Дистанційне навчання.РОЗРОБКА УРОКУ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ( для учнів 33 групи)

2.03.2021 Група № 33 Урок № 37-38

Тема уроку: Етикетні жанри (привітання, вибачення).

Контрольна робота.Стилістична норма. Практична риторика

Життя людини в суспільстві регламентоване системою різних правил, законів. Правила соціальної поведінки людини, які виробилися впродовж усієї культурної еволюції людства і враховують його соціально-історичний досвід, становлять зміст поняття "етикет".

Етикет (франц. йtiquette, від флам. steeken - встромляти) - вироблені суспільством норми поведінки. За ступенем ритуалізації поведінки виділяють різні види етикету:

1. Повсякденний.

2. Оказіональний.

3. Святковий.

Етикет має багаторівневу будову:

- вербальний (словесний) рівень (етикетні вислови привітання, прощання, подяки, вибачення тощо);

- паралінгвістичний рівень (темп мовлення, гучність, інтонація);

- кінетичний рівень (жести, міміка, пози);

- проксемічний рівень (стандартні дистанції спілкування, почесне місце для гостей тощо).

Своєрідним стрижнем етикету є словесний рівень. Він найповніше репрезентує етнічну самобутність. Кожна мова виробила свою систему спеціальних висловів ввічливості - мовленнєвий етикет.

Мовленнєвий етикет - це національно-специфічні правила мовленнєвої поведінки, які реалізуються в системі стійких формул і висловів, що рекомендуються для висловлення подяки, прощання тощо в різних ситуаціях ввічливого контакту зі співбесідником, зокрема, під час привітання, знайомства, звертання тощо.

Знання правил мовленнєвого етикету виступає не тільки показником зовнішньої культури людини, але й має безпосередній влив на формування її особистості, на виховання високої моралі, духовності20. Засвоєння національного мовленнєвого етикету, вміння користуватися ним робить спілкування приємним і бажаним. Для ділової людини користуватися правилами мовленнєвого етикету відповідно до ситуації є конче необхідно.

Мовний етикет українців постає із живої мовної практики українського народу. Він вироблявся впродовж тисячоліть і відбиває культурні традиції української нації, відповідає її духовним засадам. Без сумніву, в основі національних традицій спілкування лежать загальнолюдські морально-етичні цінності-доброзичливість, повага, привітність, ґречність. Поборник національного відродження, член "Руськоїтрійці" Я. Головацький у статті "Слова вітання, благословенства, чемності і обичайності у русинів" засвідчує: "Його [народу] вітання, прощання, просьби, перепроси, понука, благословення дихають одним духом доброти, сердечні, ніжні, богобійні, а заодно чесні та гідні чоловіка ".

За умовами та змістом ситуації спілкування в системі українського мовленнєвого етикету розрізняють 15 видів стійких мовних висловів:

1. Звертання.

2. Вітання.

3. Знайомство.

4. Запрошення.

5. Прохання.

6. Вибачення.

7. Згода.

8. Незгода.

9. Скарга.

10. Втішання.

11. Комплімент.

12. Несхвалення.

13. Побажання.

14. Вдячність.

15. Прощання.

Відбором етикетних мовних формул у кожному виді мовленнєвого етикету створюється та чи інша тональність спілкування, тобто соціальна якість спілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норм у процесі комунікації. В європейському культурному ареалі виділяють п'ять видів тональностей спілкування:

1. Висока.

2. Нейтральна.

3. Звичайна.

4. Фамільярна.

5. Вульгарна.

Висока тональність спілкування характерна для зустрічей на найвищому рівні - сфера суто формальних суспільних структур (урочисті збори, засідання, презентації, ювілейні заходи, прес-конференції, брифінги тощо); нейтральна тональність панує у сфері офіційних установ під час спілкування з колегами, співробітниками; звичайна тональність реалізується в сфері побуту (магазин, майстерня, пошта, транспорт тощо); фамільярна - в сім'ї, дружньому товаристві; вульгарна - в соціально неконтрольованих ситуаціях і перебуває за межею літературної мови.

Ділове спілкування пов'язане з вибором етикетних мовних формул двох видів тональностей спілкування - високої та нейтральної.

Важливо добре засвоїти чинники, що впливають на вибір словесної формули в конкретній ситуації спілкування:

1) вік, стать, соціальний статус адресата;

2) особисті якості співрозмовників;

3) комунікативні умови (місце, час, тривалість спілкування);

4) характер взаємин між співрозмовниками та ін.

В офіційному спілкуванні особливе значення мають ті види мовленнєвого етикету, які представляють категорію ввічливості, а саме: звертання, вітання, прощання, подяка, вибачення, прохання.

Звертання - найяскравіший і часто вживаний вид мовленнєвого етикету. Суть його полягає в тому, щоб назвати співрозмовника з метою привернути його увагу, звернутись з проханням чи пропозицією.

Система етикетних звертань української мови зазнала в своєму історичному розвитку найбільше змін, що пояснюється особливою залежністю від соціальної організації суспільства. Сьогодні реєстр слів-звертань офіційного вжитку складають пане (пані, панове), добродію (добродійко, добродії), друзі, товариство, колеги, громадо, громадянине (громадянко, громадяни), товаришу (товаришко, товариші), які супроводжують етикетні означення вельмишановний, вельмиповажний, глибокоповажний, високодостойний, шановний, дорогий, напр.: високоповажний пане Президенте, глибокоповажні пані та панове, дорогі друзі, високоповажна святочна громадо, шановні колеги.

Вибір звертання значною мірою залежить від тональності спілкування. Офіційна величальна функція закріпилася сьогодні за звертанням пане (пані, панове). В офіційному, здебільшого усному, спілкуванні послуговуються цим звертанням у поєднанні з прізвищем або назвою особи за фахом чи родом діяльності, напр.: пане Ткачук, пане професоре, пане ректоре. Це шанобливо-ввічливе звертання поширилось в українській мові під впливом польської, в якій воно має нейтральне значення. Як офіційне звертання до високопоставлених привілейованих верств суспільства "Словник староукраїнської мови XIV-XV ст." фіксує з XIV ст. Пізніше воно узвичаїлося як ввічлива форма звертання до людей незалежно від їх соціального становища в інтелігентному, а потім селянському середовищі. Вживалося самостійно або в поєднанні з іменем, напр.: Пані!Пані Інно! До речі, в Галичині було поширене звертання пане-добродію, пане-товаришу. У свідомості попередніх поколінь слово пан мало негативну конотацію, пов'язувалось з

"гнобителями народних мас". Насправді слово Пан у грецькій міфології означає "покровитель усієї природи; господар". Тому вживання в народних українських піснях, колядках звертання пане-господарю є засобом вираження шанобливого ставлення до господаря долгу. Прикро, якщо хтось зауважує на таке звертання: "У нас панів нема!". Так це ж погано, що таки вдалося за сотні років неволі вичавити з нас ГОСПОДАРЯ, ПАНА свого життя, свого слова і діла! Варто реанімувати і повернути в український мовленнєвий етикет цю формулу звертання до високоповажних осіб під час офіційних зустрічей.

