Дистанційне навчання.РОЗРОБКА УРОКУ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ( для учнів 12 групи)

14.04.2022 Група №12 Урок № 29-30

Тема. Орфограма. Орфографічна помилка. Орфографічний словник. Принципи української орфографії

І. Опрацювання навчального матеріалу.

Орфографія — одна з ознак літературної мови, її нерідко називають мундиром мови. Вона задовольняє практичну потребу: заміну неправильного написання правильним.

О.Шахматов

Правопис – це одяг писемної форми вироблюваної віками літературної мови. У всі часи він має бути зручним і ошатним.

В.Русанівський

Орфографія (від гр.) – історично сформована,, уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами»

Орфограма – це правильне (таке, що відповідає правилам або традиціям) написання, яке потрібно вибрати з ряду можливих.

Орфографічний словник — словник, що містить перелік слів у їхньому нормативному написанні та розкриває слова лише в аспекті їхнього правопису. Орфографічний словник є показником сучасного йому правопису.

Орфографічні норми охоплюють правила написання слів та їхніх частин. Орфографічне правило — це чітка рекомендація, що пояснює умови вибору єдино прийнятого, нормативного написання слова.

Орфограма — графічний знак (буквений і небуквений), який потрібно вибрати з ряду можливих відповідно до орфографічного правила.

Види орфограм:

• буквені: окрема літера, яку пишуть за певним правилом: верба, високий, осінь;

• небуквені: апостроф (м’ята, комп’ютер); перенос слів із рядка в рядок (від-да-ність); написання слів окремо (у книжці), разом чи окремо (у день народження, удень зустрілися), окремо чи через дефіс (По своєму ліжку простягай ніжку. Всяк мудрий по-своєму.).

Наслідком неправильного вибору орфограми і, відповідно, порушення норми літературної мови є орфографічна помилка.

Принципи української орфографії

В українській орфографії визначають такі принципи правопису: фонетич-ний, морфологічний, історичний (традиційний), смисловий (диференційний).

Фонетичний принцип правопису полягає в тому, що відповідно до нього точно фіксується фонетичний склад мови. Слово або його частина за фонетичним принципом пишеться так, як вимовляється в літературній мові. Основою для письма за фонетичним принципом є правильна літературна вимова – написання за цим принципом відповідають українській літературній вимові. На письмі відповідними буквами позначають звук, склад чи слово, що реально вимовляються.

В українській орфографії за фонетичним принципом позначаються:

– усі наголошені голосні звуки: па рта, шко ла, зу стріч, пе ра, ши роко, лі нія;

– ненаголошені звуки [а], [у], [і] та [о], крім того, що знаходиться в корені українського слова перед складом з наголошеними [у], [і]: доро га, магази н, буди нок, підро зділ, молоко , ходи ти;

– [о] після шиплячих: жовтий, звечора, чотири;

– [у] в словах парубок, мачуха, яблуня, яблуко, а також у дієслівному суфіксі -ува- та прикметниковому суфіксі -уват-: будувати, купувати, руйнувати, жовтуватий;

– префікс с- перед кореневими [к], [п], [т], [ф], [х]: сказати, спитати, стиха, сфотографувати, схилитися;

– групи приголосних звуків, що утворилися внаслідок спрощення: виїзний, обласний, тижневий, брязнути, тріснути, щасливий, серце, сонце;

– групи приголосних [зтв], [цтв], [ств] в іменниках, утворених за допомогою суфікса -ств- від слів з основою на приголосні звуки [г], [з], [ж], [к], [ч], [ц], [х], [ш], [с]: убозтво (від убогий), ткацтво (від ткач), птаство (від птах), товариство (від товариш);

-приголосні звуки [з'], [с'], [ц'] у прикметниках перед суфіксом -к- у буквосполученнях -зьк-, -цьк-, -ськ-, що виникають в результаті творення прикметників за допомогою суфікса -ськ- від слів, основа яких закінчується звуками [г], [ж], [з], [з'], [к], [ч], [ц], [ц'], [х], [ш], [с], [с']: норвезький, паризький, французький, чумацький, ткацький, молодецький, чеський, товариський, черкаський;

– чергування приголосних [г], [к], [х] → [ж], [ч], [ш]

→ [з´], [ц´], [с´]

дорога → дорожній рука → ручний

→ (на) дорозі, → (на) руці,

кожух → кожушина вухо → вушко

→ (у) кожусі, → (у) вусі.

