10.03.2020 Урок №15 Група № 24
Тема: Естетизм Оскара Уайльда
Оскар Фінгал О Флаерті Уіллс Уайльд (1854 – 1900) – ірландський письменник (драматург, поет, есеїст).
Народився Оскар 16 жовтня 1854 року в Дубліні в сім’ї лікаря. Перша освіта в біографії Оскара Уайльда було отримано будинку. Батьки, чудово освічені, прищепили йому з дитинства любов до книг і мовам.
Потім же 1864-1871 року Оскар провів в Королівській школі Портора, закінчивши яку з медаллю був направлений в Трініті-коледж.
У цьому навчальному закладі Уайльд придбав не тільки знання, а ще деякі переконання, риси характеру, які він зберіг на все життя.
І без того прекрасну освіту Уайльда було продовжено в Оксфорді. Ще під час студентства Оскар подорожував по Європі, а також написав кілька творів. За поему «Равенна» отримав Ньюдигейтскую премію. По закінченню університету оселився в Лондоні, їздив по США з лекціями.
Перший опублікований збірник Вайльда «Поезії» вийшов у 1881 році. Повернувшись в Лондон, Оскар одружився з Констанцією Ллойд. Наступний період його життя був літературно плідний. Він працював журналістом, а також написав багато оповідань у той час. В 1890 році був опублікований роман Уайльда «Портрет Доріана Грея», швидко сыскавший успіх.
Дотепність письменника чудово проявилося в комедіях «Ідеальний чоловік», «Як важливо бути серйозним». Після любовної зв’язку з Альфредом Дугласом, маркіз Куїнсберрі подав на Уайльда в суд.
Оскар був засуджений на два роки в’язниці, в якій остаточно зламався морально. Звільнившись в1897 році, оселився у Франції, змінивши ім’я на Себастьяна Мельмота, написав «Балада Редингской в’язниці». 30 листопада 1900 року біографія Уайльда обірвалося в результаті хвороби (менінгіту).
Естетизм - напрям у англійському мистецтві та літературі 1880-1890-х років, який представили письменник, теоретик, історик мистецтва Волтер Пейтер та угрупування поетів і художників, теоретиків літератури й мистецтва - Артур Саймонс,Обрі Бьордслі, Оскар Вайльд та інші, що об'єдналися навколо журналів "Жовта книга" і "Савой". Їхнім ідеалом мистецтва стала творчість майстрів Середньовіччя і раннього Відродження.
Особливість естетизму полягала у тому, що він, перебуваючи поза рамками пересічної моралі, діяв лише у сфері мистецтва, де "дозволене" і "недозволене" диктувалося волею митця і підлягало тільки суду естетичних законів. Естетизм виявив переваги художньої вигадки, уяви і майстерності художника перед копією життя. Творчі здобутки митців цього напряму мали значний вплив на розвиток мистецтва XX століття, зокрема на творчість англійських і російських символістів, а також Т.-С. Еліота, В. Вульф, М. Пруста, Дж. Джойса.
Вся естетика О.Уайльда - це низка парадоксальних суджень. Але естетичне вчення Оскара не можна розглядати окремо від тогочасної дійсності, а отже, лицемірної вікторіанської моралі, виклик якій кинув письменник як своєю поведінкою, так і художніми творами.
Особливості естетизму письменника
1) перебільшує творчу грань мистецтва, заперечує відбиття мистецтва у дійсності;
2) підкреслює, що мистецтво не залежне від життя і вище за нього; бачить завдання мистецтва не в копіюванні дійсності, а в створенні для нього ідеальних зв'язків;
3) відводить найвище місце красі;
4) стає переконаним, що мистецтво байдуже до морального і аморального: виховання добра не є його завданням;
5) заперечує будь-які соціальні та моральні цінності, що лежали в основі теорії мистецтва;
6) митець - творець прекрасного;
7) він не прагне нічого доводити. Довести можна навіть безпечні істини;
8) митець не має етичних уподобань. Етичні уподобання митця призводять до непрощенної манірності стилю;
9) найвищим критерієм для твору мистецтва є досконалість його форм. Ті, що в прекрасному вбачають бридке, - люди зіпсовані. Це вада;
10) ті, що в прекрасному здатні побачити прекрасне, - люди культурні. На них є надія. Але обранцями є ті, для кого прекрасне означає лише одне - Красу.
Домашнє завдання.Написати хронологічну таблицю
18.03.2020 25.03.2020 Урок №16-17 Група № 24
Тема: Оскар Уайльд. Роман «Портрет Доріана Грея». Філофофсько- естетичні та моральні проблеми твору.
Літературний рід: епос
Жанр: інтелектуальний роман
Літературний напрямок – синтез романтизму, реалізму, імпресіонізму, естетизму
Тема — історія життя і смерті молодого красеня Доріана Грея
Ідея – велич справжнього мистецтва
Композиція «Портрет Доріана Грея» Роман складається з передмови (25 афоризмів) та 20 розділів
Експозиція:
– в майстерні художника Безіла Голу орда
– робота над портретом Доріана Грея
Зав’язка – фатальне бажання Доріана Грея
Розвиток подій:
– кохання і смерть Сибілли Вейн;
– портрет – дзеркало душі Грея;
– втілення ідей гедонізму лорда Генрі у житті Доріана Грея.