Звертання добродію (добродійко, добродії) вважають давньою почесною назвою осіб, що роблять добро. Як етикетне звертання фіксує "Історичний словник української мови" Є. Тимченка з XVII ст. Поширене було здебільшого на сході України. Вживалось у сполученні з етикетними означеннями вельмишановний, вельмиповажний та з прізвищем, ім'ям, іменем по батькові, напр.: вельмишановний добродію Олексію Петровичу. У традиційному значенні варто вживати це звертання й сьогодні в різних сферах суспільного життя, зокрема діловій.

Звертання товаришу з'явилося в українській мові наприкінці XIX-початку XX ст. і використовувалося в інтелігентському середовищі в значеннях "1. Людина, зв'язана з ким-небудь дружбою. 2. Людина, ідейно зв 'язана з іншими людьми". У радянський час це слово витіснило всі інші звертання, ідеологізувалося і функціонувало для називання соратника по партії. Дискусія про те, щоб замінити звертання товаришу лейтенанте (полковнику) на традиційне для українського війська звертання пане ще тільки починається. Більш поширеним є звертання Товариство! до групи людей, які пов'язані певною спільністю (інтересами, становищем у суспільстві тощо).

Звертання громадянине (громадянко, громадяни) обмежується правовою, юридичною сферою і підкреслює рівність усіх членів суспільства перед законом як осіб, що користуються громадянськими правами і мають певні обов'язки.

Однією з форм звертання до незнайомих людей, яким наперед виказуємо "кредит довіри", є слово друзі. Це звертання набуло особливого звучання через часте використання його Президентом Віктором Ющенком під час виборів Президента та Помаранчевої революції в Україні.

У розмові з колегами, звертаючись до керівників установи, організації узвичаєною є форма звертання на ім'я та по батькові, напр.:

Вікторе Андрійовичу, Іване Степановичу, Юліє Володимирівно. В Київській Русі ім'я по батькові виконувало функцію прізвища, наприклад, Анна Ярославна. І тільки тоді, коли узвичаїлося прізвисько, будова найменувань стала двокомпонентною, наприклад, Ярослав (Володимирович) Мудрий. Отже, легко відмовлятися від власне українських звертань на ім'я та по батькові, очевидно, не варто. Однак треба наголосити на тому, що не по-українськи звучить звертання Олександрівно! Миколайовичу! Така традиція звертання здавна відома російській мові й не слід її переймати!

Існує усталена система звертань до осіб духовного сану.

Згідно з церковною традицією виділяють три ступені священства. Вони співвіднесені з певними засобами титулування священиків, дотримання яких обов'язкове у звертанні до духовної особи.

У християнстві найвищий чин у церкві - єпископ, або архієрей (у католиків кардинал). Це спільна назва для єпископа, архієпископа, митрополита. Єпископів прадавніх столиць (Єрусалим, Константинополь, Рим, Київ) називали патріархами.

До патріархів і Папи звертаються:

Ваша святосте!

До архієпископа:

Ваша превелебносте!

До кардинала (найвищий духовний сан у католиків після Папи):

Ваша превелебносте!

Ваша ясновельможносте!

До єпископа (у Західній Україні):

Владико!

Нижчі чини духовного сану - священик, пресвітер (у більшості християнських сект - виборний керівник релігійної громади). До священиків звертаються: Панотче! Отче!

Найнижчий священицький чин-архідиякон (старший диякон при єпископові), диякон (помічник священика чи архієрея при Службі Божій).

У звертанні до осіб цього духовного сану: Всечесні отці! Всечесне духовенство!

Заслуговує на увагу і вибір звертання до великої кількості слухачів на різноманітних зібраннях: зборах, засіданнях, конференціях тощо. Форму звертання звичайно визначає вид зібрання. Кожне звертання враховує своєрідність аудиторії, прагнення і можливість доповідача наблизитись до слухачів, напр.: Вельмишановний пане ректоре! Вельмишановний пане голово! Шановні колеги! Дорогі друзі! Вельмишановні пані та панове!

Вітання виконує важливу функцію в комунікативному акті-з нього починається спілкування, а часто ним же і обмежується як етикетним ритуалом. Цим пояснюється спеціалізований характер і певний автоматизм вітальних висловів.

Перше враження про людину складається від того, наскільки щиро і привітно вона вітається. У вмінні вибрати доречну форму вітання виявляється загальна і мовна культура людини. Вибір залежить від того, в якому оточенні перебуває людина, від віку співрозмовника чи співрозмовників, від характеру стосунків між людьми, що вітаються чи прощаються, від того, де й коли це відбувається тощо21.

Набір українських народних вітань надзвичайно різноманітний і поліфункціональний, напр.: Доброго ранку! Добрий день! Добрий вечір! Здрастуйте! Привіт! Дай, Боже! Існує цілий ряд сакральних вітань, напр.: Христос воскрес! Христос рождається!

Формул вітання в українській діловій мові порівняно небагато, але завжди можна знайти потрібний вислів, виходячи з конкретної ситуації, щоб висловити пошану до особи, напр.:

Добрий день! - найпоширеніше вітання, яке фіксують пам'ятки з XVI ст. Прикметник добрий вживається як синонім до слів приємний, сприятливий, а значення цілого вислову "побажання хорошого дня, удачі протягом дня". Використовується у високій та нейтральній тональностях. Вітання Доброго дня! Добридень! обмежуються фамільярною тональністю. Залежно від часу дня для привітання з колегами по роботі використовують також вітання Доброго ранку! Добрий вечір!

Прощання - це слова і вислови, які говорять, коли розлучаються. Мовленнєва частина прощання простіша, ніж вітання. Переважно це співвідносні формули, що мають інколи антонімічний характер, напр.: До побачення! Прощай! Будь здоров! або функціонують як самостійні вислови чи як репліки-відповіді на власне прощальні слова, напр.: На все добре! Бувайте здорові! Щасливо!

Вибір етикетних висловів прощання залежить від часу, на який розлучаються особи, тональності спілкування.

Діловий, або службовий, мовленнєвий етикет допускає формули прощання, які лімітовані високою тональністю і є закритими для варіантності, наприклад:

До побачення! - вислів стилістично нейтральний, найбільш вживаний у високій тональності. За походженням його вважають калькою з російської До свидания!. Разом із висловами На все добре! До нових зустрічей! обслуговує також ситуацію розлуки в межах нейтральної тональності.

Прощайте!-це прощальний вислів, пов'язаний з ритуалом просити пробачення перед розлукою за можливі провини.

Подяка означає висловити вдячність, бути вдячним за щось. У висловах подяки виразніше виявляється функція ввічливості, тому їх використання належить до обов'язкових етикетних настанов. Не раз вислови подяки вживають як знак ввічливої згоди або відмови на будь-яку пропозицію.

Вибір репліки-відповіді на подяку залежить від того, за що дякують. Наприклад, за їстівне кажуть На здоров 'я!; за річ, одяг - Носи на здоров 'я! і т. ін. Універсальна, найбільш поширена відповідь на подяку це Прошу! Будь ласка!

