудату) як в інтерстиціальній тканині легень, так і в альвеолах. Найхарактернішою клінічною ознакою набряку легень є тяжкий наступ ядухи, що загрожує життю хворого. Частіше під час сну у хворого раптово виникають виражена задишка і сухий кашель. Відзначається відчуття нестачі повітря. Хворий збуджений, задихається. Здебільшого задишка має інспіраторний характер, але може бути змішаною. Шкіра обличчя, шиї, грудної клітки вкривається краплями поту, поступово наростає ціаноз. Стан хворого прогресивно погіршується, виникає клекотливе, шумне дихання, під час кашлю виділяється багато пінистого мокротиння, іноді рожевого кольору.
Під час аускультації над усією поверхнею легень вислуховують багато вологих хрипів (дрібно-, середньо- і крупнопухирчастих). На тлі шумного дихання відзначають слабкість тонів серця. Характер пульсу залежить від рівня AT і ступеня порушення скоротливої функції серця. Пульс слабого наповнення, нерідко аритмічний.
У разі виникнення гострої лівошлуночкової недостатності невідкладна допомога спрямована на розвантаження малого кола кровообігу, зниження підвищеного гідростатичного тиску в його судинах, поліпшення скоротливої здатності серцевого м’яза, насичення крові киснем.
Хворому необхідний цілковитий спокій. Треба підняти головний кінець ліжка, створивши опору для рук і спини, забезпечити надходження у приміщення чистого свіжого повітря, організувати інгаляцію зволоженого кисню. Крім того, медична сестра повинна дати хворому нітрогліцерин (одну таблетку під язик). Нітрогліцерин зменшує тиск у легеневій артерії і поліпшує роботу серця. Усунувши набряк легень, напад серцевої астми, хворого транспортують у кардіологічний стаціонар. Під час евакуації він перебуває у напівсидячому положенні під постійним наглядом медичного працівника.
Діагностика відповідно до основного захворювання, що привело до виникнення ГСН.
ЛІКУВАЛЬНА ТЕРАПІЯ
Головна мета лікування — зменшення вираженості клінічних симптомів і стабілізація гемодинаміки. Дуже важливим є також усунення інших клінічних симптомів, що є у пацієнта: зниження маси тіла, посилення діурезу — при застійних явищах та олігурії на фоні ГСН. Підвищення оксигенації крові, покращання функції печінки і нирок, нормалізація електролітного складу сироватки крові також важливі при лікуванні ГСН.
Застосування сечогінних засобів — сечогінні засоби ( фуросемід, торасемід або буметанід у низьких або середніх дозах ) слід призначати для лікування застою легенів, якщо це пов’язано з перевантаженням об’ємом. Однак рекомендується бути обережним, щоб уникати непотрібного або надмірного діурезу.
Оксигенотерапія
Насичення кисню крові має бути вище 90%.
Морфіну сульфат рекомендовано як анальгетик вибору для полегшення ішемічного болю за умови, що додаткова терапія використовується для лікування основної ішемії.
Судинорозширювальна терапія . Нітрогліцерин рекомендований пацієнтам з ІМ для лікування ішемічного болю, гіпертензії або застою в легенях, якщо систолічний артеріальний тиск не <100 мм рт.ст. або ≥30 мм рт.ст. нижче базового рівня.
Терапія бета-блокаторами
Терапію бета-блокаторами слід розпочинати перед випискою для вторинної профілактики та продовжувати необмежений час у всіх пацієнтів, які перенесли ІМ або ГКС, якщо немає протипоказань.
Терапія інгібіторами АПФ
Ускладненням інфаркту міокарда є кардіогенний шок.
Клінічна картина кардіогенного шоку характеризується зниженням АТ, малим пульсом, кволістю, загальмованістю, блідістю шкіри з ціанотичним відтінком, похолоданням кінцівок, холодним потом, олігоанурією. Систолічний AT, нижчий 80 мм рт. ст., є одним із діагностичних критеріїв шоку. Водночас деколи за такого тиску клінічної картини шоку не спостерігають, а в разі більш високого систолічного AT (у хворих із гіпертонічною хворобою) вона може бути вираженою. Швидко розвиваються метаболічний ацидоз, азотемія, гіперглікемія, олігурія, анурія, аритмія. Температура тіла залишається нормальною або ж знижується.
Невідкладна допомога при кардіогенному шоку полягає в поліпшенні центральної і периферичної гемодинаміки, застосуванні антиангінальної терапії, корекції порушень ритму і провідності.
Рекомендації Американського коледжу кардіологів/Американської кардіологічної асоціації пропонують використовувати дофамін у пацієнтів з гіпотензією з клінічними ознаками шоку та використовувати добутамін у пацієнтів з гіпотензією без клінічних ознак шоку.