– вбивство Безіла;
– смерть Джеймса Вейна;
– лицемірство по відношенню до Гетті
Кульмінація – замах на портрет
Розв’язка – смерть Доріана Грея
Конфлікт між мистецтвом і мораллю, між красою і мораллю
Образи-символи роману «Портрет Доріана Грея»
Доріан Грея — це втілення вічної молодості, Безіл — символ служіння мистецтву, лорд Генрі — виразник ідей гедонізму, актриса Сибіл — уособлює театральність життя. Головні герої: Доріан Грей, художник Безіл Голлуорд, лорд Генрі Уоттоном, кохана Доріана Сибіла Вейн, її матір та брат Джеймс, хімік Кемпбел.
Сюжет «Портрет Доріана Грея»: художник Безіл малює портрет прекрасного юнака Доріана Грея і розмовляє зі своїм другом лордом Генрі. Незабаром приходить і сам натурник, краса якого зачаровує Безіла і лорда Генрі. Портрет закінчено і Доріан мріє вголос: “Якби портрет мінявся, а я міг завжди залишатися таким як є!”. Безіл дарує йому портрет. Доріан поринає у світське життя ( під впливом лорда Генрі) і закохується в акторку Сибіл Вейн. Закохавшись у Доріана, Сивіла вже не може так гарно грати, але Доріан кохав не її, а зіграних нею героїнь. Дівчина скоює самогубство, а на портреті з’являється зморшка. В наступні дванадцять років Доріан шукає розради як у мистецтві, так і у притонах. Безіл намагається напоумити Доріана, той показує йому портрет, а потім вбиває його. Шантажуючи хіміка Кемпбела (свого колишнього спільника по гульбищах), він позбувся тіла Безіла. Одного разу вночі Доріан накинувся на портрет із ножем. Слуги, яки прибігли, коли почули крик, побачили мертве тіло потворного старикана, а портрет набув своєї первозданної краси.
Проблематика роману “Портрет Доріана Грея”: проблема співвідношення Мистецтва і Моралі, Насолоди і Моралі, Мистецтва і Дійсності, проблема Краси, проблема Мистецтва. Роль Краси і Мистецтва в житті. Утвердження краси як найвищої цінності, сенс буття людини; добра і зла.
Риси модернізму у романі:
суб’єктивно-мистецька картина протиставлена реальності
кульмінація і розв’язка об’єднані
вишуканість художньої форми, мови, формування думки, образу
естетичні характеристики образів
елементи умовності й фантастики задля створення ірреальних світів та образів елітарність.
Риси імпресіонізму у романі:
відмінності сприйняття дійсності різними персонажами
«вишуканість» описів у романі
пейзажі – фон сприйняття героя
герой ніби розчинився у навколишній красі
персонажі виявляють своє ставлення до подій.
Риси символізму у романі:
Фабула твору перегукується з центральною тезою символізму про невідповідність видимого сутності.
На стильовому рівні — безпосереднє вживання парадоксів
Портрет набув символічного значення.
Історія написання
"Портрет Доріана Грея" дослідники назвали одним із найбільш загадкових творів Оскара Вайльда.
Твір написаний у 1890 році. Прозаїк писав його на замовлення одного американського журналу у рекордно короткий термін - трохи більше, ніж за два тижні, бо уклав парі, що здатен створити роман саме у такий термін. Задум: одного разу у майстерні свого приятеля, художника Безіла Уорда, О. Вайльд побачив натурника, котрий вразив його досконалістю зовнішності. У передмові до твору автор визначив головну мету роману: вічність і велич наджиттєвого мистецтва. Роман був написаний на замовлення американського журналу. Однак для окремого видання обсяг твору був явно замалий, адже писати такі "портативні" романи було не в дусі англійської прози. Тому, коли постало питання про розширення епічного полотна, Оскар Уайльд уводить сюди велику кількість цитат, філософських роздумів, описів... Цим критики й пояснюють деяку непропорційність окремих частин твору, зокрема найбільшого за обсягом одинадцятого розділу, куди автор додає цілі абзаци з різних брошур, антикварних реєстрів тощо. Роман мав чимало спільного з твором Ч. Метьюріна «Мельмонт-блукач», де також розглядався таємничий зв’язок між долею героя і його портретом. Також джерелами портрету стали твори: Жюріс-Шарля Тюїсмена «Навпаки», Гете «Фауст», Бальзака «Шагренева шкіра», Гофмана «Малюк Цахес», Гоголя «Портрет».
Критичні відгуки на твір носили, майже без винятку, надзвичайно різкий характер, навіть з вимогою піддати забороні книгу, а автора – судовій відповідальності. Уайльда звинувачували в зневазі суспільної моралі. Однак звичайними читачами роман був прийнятий захоплено.
Домашнє завдання.Написати конспект,прочитати твір, виписати образи,переглянути та повторити вивчені теми.
01.04.2020 Урок 18 Група № 24
Оскар Уайльд. Роман «Портрет Доріана Грея».
Контрольна робота.