Вибираючи формули подяки, треба враховувати значущість послуги, ситуацію. За незначну послугу можна сказати Дякую! Спасибі! Вважають, що вислів Дякую! запозичено в українську мову з німецької через посередництво польської, а вислів Спасибі! є східнослов'янським явищем, яке виникло після прийняття християнства. Первинно це двослівна мовна формула вдячності Сьпаси богь з вихідним значенням побажання спасіння богом того, кому дякували. Цікаво, що в західнослов'янському аналогічному побажанні закладена ідея "Хай Бог заплатить тому, кому дякували" (порівняймо в польській мові Bog zaplac)22.

Посилюють вдячність слова щиро, сердечно, уклінно, дуже, глибоко, вельми, напр.: Дуже вдячний за Вашу турботу! Щиро Вам дякую!

В офіційних ситуаціях слова подяки часто вживаються зі словами дозвольте, прийміть, складаю (складаємо), напр.: Дозвольте висловити вам подяку! Прийміть мою найщирішу вдячність! Складаю щиру подяку!

Етикетні вислови подяки обмежено вживають у науковому мовленні в ситуаціях усного спілкування - після закінчення наукової доповіді чи лекції, практичного чи семінарського заняття, при захисті курсових, магістерських робіт чи дисертацій. Висловлюють вдячність за активну співпрацю, допомогу, корисні поради, напр.: Дякую за співпрацю! Дякую за увагу! Дякую за запитання! Дякую рецензентові за слушні зауваження! Дякую керівникові за допомогу та цінні поради!

Рідко вислови подяки вживають у наукових статтях, монографіях, напр.: Автор складає щиру подяку професорові СІ. Дорошенку за цінні зауваження й поради, висловлені під час обговорення матеріалів цієї статті.

Вибачення означає усвідомлення своєї провину і намагання її спокутувати за допомогою спеціальних висловів. Воно завжди супроводжується проханням вибачити, тобто виявити поблажливість, простити провину.

У ситуації невеликої провини використовують у високій тональності конструкцію Прошу вибачення (пробачення, вибачити, пробачити)за.... Підкреслено ввічливим висловом є Вибачте ласкаво за....

У нейтральній тональності вживають вислови:

Вибачте! - нейтральний вислів, який, вважають дослідники, запозичений з польської мови, де він означав "роздивлятися, побачити, розпізнати". Вислів Вибачаюсь! за формою не відповідає змістові вибачення - дія скерована на самого мовця. Дієслово вибачатися позначає дію, яка не може бути спрямована на предмет, є неперехідним і функціонує в українській мові в значенні "просити вибачення, усвідомлюючи свою провину" безвідносно до об'єкта дії, відповідно може вживатися в контексті "Не живу, а вибачаюся".

Пробачте!-поширилось під впливом слова польської мовирггеЬасгус "недобачити, пропустити", однак розвинуло нове лексичне значення. Вживають в українській мові як вибачення, вияв перепрошення з XVII ст.

Прохання - спонукальна мовленнєва дія у ввічливій формі з метою чогось домогтися від адресата. Мовні засоби прохання можуть використовувати як вислови привернення уваги, напр.: Будьте ласкаві! Будь ласка! Ласкаво прошу!; формулами позитивних реплік-відпо-відей на прохання є, напр.: Прошу! Будь ласка!

Вживаючи стрижневе слово ласка, ми виявляємо привітність, доброзичливість.

Серед форм висловлення прохання в ситуаціях ділового спілкування використовують формули:

Будь ласка! - функціонує в українській мові з XVI ст. для вираження прохання, запрошення, вибачення. В ситуації чемного звертання до незнайомих старших за віком осіб вживають вислови Будьте (такі) ласкаві! Якщо Ваша ласка! З Вашої ласки! в межах високої, нейтральної та фамільярної тональностей.

Прошу! - форма, яка, вживаючись з різною інтонацією, може обслуговувати кілька етикетних ситуацій: 1) Прошу! - прохання; 2) Прошу! - дозвіл; 3) Прошу? - спонукання до повторення сказаного при недочуванні. На думку Ю. Шевельова, другий і третій варіанти ілюструють галицький внесок у збагачення лексики української мови та етикетних мовних засобів.

Поширеними у діловій сфері є ситуації, які передбачають оцінку діяльності людини, висловлених думок тощо. їх мовне забезпечення пов'язане з умінням ви брати та за сто су вати узвичаєні стандартні формули для вираження компліменту чи згоди.

Комплімент (франц. compliment - вітання) - слова, які містять невелике перебільшення позитивних якостей людини (розумово-вольових, морально-етичних), а також стосуються зовнішнього вигляду тощо.

Особливість компліменту як елемента мовленнєвого етикету - викликати симпатію співрозмовника, піднести йому настрій, зробити приємність. Він допомагає людям спілкуватися, жити разом, працювати. "Коли людину підтримати, похвалити, підкреслити щось хороше в ній, - зазначає дослідниця А. Коваль, - вона почуває себе впевненіше, намагається дорівнювати уявленню, яке про неї склалося. Особливо це потрібно молодій людині, яка не завжди буває впевненою в собі, потребує підтвердження своїх позитивних рис і починань"23.

Вибір компліменту залежить від статі (здебільшого компліменти говорять жінкам), соціального становища адресата, характеру взаємин чи ступеня близькості (неввічливо, наприклад, казати компліменти малознайомим чи незнайомим людям), від ситуації спілкування і попереднього змісту розмови.

Словесна люб'язність є одним із психологічних прийомів досягнення прихильності підлеглих, з одного боку, та керівника, з іншого. Наприклад, керівник може адресувати комплімент співробітникові під час роботи, напр.: Мені приємно разом з вами працювати! Ви чудовий фахівець! Вдалий комплімент завжди спонукає до зворотної люб'язності, напр.: Я щасливий працювати під Вашим керівництвом!

Відповідями на комплімент можуть бути вислови: Дякую! Дякую, але Ви перебільшуєте! Я радий (рада) це чути. Мені приємно це чути.

Своєрідним виявом наукового компліменту є стереотипні конструкції, які використовують у текстах рецензій для підкреслення актуальності конкретної праці, напр.:... є першою спробою ґрунтовного дослідження; нова довгоочікувана оригінальна праця.

Комплімент повинен констатувати, стверджувати наявність характеристики, а не містити рекомендації щодо її покращення. Краще сказати людині добрі слова з авансом, ніж моралізувати. Вміння радіти чужим успіхам - це мірило шляхетності, доброго тону.

Згода - це позитивна відповідь на прохання, наказ, погодження з думкою, твердженням співрозмовника. Виражають переважно фразами Так! Звичайно! Безперечно! Добре! Будь ласка! Погоджуюсь!

Репліка адресата на прохання щось зробити, яка має відтінок небажання, відмови чи сумніву, містить слова доведеться (погодитись); очевидно (це саме так); правдоподібно (що так воно і є); не можна заперечувати, але... та ін.