Морфологічний принцип правопису вимагає однакового позначення на письмі значущих частин слова, незалежно від їх реального звучання. Цей принцип встановлює, так би мовити, єдність між спорідненими словами. Конкретно позначуваною одиницею на письмі за морфологічним принципом є морфема – префікс, корінь, суфікс, закінчення. Написання слів, морфем за морфологічним принципом не відповідають вимові, тому вимова не може служити основою для таких написань.

Вимова Написання

[леихки׀ĭ] легкий (бо ле гко, леге нький)

[криела׀то] крилато (бо кри ла)

[гоулу׀бка] голубка (бо го луб)

[кни׀з´ц´і] книжці (бо кни жечка, кни жний)

[на р´і׀ц´:і] на річці (бо річка, рі чечка)

За морфологічним принципом в українській орфографії позначаються:

– ненаголошені голосні [е], [и] та [о] перед складом з наголошеними [у], [і] в корені українських слів: земля, високий, розумний (як і в словах зе млі, ви соко, ро зум);

– приголосні звуки, що змінюють своє звучання внаслідок асиміляції: кігті, боротьба, не мажся, радуєшся, у діжці, хустинці, на гілці (як і в словах кіготь, боротися, мажеться, діжечка, хустинка, гілка);

– приголосні на межі значущих частин основи — префікса й кореня (розкидати, розчистити, зшити), афікса -ся й попереднього шиплячого, що належить до закінчення (хвилюєшся) або до основи (не морочся), а також попереднього [т']: (хвилюються, зустрічаються, змагається);

– прийменники з, без перед словами, що починаються шиплячими звуками: вийшла з школи, спідниця без шва;

– приголосні звуки (найчастіше [т], [д]), що спрощуються у вимові: журналістський, студентство, у поїздці;

– довгі звуки на межі значущих частин слова: беззбройний, віддати, цінний, письменниця, піднісся.

Історичний, або традиційний, принцип правопису полягає в тому, що слова, окремі частини їх чи окремі букви пишуться так, як вони писалися раніше, за усталеною традицією, хоча таке написання не можна пояснити у сучасній українській літературній мові дотриманням ні фонетичного, ні мор-фологічного принципів.

За традицією в українському письмі вживаються букви:

– я, ю, є, що позначають один або два звуки: маля, синю, малюнок, моя, свою, твоє, маяк, м’ята, возз’єднати, в’юн, альянс, ательє, єдиний, юнак;

– буква ї, що позначає два звуки: їхати, солов’їний, країна;

– буква щ, яка позначає два звуки: щавель, дощовий, кущ;

– м’який знак: сядь, дядько, синього;

– буквосполучення ри, ли між буквами на позначення приголосних звуків у корені українських слів: кривавий, тривога, глибокий, блищати;

– е, и в словах на зразок келих, левада, кишеня;

– подвоєні букви в іншомовних словах: Шиллер, Руссо, Голландія, Марокко, ванна, вілла, мадонна, голландець.

Історичний принцип правопису зберігає спадщину минулого, але на певному етапі розвитку мови, коли таких написань стає багато, він ускладнює засвоєння правопису широкими масами, створює розрив між усною і писемною формами літературної мови, не відповідає мовній практиці.

Смисловий, або диференційний, принцип вимагає різного написання однозвучних слів, що мають різне значення (омонімів). До таких написань належать:

– вживання великої чи малої букви: Лев (ім’я), лев (назва тварини); Орел (місто, прізвище), орел (птах); Захід (країни Західної Європи), захід (частина світу); Береза Катерина, білокора береза;

– написання різних букв у корені однозвучних слів: греби і гриби; кленок (від клен) і клинок (від клин);

– написання слів разом чи окремо: стомився, зате все зробив і відповідаю за те доручення; повернулися вдень і в день народження; світить сонце і сон це чи дійсність;

-написання окремо або через дефіс: працювати по-новомуі по новому шляху; зроблено по-моємуі по моєму обличчю і т. д.