І.Вибрати правильну відповідь:
1. Де Безіл Холуорд познайомився з Доріаном:
а) у вітальні знатної леді;
б) на виставці картин;
в) у нічному клубі;
г) на вокзалі?
2. Безіл Холуорд не хотів знайомити лорда Генрі з Доріаном Греєм, тому що боявся:
а) що лорд Генрі образить юнака;
б) що лорд Генрі зробить Грея банкрутом;
в) що лорд Генрі погано впливатиме на Доріана;
г) що Доріан розкаже лорду Генрі таємницю свого походження.
3. Ким були батьки Доріана?
а) гувернантка і лорд;
б) про це невідомо;
в) аристократка і офіцер;
г) знатні пани?
4. Що, на думку Генрі, було в Доріана прекрасним:
а) зовнішність;
б) походження;
в) характер;
г) розум?
5. Ким за професією був брат Сибіли:
а) актором;
б) моряком;
в) продавцем;
г) видавцем?
6. Як Безіл ставився до Доріана Грея:
а) поважав його;
б) заздрив його молодості;
в) сприймав лише як об’єкт для позування;
г) боготворив юнака?
7. Чому Доріан не міг довго знаходитися за межами Лондона:
а) сумував за друзями;
б) хотів завжди знаходитися в центрі уваги знатних лондонців;
в) не хотів втратити абонемент у одному вестендівському клубі ;
г) боявся, що хтось дізнається таємницю портрета?
8. Який вислів не належить лорду Генрі:
а) «Геній довговічніший за красу»;
б) «Гармонія духу і тіла – як це прекрасно!»;
в) «Душу краще лікувати відчуттями, а від відчуттів лікує лише душа»;
г) «Мета життя – самовираження»?
9. Хто з героїв роману говорив: «Любов важливіша за гроші»:
а) Доріан Грей;
б) Безіл Холуорд;
в) Сибіла Вейн;
г) лорд Генрі?
10.Що сталося з Безілом Холуордом:
а) він переїхав до Парижу ;
б) усамітнився у заміському будинку;
в) помер від застуди;
г) його убив Грей?
11. Чому Сибіла розчарувала Доріана:
а) він дізнався про її низьке походження;
б) вона була заміжня;
в) не мала освіти;
г) почала погано грати на сцені?
12. Як Алан Кемпбел допоміг Доріану:
а) позичив гроші;
б) написав рекомендаційного листа;
в) знищив труп художника;
г) звів із потрібними людьми?
ІІ. Написати власне висловлення на тему: « Як на мене вплинула самозакоханість Доріана Грея?»
Домашнє завдання. Виконати контрольну роботу ( у окремому зошиті).
08.04.2020 Урок № 19 Група № 24
Тема: Загальна характеристика розвитку літератури першої половини ХХ ст. Авангардизм в літературі. Доля реалізму. Елітарна та масова культура
Незважаючи на порівняно невеликі хронологічні рамки (1880-е рр. - 1914 р.) ця епоха є якісно новим етапом культурного розвитку людства. Багатьма діячами культури, західними та російськими філософами, поетами і письменниками, музикантами і художниками епоха розцінювалася як кризова. Про апокаліптичний характер сучасності говорили як західні (Ніцше, Шпенглер, Ортега-і-Гассет), так і російські мислителі (Розанов, Бердяєв, Білий, Флоренський).
У другій половині XIX - початку XX в. одержує подальше розвиток романтизм (пізніше творчість Ст. Гюго) і формується неоромантизм (Р. Кіплінг, Дж. Конрад, Дж. Лондон, окремі твори К. Гамсуна, Р. Роллана), який зближується з романтизмом як у тематичному, так і в зображувально-стильовому плані. Неоромантизму, що досягла кульмінації в 1890-е рр., властиві неприйняття дійсності, героїзація сильної особистості; спонукання до діяльності альтруїстичними ідеалами, гострота етичної проблематики; напруженість фабульных ситуацій; пріоритет експресивного, виразного над описовим; активне звернення до фантастики, гротеску, екзотики.
Особливої уваги в літературі рубежу століть заслуговує естетизм, що найповніше виразилися в англійському літературному процесі (О. Уайльд).
У другій половині XIX - на початку XX ст. подальший розвиток отримує реалізм. Інтенсивність його розвитку в різних культурах неоднорідна. У Франції він у своїй класичній формі склався вже у 1830-1840-х рр. (Стендаль, Бальзак), в Англії у 1840-1860-ті рр. В інших європейських країнах це відбувається в 1860-1870-х рр. і в більш пізній час. Реалізм рубежу століть цілком зорієнтований на художні шукання епохи і стає багатшим у жанрово-стильовому відношенні.
У реалістичній прозі рубежу століть особливе значення набувають масштабні, монументальні полотна ("Жан-Крістоф" Р. Роллана, "Сучасна історія" А. Франса, "Ругон-Маккары" Е. Золя, "Сага про Форсайтів" Дж. Голсуорсі, "Будденброки" Т. Манна). Рубіж століть породила і різноманіття романных форм: соціально-психологічний (Т. Манн, Р. Мопассан, Р. Роллан), історичний (М. Твен, А. Франс), соціально-політичний (Дж. Лондон, Т. Драйзер), науково-фантастичний (Р. Уеллс), соціально-утопічний (А. Франс, Р. Уеллс), сатиричний роман (Р. Манн) та ін.