У системі наукового етикету єдність поглядів, наприклад, рецензента (опонента) й автора, виявляється через оцінку конкретних положень рецензованої праці, напр.: Ми цілком погоджуємося з думкою автора; Як справедливо зазначає автор тощо.

У разі незгоди етикет наукового спілкування передбачає виклад інформації у пом'якшеній формі. Доречно використовувати форми умовного способу дієслів, напр.: доцільно було б; хотілося б; або вставні слова, напр.: мабуть, напевно, можливо, очевидно, на мою думку. Такі конструкції, звичайно, не використовують, якщо йдеться про принципові розбіжності з положеннями, які висуває автор. Однак і в цьому випадку науковий такт вимагає висловлювати незгоду без зайвої категоричності. Хоча треба дбати, щоб надмірна "дозованість" наукової критики не перетворювала її на "стильову барву", що підмінює виважене, об'єктивне й вичерпне осмислення наукового доробку24.

Досконале спілкування спроможне стати ключем до успіху в суспільстві та на етапах досягнення професійної кар'єри, тоді як неправильність його є причиною багатьох конфліктів між людьми. Подолати перепони на шляху до взаєморозуміння та визнання допомагає ретельне дотримання правил лінгвоетикету.

Домашнє завдання: опрацювати та законспектувати поданий матеріал. Повторити весь матеріал з української мови.

Написання контрольної роботи ( на окремому листку або у зошиті та надіслати мені на вайбер або на ел. адресу)

Запитання 1

1. Однозначним є слово

варіанти відповідей

герой

учитель

батько

слюсар

Запитання 2

2. Омоніми вжито в рядку

варіанти відповідей

носик чайника, носик дитини

зацвітає абрикос, зірви абрикос

ніжка троянди, ніжка крісла

снігова лава, дерев'яна лава

Запитання 3

Прочитайте речення. Коли буду я навіть сивою і життя моє піде мрякою, я для тебе буду красивою, а для когось, може, й ніякою.

Виділені слова є

варіанти відповідей

антонімами

омонімами

синонімами

паронімами

Запитання 4

4. Синоніми вжито в рядку

варіанти відповідей

білий, чистий, водянистий

твердий, черствий, холодний

первісний, перший, пріоритетний

уїдливий, ущипливий, дошкульний

Запитання 5

5.Пароніми вжито в рядку

варіанти відповідей

громадський — громадянський

упертий — покладистий

логічний — алогічний

ніжний — пестливий

Запитання 6

6.Лише іншомовні слова подано у варіанті

варіанти відповідей

фініш, матч, шовковиця

хокей, небокрай, держава

ангіна, футляр, грація

клоун, автономія, галузь

Запитання 7

7. Стилістично забарвлені слова записано в рядку

варіанти відповідей

оборона, світлина, зоопарк

свекрушище, тітонька, одоробло

узбіччя, шоколад, велосипед

індик, кришталь, вантажівка

Запитання 8

8. Архаїзм ужито в реченні

варіанти відповідей

Божевілля моє, божемилля, богомілля моїм сльозам!

На твоїх ланітах, як говориться в таких випадках, палає рум’янець досади.

Озеро рівне, і чорний лебідь нечутно лине вздовж берега.

Сама не знаю, що в ній за скарби, якого серце зберігало джина.

Запитання 9

9. Історизм ужито в реченні

варіанти відповідей

Страшенна монгольська орда з далекої степової Азії налетіла на нашу країну.

Мені, мабуть, ніколи не досниться сліпучий спалах чистої жаги.

Сумної зірки око золоте, і електричка скрикнула контральто.

В давній золотій печалі лебедіють небеса.

Запитання 10

10.Індивідуально-­авторський неологізм ужито в реченні

варіанти відповідей

Десь грає ніч на скрипці самоти.

Не дивися так привітно, яблуневоцвітно…

І я не я, і ти мені не ти. Скриплять садів напнуті сухожилля.

Десь виє вовк по нотах божевілля, бере голодну тугу — як з ножа.

Запитання 11

11. Редагування потребує словосполучення

варіанти відповідей

запитав у продавчині

консультуюся в хірургки

привітався з учителькою

Б порадився з лікаркою

Запитання 12

12. Помилковою є етикетна форма

варіанти відповідей

Перепрошую!

Пробачте!

Вибачте!

Вибачаюсь!

Запитання 13

13. Риторика - це...

варіанти відповідей

наука про правильне застосування міміки та жестикуляції;

наука про культуру спілкування та мовлення;

наука про правильну артикуляцію звуків мовлення;

наука і мистецтво переконувати співрозмовників.

Запитання 14

14. У якому рядку наведено риторичне запитання

варіанти відповідей

Дядьку, а ви мені не можете дати “Пригоди Тома Сойєра”? Возможна чи невозможна така возможність? (М.Стельмах.)

Як тебе хоч звати, земляче? (Григір Тютюнник.)

Чого являєшся мені у сні...(І.Франко).

Та скажи-бо, дівчино, з якого ти села, чи з Бієвець, чи з Дешок? (І.Нечуй-Левицький.)

Запитання 15

15. Письмовий оцінювальний жанр, мета якого — оцінити мистецький чи науковий твір - це...

варіанти відповідей

анотація

рецензія

характеристика

похвала

Запитання 16

16. Невелика доповідь з якогось окремого питання - це...

варіанти відповідей

повідомлення

інформація

пояснення

доповідь

Запитання 17

17. Урочистий відтінок мають дієслівні форми

варіанти відповідей

порвіте, окропіте

порвіть, окропіть

порвеш, окропиш

порви, окропи

Запитання 18

18. У реченні Кайдашиха полюбляла на людях триматися гордовито замість виділених слів доречний фразеологізм

варіанти відповідей

накручувати хвоста

дерти кирпу

наставляти на розум

давати горобцям дулі

Запитання 19

19. Фразеологізмом є сполука слів

варіанти відповідей

пройти крізь сито і решето

знайти сенс свого життя

знайти свою мрію

пройти через ліс і гори

Запитання 20

20. В основу метафори покладено

варіанти відповідей

перенесення властивостей і ознак одного явища на інше на основі подібності;

поєднання контрастних понять;

порушення узвичаєного порядку слів у реченні

слова та їх форми, що вимовляються чи пишуться однаково, а значення мають різне;

Запитання 21

21. Основними етикетними жанрами вважають

варіанти відповідей

привітання

похвала

вибачення

докір

Запитання 22

22.До основних діалогічних жанрів НЕ належать

варіанти відповідей

бесіда

телефонна розмова

монолог

рецензія

Запитання 23

23. Тема виступу - це...

варіанти відповідей

це предмет, відображений у певному ракурсі, який став змістом промови;

роз’яснення, тлумачення, інтерпретація подій та фактів;

основна галузь роздумів оратора, у межах якої він добирає явища та факти, що розглядаються у виступі;

уміння оратора виступати без підготовки.

Запитання 24

24. Лаконічність мовлення відбиває:

варіанти відповідей

словниковий запас оратора;

нормативність, літературність мовлення оратора;

здатність оратора говорити стисло, залишаючись максимально зрозумілим;

емоційність, натхненність і піднесеність мовлення.