За смисловим принципом уживаються на письмі і префікси пре-, при-, в яких голосні зазвичай ненаголошені, отже, у вимові взаємонаближені, внаслідок чого префікси вимовляються однаково (зіст.: [преити׀хо ] і [приети׀шиетие]), але вживання їх пов’язане з тим значенням, якого надає кожен із них словам, що належать до різних частин мови: предобрий, предорогий і привокзальний, присісти, привезти.

ІІ. Закріплення матеріалу.

1. Складіть таблицю “Принципи української орфографії”

2. Напишіть зоровий диктант.

Запишіть текст, уставляючи пропущені літери й, де треба апостроф. Поясніть правопис виділених слів.

З травня 1995 р. Національний банк України вводить в обіг пам..ят..ні монети України. Над створенням пам..ятних монет працюют.. художники, скульптори. Вони їх розробляють відповідно до плану на рік, згідно пам..ятних та ювілейних дат, а також Указів та Постанов на відзначен..я важливих дат в історії д..ржави, подій, ювілейних дат народжен..я. Усі пам..ятні монети віднес..но до т..матичних серій.

17 січня 2019 р. НБУ ввів в обіг пам..ятну монету «100 років Акту Злуки – соборності українс..ких з..мель» номінальною вартістю 5 гривень, серія «Відродження української державності». Пам..ятна монета експонуєт..ся в експозиції «Історія грошей» по темі: «Видатні постаті Української революції 1917-1921 рр.».

26 лютого 2019 р. в обіг ..ведені пам..ятні монети «Замок Паланок» номінал..ною вартіст..ю 10 гривень (срібло) та номінал..ною вартістю 5 гривень , серія: «Пам..ятки архітектури ..країни». Це вже ч..твертий замок в Україні, який викарбуваний в пам..ятній монеті.

У колекцію передані пам..ятні монети «Холодний яр», «Надання Томосу про авток..фалію Православної церкви України», «100 років Одес..кій кіностудії», пам..ятну м..даль «100-річчя Чортківської оф..нзиви», серія «Сувенірна продукція», пам..ятні монети «Панас Саксаганс..кий», «Пант..леймон Куліш», серії: «Видатні особистості України» та інші пам..ятні монети.

3.Дослідження-характеристика. Прочитайте. На основі виділених слів схарактеризуйте принципи української орфографії.

Мирослав Попович – академік Національної академії наук України, директор Інституту філософії, автор безлічі книжок і статей — таких різних! — з філософії та культури, політики та літератури, всесвітньо відомий український інтелектуал, людина неймовірного масштабу та неймовірної простоти.

Найдивніше в історії трапляється тоді, коли відбувається неможливе. Коли у світі з’являється те, проти чого повстають усі умови життя, всі правила та обмеження.

У радянському повоєнному інтелектуальному середовищі таким дивним, майже неможливим явищем було народження великих учених-гуманітаріїв.

По-перше, тому що інтелектуальну еліту знищили в 1920-1930-х роках. По-друге, з тими, хто залишився, система працювала дуже жорстко: є лінія партії, якою ти мав замінити власне мислення. Радянська гуманітарна «наука» вимагала звужень, обмежень, спрощень, збіднень: на будь-яку проблему ти вже мав готову відповідь, як у шкільному підручнику з математики.

Він бачив своє призначення в боротьбі проти суворої та безжальної ідеологічної гравітації

Усупереч цій системі, люди все одно поставали. У них незрозумілим чином народжувалися дві речі, які система так відчайдушно прагнула знищити: масштаб і горизонт.

Мирослава Поповича я вперше побачив близько двадцяти років тому — вже тоді він видавався мудрецем. Добрим мудрецем з білою бородою.

Він уражав дитячою цікавістю та легкістю. Він не тиснув, не був важким, він немов завжди був готовий злетіти. Він часто літав — з однієї дисципліни на іншу, з однієї теми на іншу, з однієї історії до іншої.