На нову ступінь свого розвитку піднімається європейська драматургія. З творчістю Б. Шоу, Р. Ібсена, А. Стріндберга, Р. Гауптмана, М. Метерлінка пов'язують поняття "нова драма". Драматурги епохи - це й теоретики театральної справи, експериментатори і новатори в області драматургічного мистецтва.
Основні напрямки і специфіка літературного розвитку XX ст. відображаються в періодизації курсу: 1918-1945; 1945-1990.
Складністю, неоднозначністю і суперечливістю XX ст. заявив про себе як про особливу епоху в історії людства, породивши величезні надії і розчарування, грандіозність соціальних експериментів, зростання добробуту одних і зубожіння інших, великий прогрес науки і техніки. Поряд з цим століття продемонстрував тривожний занепад культури, розвиток страхітливих озброєнь, небезпека ядерної катастрофи, економічні кризи і безліч локальних конфліктів і воєн.
Названі причини призвели до поляризації позицій серед творчої інтелігенції, поширенню ряду взаємовиключних тенденцій у підході до перспектив світового розвитку і пов'язаними з ними варіантами розуміння завдань літератури і мистецтва.
Прискорення темпу життя людини і суспільства також впливала на художню словесність, приводячи до найрізноманітніших рішень. Посилення ролі масової культури створювало умови для комерціалізації мистецтва, пов'язаної з широким розповсюдженням аудіовізуальних засобів, споживацьки використовують літературу. Художню панораму століття формували два основних напрями - реалізм і модернізм.
З двох варіантів реалізму в зарубіжній літературі XX ст. продовжував побутувати традиційний реалізм. Для нього характерні відома з XIX ст. описовість, тяжіння до створення великих полотен суспільного життя, використання можливостей великої форми: епопеї, епічні цикли, "сімейні хроніки" ("Сага про Форсайтів" Дж. Голсуорсі, оповідання Ж. Ромена та ін). Від традиційного реалізму досить суттєво відрізняється реалізм XX ст. Він має справу з принципово іншою соціальною дійсністю, ніж реалізм попереднього століття, з іншим рівнем наукового осмислення світу і людини, враховує психоаналіз Фрейда З. та його послідовників, філософію екзистенціалізму, стикається з небаченим злетом віри в Людину і розчаруванням у просвітницької формулою гуманізму. Дійсність не може не впливати на реалістичний тип художнього мислення, не може не змінювати в реалізмі колишні стандарти і співвідношення описовості, наслідування і вимислу, індивідуалізації і типізації, критерії правди життя.
Реалізм XX ст. відмовився від копіювання та дзеркального повторення дійсності у формах самого життя. На зміну традиційним описовим формам прийшли аналітичне дослідження ("Доктор Фаустус" і "Чарівна гора" Т. Манна та ін), "ефект одивнення" (п'єси Б. Брехта), підтекст та іронія (Е. Хемінгуей та ін), гротеск, фантастичне і умовне моделювання (Булгаков М. та ін) - Реалізм творчо, продуктивно використовує і багато модерністські прийоми, зокрема "потік свідомості" (У. Фолкнер та ін).
Домашнє завдання. Написати конспект уроку.
15.04.2020 Урок № 20 Група № 24
ФРАНЦ КАФКА (1883-1924). Життєвий шлях
Франц Кафка – австрійський письменник, один з фундаменталістів модерністської прози. Творча спадщина письменника включає в себе три незакінчених романи, кілька збірок новел і притч, афоризми, листи і щоденники. За життя опублікував лише кілька збірок і оповідань, які не притягали особливої уваги до його творчості. Основна слава прийшла посмертно, коли всупереч заповіту, його душоприказник не став знищувати рукописи, а опублікував їх.
Народився в Празі 3 липня 1883 року в єврейській родині. Батько був комерсантом із середнім достатком. Навчався в початковій школі, після закінчив гімназії в 1901 році. Потім він вступив до Карлового університету в Празі, після чого став доктором права.
У 1906 році отримав ступінь доктора юридичних наук, почав кар’єру в страховій фірмі. Взагалі завжди дуже роздратовано ставився до своєї роботи і не вважав її чимось важливим. Більшу частину зусиль докладав до літературної діяльності. Перебував на дрібних посадах до самого відходу на пенсію.
У 1909 році були надруковані два уривки з незакінченого оповідання «Опис однієї боротьби».
1911 рік – подорожував по Італії, Франції, Швейцарії.
У 1912 році почав роботу над романом «Зниклий безвісти» (пізніше названим «Америка»), написав новели «Вирок» і «Перевтілення».
Публікація збірника «Споглядання» припала на 1913.
А в 1914 році почав писати роман «Процес».
У 1917 році захворів на туберкульоз. У 1919 році була опублікована збірка новел «Сільський лікар», і було написано оповідання «Лист батькові».
У 1922 році через хворобу, був змушений вийти на пенсію. Почав роботу над романом «Замок», підготував до друку збірку новел «Голодарь», повість «Дослідження одного собаки», оповідання «Нора».