16.02.2021 Група № 33 Урок № 35-36

Тема уроку: Інформаційні жанри (представлення, пояснення, інструкція, повідомлення).

Інформаційні жанри:

ІНФОРМАЦІЙНІ ЖАНРИ – жанри публіцистики, найважливіша ознака яких – новизна факту, що повідомляється.

До інформаційних жанрів відносять замітку, звіт, інтерв”ю, репортаж, інформаційну кореспонденцію (жанри, головне завдання яких повідомити, відтворити, описати факт, подію. явище).

+Замітка - найпростіший жанр оперативного газетного повідомлення. Його головні властивості: стис-лість у подачі новини, ощадливість тексту, який не повинен перевищувати 35-40 рядків, точність і зрозумілість його для масового читача. Замітку небезпідставно вважають найдавнішим жанром жур-налістики.

Звіт - це інформаційне повідомлення про роботу та перебіг заходу, у якому брала участь певна група людей, що вирішували суспільно важливі питання.

Репортаж - це жанр, який передбачає оперативну і яскраву розповідь про подію, ситуацію, явище. Репортаж - це розповідь очевидця або учасника події. Новина тут обростає суб'єктивними враження-ми спостерігача та його співпереживаннями.

Інтерв'ю - це жанр, що подає суспільно вагому новину у вигляді відповідей особи на запитання жур-наліста. Сучасна журналістика все ширше використовує і жанр бесіди. Це такий різновид інтерв'ю, у якому журналіст не обмежується короткими запитаннями, а сперечається з співбесідником, коментує його відповіді і висловлює свою оцінку події.

Найважливіша ознака інформаційних жанрів - новизна факту, що повідомляється. З цією ознакою інформації пов”язана така риса як оперативність, наявність у матеріалах цього виду подієвого поводу.

Зрозуміло, оперативність важлива риса газети в цілому, але оперативність інформації особливо висока.

Аналітичні жанри:

АНАЛІТИЧНІ ЖАНРИ – жанри журналістики, найважливішою ознакою яких є аналіз, узагальнення системи фактів, подій, статистичних даних за тривалий термін і за широтою масштабності.

До аналітичних жанрів прийнято відносити аналітичну кореспонденцію, статтю з її різновидами, огляд, лист, огляд преси. Тобто твори, головне призначення яких аналізувати. узагальнювати, робити висновки, давати рекомендації.

У аналітичних жанрів оперативність вимірюється днями, навіть тижнями.

Що відрізняє аналітичні матеріали від інформації?

Аналіз поданого матеріалу. В аналітичних жанрах часові кордони матеріалу значно ширші. Наприклад, у переважній більшості кореспонденцій, оглядах преси аналіз, висновки, як правило, будуються на вивченні системи фактів, статистичних даних за більш-менш тривалий термін.

Стаття передбачає ще більш широке охоплення життєвого матеріалу - з точки зору його масштабу і часових ознак. Саме в силу того, що в жанрах аналітичних розробляється матеріал порівняно більшого масштабу, виникає можливість постановки проблем, висування рекомендацій вагомого значення на основі багатопланового аналізу теоретичної та фактичної аргументації.

КОРЕСПОНДЕНЦІЯ Основний жанр публіцистики. В одних випадках вона наближається до репортажу, в інших - до нарису, замітки. Будують кореспонденцію на ряді однорідних фактів, на сумі даних, об”єднаних одною темою. Це жанр , в якому на конкретному матеріалі аналітично розробляється актуальна тема.. За обсягом - від 50-100 рядків до полоси. Види кореспонденцій: інформаційна (найближча до замітки), аналітична (ще називається постановочна - ставиться проблема), проблемна, кореспонденція- роздуми. СТАТТЯ Найрозповсюдженіший жанр. Стаття передбачає узагальнення величезного фактичного матеріалу, в тому числі і статистичного. Опирається на всю сукупність фактів. Не можна путати статтю наукову і43 газетну. Наукова стаття повідомляє підсумки дослідження в спеціальних галузях. Газетна стаття повинна мати чітку ясну тезу, основну думку, ідею. Види статей - передова, теоретична, проблемна, постановочна, публіцистичний коментар і замітки публіциста. РЕЦЕНЗІЯ Жанр аналітичний. Добрій рецензії чужа ілюстративність, описовість. Містить дані про твір, про замисел автора, дає аналіз твору, вказує на значимість. Два види - теоретична (оцінює працю), художня (тема мистецтва та літератури). ОГЛЯД Його предметом є сукупність соціальних фактів. Види :загальний, тематичний, міжнародний, огляд листів. ОГЛЯД ПРЕСИ Огляд преси передбачає підбиття підсумків. Передбачає аналіз, розгляд, оцінку під відомим кутом зору висвітлення проблем в газетах та журналах за певний період. Види: загальний, тематичний, інформаційний. Є ще лист, нарис, сатиричні жанри - фейлетон і памфлет, епіграма.

Домашнє завдання: опрацювати та законспектувати поданий матеріал,повторити пройдені теми з розділу"Риторики".

19.01.2021 Група №33 Урок №31-32

Тема:Стилістичні особливості частин мови.Вимоги до вживання синтаксичних одиниць у різних стилях.

Тема: Засоби мовного вираження промови.

Метафора,метонімія,їхня роль у мовленні

Кожна частина мови має певні стилістичні засоби. Вони пов’язані з тим, що:

• слова різних частин мови вживаються в різних стилях з неоднаковою частотою;

• кожна частина мови має граматичні особливості, синонімічні форми – нейтральні та стилістично марковані.

Морфологічні синоніми – це граматичні форми слова, що розрізняються засобами граматичного вираження, відтінками спільного граматичного значення й стилістичним уживанням.

Стилістичною називають помилку в усному або писемному мовленні, що полягає у вживанні слів, які не відповідають стилю всього тексту. До стилістичних помилок належать:

• стилістична несумісність слів;

• порушення стильової єдності тексту;

• різностильове забарвлення тексту;

• невиправдане вживання мовних кліше;

• уживання зайвих, беззмістовних слів, одноманітних синтаксичних конструкцій.

Актуалізуйте знання за таблицею.

Домашнє завдання:

Запитання для самоперевірки:

• На які дві групи поділяють самостійні частини мови?

• Яка службова частина мови найчастіше вживається з іменниками, числівниками та займенниками?

• До якої з вивчених частин мови належать слова на добраніч, будь ласка, до побачення?

• Які частини мови є незмінними, тобто не мають закінчень?

• Яка з форм дієслова має суфікси -учи, -ючи, -ачи, -ячи, -ши, -вши?

• Назвіть стилістичні особливості частин мови.

• Що таке стилістична помилка?

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК

1. Прочитайте текст. Визначте його тему, стильову належність (усно), дайте короткі відповіді на питання у форматі «Так» чи «Ні».