Так, ніби бачив у цьому своє призначення: боротися проти суворої та безжальної ідеологічної гравітації. (В.Єрмоленко)

Домашнє завдання: опрацювати та законспектувати тему уроку, вивчити правила

31.03.2022 Група№12 Урок № 27-28

Тема уроку: Ефективність мовлення.

Стратегія і тактика мовленнєвої поведінки.

Мовленнєвий вчинок. Мовленнєва подія.

Комунікативна тактика — зумовлені стратегією мовленнєві кроки, що в сукупності дають змогу досягти головної комунікативної мети.

Комунікативна стратегія — головна лінія мовленнєвої поведінки в межах конкретної комунікативної події, що визначається загальною метою

комунікації, ситуативним контекстом і уявленнями про адресата.

Мовленнєва комунікація — це процес спілкування за допомогою мови.

Мовленнєвий акт — цілеспрямована мовленнєва дія.

Типи мовної комунікації визначають за низкою ознак:

1. Умови спілкування: а) пряме або безпосереднє, спілкування з активним

зворотним зв’язком (наприклад, діалог) і з пасивним зворотним зв’язком

(наприклад, письмове розпорядження тощо); б) опосередковане спілкування

(наприклад, виступ по радіо, телебаченню, у засобах масової інформації).

2. Кількість учасників: а) монолог (мова однієї людини); б) діалог (мова двох

людей); в) полілог (мова кількох людей).

3. Мета спілкування: а) інформування; б) переконання (включаючи

спонукання, пояснення тощо); в) розвага.

4. Характер ситуації: а) ділове спілкування (бесіда, переговори, інтерв’ю

тощо); б) наукове спілкування (доповідь на конференції, лекція, дискусія

тощо); в) побутове спілкування (розмови з близькими людьми і т. п.).

Особистість людини формується у вчинках і виявляється через них.

Вчинок - свідома дія, під час якої людина визначає себе морально, ціннісно і стверджує себе ставленням до іншої людини, до себе, до групи людей. Вчинок - це одиниця соціальної поведінки. Виявляється він у свідомій дії, бездіяльності, жесті, висловленні.

Якщо вчинок виражається у висловлених словах - це мовленнєвий вчинок. Вчинки бувають красиві й погані, добрі й злі, жорстокі, продумані й непродумані. Мовленнєва подія - це конкретний факт мовленнєвої активності.

Домашнє завдання: складіть усне монологічне висловлювання з теми «Що я

знаю про риторику».

15.03.2022 Група № 12 Урок №25-26

Текст як одиниця спілкування. Етапи підготовки виступу.

Види читання і записування тексту. Аудиторія. Види слухання.

Прийоми налагодження контакту.

Текст — це писемний або усний мовленнєвий масив, що його репрезентує індивід у певній спілкувальній ситуації. Текст виступає обов'язковим складником комунікативного процесу, допомагає фіксувати, зберігати і передавати інформацію в просторі і часі.

Етапи підготовки промови:

1. Визначення теми.

2. Формулювання мети.

3. Збиранняматеріалу.

4. Робота над конспектом.

5. Складання плану.

Джерела накопичення інформації: особистий досвід, роздуми й спостереження, інтерв’ю й бесіди, читання.

Робота з текстом

► Прочитайте уривок з промови В. Фолкнера, визначте тему, мету й особливості цієї промови.

► Чи згодні ви з автором? Які аргументи могли б навести на підтримку своєї думки?

У листопаді 1950 американському письменнику Вільяму Фолкнеру булла присуджена Нобелівська премія. У зв’язку з цим він виголосив промову, у якій яскраво змалював високі завдання, які стоять перед молодими письменниками. Його промова має прямее відношення і до початківців-ораторів. «Я відкидаю думку про загибель людини. Легко говорити про те, що Людина безсмертна просто тому, що вона все витримає: коли віддзвонить і згасне останній перед звіндзвонудолііз самотньої скелі, що безцільно зависла в червоній заграві на краю пітьми,—навіть тоді залишиться ще один звук: слабкий, але не знищений голос Людини. Я не визнаю цього. Я вірю, що людина не просто вистоїть, вона восторжествує. Вона безсмертна не тому, що ніколи не вичерпається голос людський, але тому, що за своїм характером, душею людина здатна на співчуття, жертви, непохитність. Обов’язок письменника, поета писати про це, допомогти людині вистояти, зміцнюючи людські серця, нагадуючи про мужність, честь, надію, гордість, співчуття, жалість, самопожертву — про те, що становить споконвічну славу людства. Голос поета не може бути простою луною, він повинен стати опорою, основою, що допомагає людині вистояти й восторжествувати».