3 червня 1924 помер в санаторії поблизу Відня. У житті Кафки було багато проблем, як зовнішніх, так і внутрішніх. Він був дуже хворий величезною кількістю захворювань. Були складні стосунки з батьком. Так і не вдалося створити сім’ю, не дивлячись на те, що жінки в житті і були. Все це відбилося в світогляді письменника, і в його складних, абсурдних і часом страшенно-прекрасних, шокуючих творах. В яких філософія втрачається в абсурді, а реальність занадто тісно переплетена з вимислом.
Франц Кафка — письменник єврейського походження, який народився в Празі, писав переважно німецькою мовою. У Кафки було два молодших брата і три молодших сестри. Обидва брати, не досягнувши і дворічного віку, померли до того, як Кафці виповнилося 6 років.
Кафка був вегетаріанцем. У дитинстві його назвали дивним і божевільним через те, що він поводився досить закрито. Все, не пов’язане з літературою, я ненавиджу, – записував він, – … мені нудно ходити в гості, страждання і радості моїх родичів наводять на мене безмірну нудьгу. Розмови позбавляють всі мої думки важливості, серйозності, автентичності.
Юний Франц страждав від невимовної самотності і нерозуміння з батьками, зокрема від деспотичності тата. Через тебе я втратив віру в себе, натомість придбав безмежне почуття провини, – пише він у «листі батькові».
Деякий час Кафка був простим нудним офісним працівником в страховому відділі по нещасних випадках, що приводило його в повний відчай і ще більший песимізм. Кафка розривався між почуттям і боргом — з одного боку, він вважав себе «належним» своїм батькам, з іншого — його тягнуло до літератури й письменства.
За життя, Кафка мав безліч хронічних захворювань, які підривали його життя — туберкульоз, мігрень, безсоння, запори, нариви та інші. Під час важкої хвороби, Франц Кафка попросив свого друга Макса Брода знищити всі його рукописи, включаючи романи, нікому до того не відомі. Однак, той його не послухав, а, навпаки, сприяв їх публікації.
Завдяки цій людині, Кафка і став всесвітньо відомий. Незважаючи на посмертну славу його романів, кілька неоцінених оповідань були опубліковані Кафкою за життя. Кафка вважав, що не доживе до 40 років через слабке здоров’я.
Розповіді і роздуми письменника — відображення його власних неврозів і переживань, які допомагали йому подолати свої страхи. Три його посмертних романи “Америка”, “процес” і “Замок” так і залишилися незавершеними.
Письменник народився і помер одного і того ж числа — 3. Незважаючи на меланхолійність Франца, друзі відзначали його незвичайне почуття гумору, називали його «душею компанії», одне з німецьких видань писало про схожість Кафки з Чарлі Чапліном. Через складні сімейні стосунки, Кафка не міг побудувати свою власну сім’ю. Він часто був закоханий, неодноразово розривав заручини зі своїми обранницями.
Цікаві факти про Франца Кафку
1. Франц Кафка — австрійський письменник єврейського походження, який народився в Празі, писав переважно німецькою мовою.
2. Кафка був вегетаріанцем і онуком кошерного м’ясника.
3. Франц Кафка є одним з головних маскотів Праги.
4. Юний Франц страждав від невимовної самотності і нерозуміння з батьками.
5. Головний творчий художній прийом письменника, метафора, надавав його творам більшої величі, абсурдності, глибини і трагічності.
6. Під час важкої хвороби, Франц Кафка попросив свого друга Макса Брода знищити всі його рукописи, включаючи романи, нікому до того не відомі.
7. Незважаючи на посмертну славу його романів, кілька неоцінених оповідань були опубліковані Кафкою за життя.
8. Сам Кафка вважав, що не доживе до 40 років через слабке здоров’я.
Домашнє завдання. Написати хронологічну таблицю, читати оповідання «Перевтілення».
22.04.2020 Урок № 21 Група № 24
ФРАНЦ КАФКА. Загальна характеристика творчості.
Концепція світу та людина в оповіданні «Перевтілення».
Щоб краще збагнути суть твору Кафки "Перевтілення", треба добре знати життєвий шлях самого автора. Тільки детальне розуміння біографії Франца Кафки дасть змогу краще збагнути розкриття долі "маленької людини" у суспільстві через твір "Перевтілення". Нерідко фантастичність твору відволікає недосвідчених читачів від суті твору, але для тих, хто справді шанує філософські глибини творчості Кафки, цей твір досить цікавий і повчальний. Але перш ніж розглянути сам твір, його особливості, треба звернутися до біографії Ф. Кафки.
Кафка — австрійський письменник, пражанин. Будиночок, де він народився в 1883 році, знаходиться в одному з вузьких провулків, що ведуть до громади собору Святого Вітта. Зв'язок письменника з містом — містичний і повний протиріч. Любов-ненависть порівняна хіба з тією, що він відчував до батька-буржуа, то вибився з убогості та так і не зрозумів свого геніального сина.
Десь між простацькою мудрістю Ярослава Гашека, що породила Швейка, і трагічною фантазією Франца Кафки, творця Грегора — героя новели "Перевтілення",— полягає ментальність пражан, які пережили і сторіччя під Німеччиною й Австрією, і роки фашистської окупації, і десятиліття в обіймах "старшого брата".