(1) Україна вила й стогнала від болю. (2) Вона захлиналася від крові своїх найкращих синів. (3) Це не час Жовтневої революції, не час Другої світової війни. (4) Це 2014 рік. (5) Плаче небо, плачуть матері, дружини, діти, плаче повсюди люд. (6) На очах у всього світу, у центрі Києва – Європейської столиці - цинічно розстрілювали беззбройних людей: студентів, викладачів, художників, фермерів, журналістів, робітників…

• У третьому реченні автором використано 2 частки.

• Слово «від» у першому реченні є прийменником.

• У шостому реченні одинадцять іменників.

• Слово «люд» (6 речення) є іменником ІІ відміни, що вживається лише в множині.

• Дієслова «вила», «стогнала», «плаче», «розстрілювали» належать до І дієвідміни.

• Прислівники «повсюди» та «цинічно» виконують синтаксичну роль обставин.

2. Виконайте вправу «Знайди зайве». Визначтечастини мови.

Увечері, спросоння, на вулиці, по десятеро.

Навіть, лишень, мовбито, якби.

Боже мій, алло, ах, чого-бо.

Перебуваючи, вишивши, опинившись, вишитий.

Той, цей, такий, котрий.

Три, третій, третина, троє.

БЛОК КОНТРОЛЮ

1. Питання для самоконтролю.

• Які частини мови найчастіше надають текстам різного стилістичного забарвлення?

• З якою метою в художніх текстах іноді використовуються форми середнього роду іменника замість форм чоловічого й жіночого родів?

• Що таке морфологічні синоніми? У яких стилях мовлення та з якою метою вони функціонують?

• У яких стилях мовлення найчастіше використовуються іменники спільного роду?

• Які варіантні форми прикметників, займенників, дієслів стилістично забарвлені?

1. Виконайте тестові завдання «Загальна морфологія»

Кожна правильна відповідь – 0,5б.

1. З’ясуйте, якою частиною мови є кожне з виділених слів.

Вітчизна твоя починається з пісні, (1)що мати співа, і з того, на що (2)споконвіку ніхто (3)не (4 )відніме права.

А займенник

Б дієслово

В прислівник

Г сполучник

Д частка.

2. З’ясуйте, якою частиною мови є кожне з виділених слів.

(1)Тепліше стає на серці, коли бачиш: ти не цілком (2)одинокий на світі, (3)є добрі люди, (4)що дбають про тебе.

А прикметник

Б займенник

В дієслово

Г прислівник

Д сполучник.

3. З’ясуйте, якою частиною мови є кожне з виділених слів.

Нема тих грошей, якими (1)можна б заплатити за людський розум і людське серце (2)навіть тоді, коли хтось думає, (3)що у світі все купується і (4)все продається.

А іменник

Б займенник

В прислівник

Г сполучник

Д частка.

4. З’ясуйте, якою частиною мови є кожне з виділених слів.

Я хочу, щоб цвіла (1)край шляху квітка, і гула над нею (2)працьовита бджола, (3)і жайворон співав у високій (4)блакиті.

А іменник

Б прикметник

В дієприкметник (форма дієслова)

Г прийменник

Д сполучник.

5. З’ясуйте, якою частиною мови є кожне з виділених слів.

(1)Чи знаєте ви, (2)що український віночок – не просто краса, а й оберіг, бо в ньому (3) є (4)така чаклунська сила, що біль знімає.

А прикметник

Б займенник

Б дієслово

Г сполучник

Д частка.

6. З’ясуйте, якою частиною мови є кожне з виділених слів.

Якщо (1)свою землю ти любитимеш, жар душі (2)віддавши їй (3)сповна, якщо в праці (4)щирим серцем грітимеш, то тебе пригріє і вона.

А прикметник

Б займенник

В дієприкметник (форма дієслова)

Г дієприслівник (форма дієслова)

Д прислівник.

7. З’ясуйте, якою частиною мови є кожне з виділених слів.

Є дуже (1)багато людей, (2)які читають (З)лише для того, (4)щоб не думати.

А займенник

Б числівник

В прислівник

Г сполучник

Д частка.

8. З’ясуйте, якою частиною мови є кожне з виділених слів.

Тут завжди квітнуть мальви і жоржина, тут (1)серед цвіту золота бджола, (2)тут юності (3 )замріяна стежина, (4 )що вабить за околиці села.

А займенник

Б дієприкметник (форма дієслова)

В прислівник

Г прийменник

Д сполучник.

9. З’ясуйте, якою частиною мови є кожне з виділених слів.

Українці мають усі підстави пишатися тим, що (1)їхня Батьківщина не раз переживала дні сили (2)і слави, мала (З)справді легендарних героїв, мужньо переносила найважчі випробування, коли гинули не (4)сотні й тисячі, а мільйони її дочок і синів.

А іменник

Б займенник

В числівник

Г прислівник

Д сполучник.

10. З’ясуйте, якою частиною мови є кожне з виділених слів.

Рано на світанні в полі, (1)десь між (2)рядами високих курганів, на (З)вибитому тьмою ніг і копит шляху, почувся (4)глухий шум.

А іменник

Б прикметник

В займенник

Г дієприкметник (форма дієслова)

Д прислівник.

11. З’ясуйте, якою частиною мови є кожне з виділених слів.

(1)Перепрошую, історія України та (2)її культури (З)більш цензурована, (4)як написана.

А займенник

Б прислівник

В сполучник

Г частка

Д вигук.

12. З’ясуйте, якою частиною мови є кожне з виділених слів.

Робінзон створював з (1)нічого — і створив світ. (2)Манілов бачив ідеал у хмарах — і жив, провалюючись у (3)неосяжне свинство. Запитаймо себе: (4)на кого ми більше схожі?

А іменник

Б прикметник

В займенник

Г дієприкметник (форма дієслова)

Д прийменник.

Тема: Засоби мовного вираження промови.

Метафора,метонімія,їхня роль у мовленні

1. Установіть відповідність між видами публічних виступів та їх змістом

2.Розташуйте послідовно кроки підготовки публічного виступу (докомунікативнвий етап)

а) розмічування тексту;

б) вибір теми;

в) моделювання аудиторії;

г) формування мети;

д) складання плану;

е) написання й редагування тексту промови;

є) тренування;

ж) добір і вивчення літератури.

Тропи вживаються майже в усіх стилях мовлення, та найчастіше — у художньому стилі. До тропів належать порівняння, епіте­ти, метафори, метонімії, синекдохи, персоні­фікація, гіпербола, алегорія.

Порівняння — слово або вислів, що містить зі­ставлення одного предмета (явища) з іншим.

Епітети — визначення, що виражає образність і емоцію, підкреслює ознаку предмета чи вражен­ня від нього.

Метафора — переносне значення слова (за схожіс­тю або контрастом).(за подібністю) :загальномовні і індивідуально-авторські.

Метонімія — троп, заміна одного слова іншим на основі зв’язку їхніх значень за суміжністю.

Синекдоха — троп, назва частини (меншого) за­мість цілого (більшого) чи навпаки.

Алегорія — конкретне зображення предмета чи явища дійсності, що втілює абстрактне поняття чи думку.