У сьогоднішній вільній, бурхливо розбудованій, невсипущій Празі, що залучає туристів з усього світу, Франц Кафка став однією з культових постатей. Він присутній і на книжкових прилавках, і в працях університетських учених, і на сувенірних майках, якими жваво торгують на Вацлавській площі. Тут він суперничає а президентом Гавелом і бравим солдатом Швейком.
Варто помітити, що не тільки більшовики, слідом за Маяковським, втілили імена своїх наркомів, артистів, письменників у пароплави й рядки. Якщо не лайнер, то експрес названий ім'ям ангора "Перевтілення". До речі, і в столиці Баварії є вулиця Кафки.
Творчість та ім'я Франца Кафки досить популярні на Заході. У багатьох творах зарубіжних письменників легко виявити мотиви та образи, які навіяні саме творчістю Кафки,— вона вплинула не тільки на художників, які належали літературному авангардові. Кафка належить до тих письменників, зрозуміти й розтлумачити яких не так просто.
Франц Кафка народився в сім'ї празького єврея, оптового торговця галантерейними товарами, в Празі (1883 р.) Благоустрій родини поступово зростав, але стосунки всередині сім'ї залишилися при цьому у світі темного міщанства, де всі інтереси зосередились на "справі", де мати безсловесна, а батько безперервно хизується тим приниженням і знегодами, яких він зазнав для того, щоб вибитися в люди. І в цьому темному і затхлому світі народився і ріс письменник не тільки тендітний і слабкий фізично, але й чутливий до всякого прояву несправедливості, неповаги, грубості та корисливості. Письменник у 1901 році вступає до Празького університету, спочатку вивчає хімію і германістику, потім юриспруденцію. Після закінчення університету працює в суді, страховому бюро де працює майже до кінця життя.
Твори Кафки досить образні, метафоричні. Його невеликий твір "Перевтілення", романи "Процес", "Замок" — це все переломлена в очах поета навколишня реальність, тогочасне суспільство.
При житті Ф. Кафки побачили світ такі книги: "Споглядання" (1913), "Кочегар" (1913), "Перевтілення" (1915), "Вирок" (1916), "Сільський лікар" (1919), "Голодар" (1924).
Основні твори були видані після смерті письменника. Серед них "Процес" (1925), "Замок" (1926), "Америка" (1927).
Твори Кафки перетворилися на інтелектуальні бестселери. Є різні причини такої популярності: наочність підтверджень давньої сентенції, що напрошується: "Ми породжені, щоб Кафку зробити минулим",— усе-таки навряд чи пояснює все і до кінця. Як не намагалися представити Кафку творцем абсурду, що запанував у світі, таке прочитання є лише однією з граней його творчої індивідуальності: суттєвою, але не визначальною. Зі щоденників це видно відразу.
Щоденники взагалі багато чого коригують у сформованих уявленнях" які своєю стійкістю перетворили Кафку якщо не на символ, то на значиме ім'я із певним набором конотацій. Відчуваючи, що записи, котрі робилися Кафкою лише для себе, часом дуже не відповідають судженням про нього, що стали безперечними для масової свідомості, виконувач духівниці і перший біограф письменника Макс Брід не поспішав з їхньою публікацією. Перша збірка з'явилася лише через десять років після того, як були надруковані два знаменитих романи, а слідом за цим і "Америка".
Кафка в житті видавався невпевненим в собі, змученим ваганнями щодо своєї літературної та людської спроможності. Яких почуттів зазнав би Кафка, якби йому випало дожити до днів запізнілої слави? Швидше за все жах — щоденники, у яких він відвертий, як ніде більше, роблять таке припущення майже безсумнівним. Адже про Кафку думають завжди як про явище, і навіть не стільки літературне, скільки соціальне, тому поширеним стає слівце "кафкіанський" — визначення, що трактує безглуздість, відразу до пізнання, оскільки будь-кому це відомо з власного сумного досвіду,— і книги цього празького вигнанця починають сприйматись як такий собі белетризований посібник для того, хто вивчає механіку тотального чи бюрократичного всевладдя трагічного алогізму, буденності.
Але він не хотів бути "явищем". Менш за все він усвідомлював себе як репрезентативну фігуру, бо так ніколи й не відчував справжньої причетності до того, чим жили, до чого прагнули інші. Розбіжність з ними, болісні незримі бар'єри — от предмет найбільш болісних роздумів, якими переповнюються щоденники упродовж тринадцяти років, що Кафка їх вів, перегорнувши останню сторінку у червні 1923-го, менше аніж за місяць до смерті.
Ці міркування майже незмінно носять форму гірких докорів самому собі. "Я відділений від усіх речей порожнім простором, через межі якого я навіть і не прагну пробитися",— щось у такому дусі повторюється знов і знов. Зрозуміло, як тяжко переживав Кафка свій сердечний параліч, як він найчастіше називає цю байдужість, що не залишає "навіть щілинки для сумніву чи віри, для любовної відрази чи для відваги або страху перед чимось визначеним".
Останнє уточнення найвищою мірою важливе: байдужість не була нечутливістю. Вона була тільки наслідком особливого психологічного стану, що не дозволяв Кафці відчувати як щось серйозне і важливе для нього все те, що мало визначеність і значущість в очах довкілля. Чи йдеться про кар'єру, про матримоніальні перспективи ("якщо я доживу до сорока років, то, напевно, одружуся зі старою дівкою з виплюнутими наперед, не прикритими верхньою губою зубами"), навіть про світову війну, що почалася — він думає по-своєму, прекрасно розуміючи, що цією особистістю думки і почуття лише збільшується його нескінченна самотність і що отут нічого не поправити. "Який дивовижний світ тісниться в моїй голові! Але як мені звільнитися від нього і звільнити його, не розірвавши?"
Творчість Кафки багато разів намагалися витлумачити саме як таке звільнення, оскільки в тім же записі 1913 року далі сказано, що позбутися химер, які опанували свідомістю, конче необхідно, "для того я і живу на світі". Але якщо й справді проза була для Кафки спробою подібного "витиснення", наслідком була невдача, адже — читачам щоденників це видно занадто чітко — ніякої сублімації не відбулося: комплекси, роздратування, страхи тільки підсилювалися в Кафки з кожним прожитим роком, і тональність записів робилася лише більш драматичною. Хоча капітуляції не було. Просто з кожним роком Кафка все безперечніше переконувався в тім, що за усією своєю людською суттю він, на тлі навколишнього, інший, що він існує ніби в інших вимірах, в іншій системі понять. І що це, власне, є магістральний сюжет його життя — отже, його прози теж.
Він справді інший в усьому, аж до дрібниць, себто, якщо придивитися, його ніщо не зближує і не ріднить хоча б із тими, хто відіграв справді велику роль у його долі, як той же Брід, чи Феліца Бауер, чи чеська журналістка Мілена Есенська, з якими було двоє заручин, обидвоє розірвані. Тяжка ситуація, що постійно викликає в Кафки напади відрази до себе чи неподоланне почуття повної безнадійності. Він намагається боротися із собою, намагається узяти себе в руки, але такі настрої опановують ним настільки сильно, що від них уже немає захисту. І тоді з'являються записи, що говорять самі за себе, як от цей, стосовно жовтня 1921-го: "Усе — ілюзія: родина, служба, друзі, вулиця; усе — фантазія, більш-менш близька, і дружина — фантазія; найближча ж правда тільки в тім, що ти б'єшся головою об стіну камери, у якій немає ні вікон, ні дверей".
Про Кафку пишуть як про аналітика відчуження, що позначилося на всім характері людських стосунків у тогочасному житті, як про письменника, наділеного особливим даром зображення всіляких соціальних деформацій, як про "песимістичного конформіста", якого чомусь протиставили страшним фантомам, що зробилися реальнішими, ніж зрима вірогідність, як про прозаїка, який завжди відчував грань між фантастичним і тим, що пізнається. Усе справедливо, і, однак, не зникає відчуття, що окремішнє, нехай і дуже значне, сприймається за суть. Поки не вимовлене ключове слово, інтерпретації, навіть найвинахідливіші, що спираються на перевірені факти, усе одно будуть виглядати недостатніми. Або принаймні, упускають щось першорядно важливе.
Слово вимовив сам Кафка, причому багато разів: це слово — самотність, і таке абсолютне, "що його може назвати тільки росіянин". У його щоденниках воно часто заміняється синонімами, і Кафка говорить про знову пережитий ним нестерпний стан, коли важким стає будь-яке спілкування, про опанування своєї приреченості на нещастя, про те, що усюди й завжди він себе відчуває чужим. Але, по суті, описується все та ж сама незрима камера без вікон і дверей, усе те ж "головою об стіну", що стає вже не життєвою, а метафізичною реальністю. Вона нагадує про себе й у грозові хвилини, і в найпрозаїчніших обставинах, а щоденник її фіксує з безпрецедентною повнотою свідчення.
Бували роки, коли Кафка робив тільки уривчасті записи, а 1918-й відсутній узагалі (як характерно! Адже це був рік закінчення війни, катастрофи Австро-Угорщини, німецької революції — стільки подій, але вони немовби не торкнулися Кафки.
Домашнє завдання. Опрацювати та законспектувати тему уроку.
29.04.2020 Урок № 22 Група № 24
Тема: Проблема метафоричного світобачення в оповіданні «Перевтілення».
Символічність образного світу твору.
«Перевтілення» (1912) — оповідання Франца Кафки, знаковий твір модерністської літератури. Франц Кафка у своїй новелі «Перетворення» торкнувся проблеми самовідданості, трудоголізму, сімейних відносин. Показав що через матеріальні труднощі людина може і зовсім втратити гуманність.
Тема «Перевтілення» — гранична самотність особистості та трагічне знецінення людського життя. Прізвище головного героя Грегора Замзи — це зашифроване за допомогою криптографії прізвище самого автора.
Сюжет і композиція «Перевтілення». Вихідний пункт сюжету оповідання — перетворення головного героя Грегора Замзи на величезну комаху, яка викликає в усіх жах і огиду. Зміст новели становить опис боротьби героя за право вважатися, як і раніше, людиною. Три його спроби виповзти з кімнати відповідають трьом зіткненням із зовнішнім світом і позначені композицією твору — його поділом на три частини.