Уособлення – перенесення властивостей живих істот но предмети, явища чи абстрактні поняття.

Персоніфікація — вид метафори: уподібнення не­живих предметів чи явищ природи людським якостям, олюднення їх (на відміну від уособлен­ня — оживлення)

Гіпербола — надмірне перебільшення характер­них властивостей чи ознак певного предмета, яви­ща або дії

Літота – — надмірне зменшення характер­них властивостей чи ознак певного предмета, яви­ща або дії.

У яких стилях мовлення вживаються?

Науковий, офіційно-діловий стилі позбав­лені тропеїчної образності. В розмовному ж та публіцистичному стилі вона використовуєть­ся досить часто. У творах художньої літерату­ри тропи є одним з основних засобів образнос­ті. Елементами образності, крім переносних значень слів є граматичні засоби. Це різно­манітні префікси, суфікси, відмінкові закін­чення іменників, дієслів, прислівники, різні види речень. Разом з ритмікою, мелодикою, звукоповторами вони здатні створювати ху­дожні образи.

1. Самостійна робота ( виписати тропи та пояснити їхнє значення)

1.Сліз поневолених людей не ріки — море розлилось, вогненне море. 2.Радіє Київ рідний мій.3. Прощавайте, сині гори, білії сніги. 4.Хтось заплутав зажурені віти в павутиння нитки золоті. 5. Дівчинонька така гарна, як зіронька.6. Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою…7.У роки війни Україна протягнула руку допомоги поневоленим народам. 8. Вже поставила турбіну міцна робочого рука… 9. Мій ти єдиний, зламаний квіте… 10. Я з’їв цілу тарілку. 11.Ноги моєї тут не буде. 12. Полетів у магазин по цукерки.

Домашнє завдання:

Визначити тропи у реченнях

• Йде сніг – сніжинки, як відомо, «ходити» не вміють;

• Полетіву магазин по цукерки – не на літаку«полетів», а дуже швидко пішов;

• «Троянди днів», «крило зорі» (В. Сосюра)

• Читати Підмогильного– не сам твір, а його автор;

• Київ прокидається – не самі люди, а місто, в якому вони перебувають.

• Вчися шанувати копійку– на позначення всіх грошей – найменша частина грошей.

16.11.2020 Група №33 Урок №17-18

Тема: Розділові знаки у простих реченнях,

ускладнених вставними словами і реченнями

Тема: Кома в складному реченні

РЕЧЕННЯ З ОДНОРІДНИМИ ЧЛЕНАМИ

У реченні слова можуть поєднуватися як підрядним зв'язком, так і сурядним.

Члени речення, які виконують ту саму синтаксичну функцію і поєднуються сурядним зв'язком, називаються однорідними. Це рівноправні, незалежні один від одного компоненти.

Однорідними можуть бути як головні, так і другорядні члени речення: Минали роки, віки, тисячоліття; Сонце росло, росло, падало і тихо спускалось додолу (М.Коцюбинський).

Однорідні члени речення можуть поєднуватися безсполучниковим зв'язком.

При сполучниковому зв'язку використовуються єднальні, протиставні, розділові, градаційні, приєднувальні сполучники. У мовленні однорідність виділяється, як правило, інтонацією переліку.

При однорідних членах можуть використовуватися узагальнюючі слова. Найчастіше у цій ролі виступають:

· займенники ніхто, ніщо, все, всі (Радість життя, сум, кохання - все це здавалося йому зараз незнайомим);

· прислівники скрізь, всюди (І нагорі, і у кімнаті - всюди було темно).

При узагальнюючих словах вживаються такі розділові знаки:

· двокрапка після узагальнюючого слова, якщо воно стоїть перед однорідними членами;

· тире перед узагальнюючим словом, якщо воно стоїть після однорідних членів; якщо однорідні члени, що йдуть після узагальнюючого слова, не закінчують речення і воно продовжується, то після них ставиться тире.

РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ЧЛЕНАМИ

Відокремленими називаються другорядні члени речення, які для підсилення їхньої граматичної і смислової ролі виділяються в усному мовленні інтонацією, а на письмі - відповідними розділовими знаками.

Відокремлення характеризується також інверсійним розташуванням другорядних членів речення.

Відокремлені члени речення поділяються на підрядні відокремлені члени і уточнюючі відокремлені члени.

До підрядних відокремлених членів, які поєднуються з пояснювальним словом чи реченням підрядним зв'язком, належать відокремлені означення і відокремлені обставини.

Відокремлені означення (дієприкметники, прикметники, іменники; дієприкметниковий, прикметниковий звороти, поширена прикладка), як правило, стоять після означуваного слова: Дівчат, років до дев'яти, зібралося чималенько.

Якщо означення, виражене дієприкметниковим або прикметниковим зворотом, знаходиться перед означуваним словом і не має додаткових значень причини, умови, допустовості, то таке значення не відокремлюється: Кілометрів зо три ліс тягся, густий і незайманий (Ю. Яновський).

Означення перед означуваним словом відокремлюються, якщо вони стосуються особового займенника: Знесилена, вона сіла.

Відокремлені обставини залежать не від одного слова в реченні, а від усього речення в цілому. Дієприслівникові звороти складають основну групу відокремлених обставин і виділяються в будь-якій позиції: Лишившись сама, Хима заплакала (М.Коцюбинський).

Уточнюючі відокремлені члени речення вживаються для конкретизації або пояснення значень інших членів речення: І знову я тут, під цими дверима.

РЕЧЕННЯ ІЗ ЗВЕРТАННЯМ

Звертання – це слово або сполучення слів, що називає тих, до кого звертається розповідач.

Звертання виражається кличним відмінком або називним відмінком у значенні кличного і вимовляється з кличною інтонацією: О, мамо, як тут цікаво!

Звертання може бути поширеним: О краю мій, в ті грізні зими завжди з тобою ми були (В. Сосюра).

Якщо звертання стоїть на початку речення, то після нього ставиться кома або знак оклику (Боже, допоможи нам!).

Якщо звертання знаходиться у кінці речення, то перед ним ставиться кома, а після нього - той знак, якого потребує речення від його змісту (Я вас слухаю, пане полковнику).

У середині речення звертання з обох боків виділяється комами (Я не дуже добре, батько, вас зрозумів).

РЕЧЕННЯ ЗІ ВСТАВНИМИ І ВСТАВЛЕНИМИ КОМПОНЕНТАМИ

Вставними називаються такі слова або сполучення слів, за допомогою яких виражається ставлення розповідача до висловленої ним думки. Вставні компоненти граматично не пов'язані з іншими словами у реченні і тому не є членами речення.

За значенням вставні слова і сполучення слів можуть виражати:

· джерело повідомлення (на мою думку, по-моєму, повідомляють, як кажуть, на думку…);

· достовірність повідомлення, впевненість (без сумніву, як відомо, безумовно, звичайно, ніде правди діти);

· невпевненість, припущення (можливо, здається, як видно, мабуть, може, певно, може бути);

· виділення головного, підкресленість висновку (зокрема, отже, до речі, значить, по-першу, в усякому разі, таким чином);

· емоційну оцінку повідомлюваного факту (на щастя, на диво, на лихо, на жаль, як на зло, хвалити бога).