Головний герой «Перевтілення» – Ґреґор Замза, який одного дня прокидається, перевтілений у велику комаху. Він хоче жити нормально. На жаль, це неможливо, бо він навіть не може встати з ліжка. Він втрачає роботу. Родина замикає його в кімнаті, турбуючись, щоб ніхто не дізнався, що з ним сталося. Під впливом перевтілення Ґреґора змінюються також і члени його родини. Вони мусять самі собі заробляти на життя, так як Ґреґор досі працював заради всієї сім’ї. Зміна, яка повністю ізолювала Ґреґора від світу, призвела в кінці до його смерті, до полегшення родини, якій він вже надзвичайно набрид. Перевтiлення Грегора на комаху яскрава метафора вiдчуження людини вiд усього свiту. Втративши людську подобу, герой опинився за межами людського iснування. Вiн автоматично був позбавлений права займати у суспiльствi хоча б найнижчий щабель, i навiть у власнiй родинi вiн не мiг претендувати на будь-яке “людське” мiсце. Iсторiя його поступового виштовхування з кола близьких людей, що завершилася сiмейним судом i вiдвертим бажанням Грегору смертi, у символiчному планi прочитується як процес безжалiсного вiдторгнення “хвороï” своïм нещастям людини благополучним байдужим суспiльством.
Домашнє завдання. Опрацювати та законспектувати тему уроку.
06.05.2020 Урок № 23 Група № 24
Джеймс Джойс – ірландський письменник. «Джакомо Джойс
Августин Алоїзій Джойс народився 2 лютого 1882 року у Дублінському передмісті Ратгар у католицькій сім’ї. Він був найстаршим з 10 дітей, що вижили; двоє з його братів і сестер померли від тифу.
Початкову освіту Джеймс Джойс отримав у Єзуїтському коледжі Клонгоуз Вуд — школі-інтернаті, до якого він потрапив у 1888 році, проте змушений був залишити у 1892, коли його батько більше не міг оплачувати навчання.
Деякий час Джойс навчався вдома, і деякий час провчився у школі О’Коннела, що у Дубліні. У 1893 році його зарахували до коледжу Бельведер, що належав Єзуїтам.
У 1898 році він вступив до Дублінського університетського коледжу, де зайнявся вивченням сучасних мов, зокрема англійської, французької та італійської.
У 1903 році Джойс поїхав до Парижа, але через хворобу матері, в тому ж році, повернутися до Ірландії. Після смерті матері він продовжував пиячити і влазити в борги.
Він змушений був заробляти вчителюванням, написанням рецензій на книги та співами.
В 1904 Джойс повернувся на континент – на цей раз разом з Норою Барнакл, яка народила йому сина і дочку (офіційно вона стане його дружиною в 1931).
Протягом багатьох років Джойс викладав англійську мову в Трієсті та Цюріху – місцях своєї добровільної посилання, які стали легендарними після його популяризації. У Трієсті він майже постійно жив 10 років.
Перед початком Першої світової війни Джойс з дружиною жив у Цюріху, де працював над романом «Портрет художника в юності», а пізніше і над романом “Улісс”.
Подорожуючи по Європі, Джойс писав вірші, деякі з яких публікувалися в антологіях імажинізму. 1933 року опублікований роман «Улісс» у Франції. Це найбільш відомий твір Джойса, де автор на 600 сторінках оповідає про один день (16 червня 1904 р.) дублінського єврея Леопольда Блума. Незважаючи на те, що «Улісс» створювався за кордоном, по цій книзі, як стверджував сам Джойс, «можна було б відновити Дублін у разі його руйнування».
День 16 червня відзначається шанувальниками Джойса у всьому світі як Блумсдей (Bloomsday). У Парижі Джеймс Джойс почав роботу над своїм останнім масштабним твором – романом «Поминки по Фіннегану», опублікованому в 1939 році. Цей складний експериментальний роман, проте, не був досить добре прийнятий публікою, і до цих пір залишається книгою «для фахівців», на відміну від більш ранньої книги новел Джойса «Дублінці», що вважається тепер зразковою книгою цього жанру.
Популярний нині також його ранній роман “Портрет художника в юності». Після поразки Франції та окупації частини її території німецькими військами на початку Другої світової війни Джойс повернувся до Цюріха. Він сильно страждав від наслідків глаукоми. Здоров’я його продовжувало погіршуватися.
11 січня він переніс операцію у зв’язку з проривної виразкою і 13 січня 1941 він помер.
«Джакомо Джойс» — психолого-автобіографічне есе відомого ірландського письменника Джеймса Джойса, що написане 1914 року і складається з 16-ти сторінок у довільній формі; твір вважається одним із найкращих зразків малої модерністської прози.
Опублікований посмертно у 1968 році.
Реальною основою сюжету була пережита письменником закоханість в Амалію Поппер, його ученицю. Фрагменти, з яких складається есе, фіксують окремі миті цихлюбовних взаємин.
Домашнє завдання. Опрацювати та законспектувати тему уроку.