На письмі вставні слова і сполучення виділяються комами.

Вставленими називаються такі сполуки слів, які містять у собі додаткові повідомлення, побіжні зауваження до основної думки. На відміну від вставних компонентів, вставлені сполуки не можуть бути кваліфіковані за якимись загальними ознаками, оскільки виникають незаплановано, у процесі мовлення.

У ролі вставлених компонентів виступають переважно речення: А так взагалі жилося й працювалося Іванові Івановичу, ще раз кажемо, непогано (Остап Вишня).

Домашнє завдання:1.Опрацювати та законспектувати поданий матеріал. 2.Виконати тести в робочому зошиті.

1. З'ясуйте, яким компонентом ускладнено речення.

Речення (розділові знаки пропущено)

1Щирий людський сміх кажуть віку додає.

2Тихо курілися луки переливаючись барвами.

3Народи явлені у Слові достойно жити можуть на землі.

4І нехай в'януть білі й рожеві червоні й блакитні троянди.

Ускладнювальний компонент

Авставне слово

Боднорідні члени речення

Ввідокремлене означення

Гвідокремлений додаток

Двідокремлена обставина

2.Прочитайте речення (розділові знаки пропущено).

Бажання дізнатися про найдальших предків (1) пошуки сімейних реліквій (2) розмови з рідними (З) усе це прокладає незримі ниточки духовності між старшими й молодшими членами родини (4) робить їх ближчими (5) ріднішими один одному.

Кому треба ставити на місці всіх цифр, ОКРІМ

А1

Б2

В3

Г4

Д5

Позначте відповіді:

9.11.2020 Група №33 Урок №15-16

Тема: Просте ускладнене речення. Розділові знаки

у простому реченні, ускладнених відокремлених прикладках, ускладнених відокремленою обставиною.

Ускладнене речення не є самостійною синтаксичною одиницею.

За структурою воно виступає простим реченням. Сам характер ускладнення може бути різноманітним.

У сучасній українській мові наявні такі семантико-синтаксичні моделі ускладнення речення:

1) відокремлені члени (напівпредикативні конструкції): Як учитель і вихователь я прагнув до того, щоб перекласти в юні серця моральні цінності, створені і завойовані людством протягом багатьох століть... (В.Сухомлинський);

2) однорідні члени: Наші поети співали про Ігоря, Галайду, Вишенського, Крути та взагалі Україну – а там ті про Трою, французьку революцію, Англію, які ще й на сьогодні більш відомі, ніж ми (Олег Ольжич);

3) звертання, що не перебувають у позиції підмета: Я вас люблю великою любов’ю, моя старенька мамо, тату мій (Д. Павличко);

4) вставні та вставлені слова або конструкції: Не стану вам наводити відгуки про Стефаника його сучасників, – цитат ви ще наслухаєтесь у ці дні, – хоча, власне, думка про нього давно вже склалася одностайна (О.Гончар);

5) опосередковані другорядні члени: Отут в роздоллі, біля гаю, Хороші дні пливуть мої (М.Стельмах).

Відокремленими називаються такі члени речення, котрі в межах речення набувають специфічного смислового навантаження й інтонаційного оформлення, що на письмі передається комами.

Відокремлена прикладка – це іменниковий зворот, що виступає в реченні означенням. Поширені прикладки, які знаходяться за означуваним словом, зазвичай, відокремлюються: Мій син, грибок на тоненьких двох ніжках, у перший раз пішов сьогодні в школу... (М. Рильський).

Відокремлені прикладки часто приєднуються до пояснюваних слів за допомогою слів на зразок або, тобто, наприклад, на ім’я, родом, на прізвище, родом, за походженням, так званий, зокрема та інші, які уточнюють характер відношень між прикладкою та пояснюваним іменником: Гей, був у Січі старий козак, на прізвище Чалий (Народна творчість).

Відокремлені прикладки, які уточнюють основне поняття шляхом перерахування вужчих понять, приєднуються за допомогою слів на кшталт як ось, а саме: Нові фахівці, як наприклад: програмісти, менеджери, готувалися на підприємстві до співбесіди.

Відокремлені прикладки, які узагальнюють значення попередніх однорідних членів, приєднуються за допомогою слів зразка словом, одним словом: За час канікул відремонтували бібліотеку, лабораторію, кабінети – одним словом, усю школу. Одиничні й поширені прикладки завжди відокремлюються, якщо пояснюють особовий займенник: А він, орел, шумить, клекоче, мов людям розказати хоче про поєдинок у яру (Т.Шевченко).

Обставини, виражені одиничним дієприслівником або дієприслівниковим зворотом, у реченні майже завжди відокремлюються. Виражаючи другорядну дію, вони відносяться до присудка і до підмета.

Тому в реченнях з відокремленою обставиною виконавець основної та другорядної дії спільний: Зима, скрадаючись, повіяла крилом і снігом… (Олена Пчілка). З лави, стогнучи, підвівся Бараболя (М.Стельмах).

Відокремлюються дієприслівники та дієприслівникові звороти в тому разі, коли виступають у функції обставини:

1) способу дії: Томилася вільха, безсило опустивши крила (М.Хвильовий). Такі звороти можуть поєднуватися з дієсловом-присудком за допомогою сполучників мов, немов, наче, неначе, ніби, що надають зворотам уявного (і реального) значення: Спокійно, наче зважуючи ціну кожного слова, господиня розпочала свою розповідь (А.Яна).

Примітка. Якщо дієприслівники та дієприслівникові звороти разом з дієсловом-присудком становлять один ритмомелодійний комплекс, то вони комами на письмі не виділяються: Якби ви знали, паничі, де люди плачуть живучи, то ви б елегій не творили (Т.Шевченко). Годі вже панами сидіти згорнувши руки (І.Нечуй-Левицький).

За умови віддалення такого звороту від присудка він набуває статусу напівпредикативного, тобто відокремлюється: Чіпка пішов додому, повісивши голову, про все, що чув, роздумуючи (Панас Мирний)

2) часу: Увійшовши в дім Верби, Олена спинилась на порозі кімнати (О.Бойченко);

3) причини: Старий, люблячи Варивона, хотів пригасити суперечку (М.Стельмах);

4) мети: З одного місця переходили люди на друге, шукаючи волі (Панас Мирний);

5) умови: Не піймавши, не кажи, що злодій (Народна творчість);

6) допусту: Не хотячи, образив я людину (Леся Українка).

1) Відокремлюються обставини місця, часу, способу дії, виражені іменниковими відмінковими формами та прислівниками, з уточнювальним значенням: Свирид Якович цілує сина в скроню, якось жалісно, по-жіночому, відходить від нього, щоб не розбудити (М.Стельмах).

Домашнє завдання: законспектувати поданий матеріал та виписати із художньої літератури по три речення з ускладненою відокремленою прикладкою, ускладнених відокремленою обставиною.