Аргументи є двох видів:

1) аргументи до суті справи — це факти, що встановлюються шляхом спостереження, досвіду, цифровий чи статистичний матеріал, документи, доведені положення;

2) аргументи до людини — це посилання на висловлювання, думки авторитетних людей, похвали, привернення уваги до переваг і недоліків.

Аргументи першого виду спрямовані на те, щоб довести, установити істинність тези, а другого — на те, щоб переконати, зробити слухачів своїми однодумцями, вселити в них упевненість, що істинність тези доведена.

Домашнє завдання:

1.Спробуйте дібрати аргументи обох видів для виступу з теми «Комп’ютерна залежність — згубна звичка молоді».

2.Складіть стисле висловлювання з теми «Подолання залежності від згубних звичок — необхідна умова розвитку особистості».

3.Дати відповідь на питання:

- З яких частин повинен складатися текст для виступу?

15.02. 2022 Група № 12 Урок №23-24

Тема уроку: Особистість мовця. Риси гарного співрозмовника. Вимоги до мовлення оратора. Комунікативний стан мовця.

Дев'ять правил красномовства Цицерона

1. Говори зрозуміло.

2. Говори легко, але не дуже багато, давай іншим можливість виступити.

3. Не перебивай.

4. Будь увічливим.

5. Прагни говорити вишукано.

6. Ніколи не критикуй інших, коли їх немає поруч.

7. Не відволікайся на другорядні справи.

8. Не говори про себе.

9. Завжди будь витриманим, не втрачай самовладання.

В античному світі поняття ритор і оратор не вважалися тотожними. Ритор був не тільки оратором, промовцем, а й викладачем риторики. В українських братських школах так називали вчителів риторики. Оратор (від латинської назви) — особа, яка виголошує промову.

Щоб виступати публічно, оратор повинен володіти спеціальними навичками і вміннями. За визначенням психологів, навички — це здібності виконувати ту чи іншу роботу якнайкраще.

Успіх публічного виступу залежить від того, наскільки оратор володіє предметом мовлення. Тільки тоді, коли промовець компетентний у темі свого виступу, має необхідну суму знань, ерудований, якщо він уміє розповісти аудиторії багато цікавого, навести нові невідомі факти, зуміє відповісти на поставлені запитання, він може розраховувати на успіх у слухачів.

Оратор повинен зважати на те, чого від нього очікує конкретна аудиторія, а не просто виходити до трибуни, аби «самовиразитися». Він мусить думати не лише про те, як він «сприймається», чи матиме успіх; важливим є те, що відбувається у свідомості слухача. Мета промови — досягти бажаної реакції аудиторії. Оратор не повинен відчувати себе зверхньою істотою. Він мусить мати слухача «у власній голові», бути співрозмовником, а не «бити аудиторію високими словами». Тому промова оратора в основному має бути подібна до звичайної бесіди.

У Давній Греції вважали, що оратору необхідні природні здібності до красномовства, дар слова. Пізніше стали розмежовувати красномовство й уміння говорити публічно. Зокрема, Анатолій Коні писав: «Якщо красномовство — це дарунок природи, то вміння говорити формується в процесі повсякденної праці, системних тренувань і вправ. Отже, «золотим оратором» публічних виступів може бути тільки той, хто має бажання ним стати, хто прагне до цього, хто багато над собою працює». На це звертав увагу й американський дослідник Дейл Карнегі та чеський учений Іржі Томан: «Для того, щоб навчитися добре, змістовно говорити, необхідно збагачувати свої знання й досвід, удосконалювати освіту, тобто всебічно розвивати свою особистість».

Отже, оратор має оволодіти такими основними навичками:

-добирати літературу; ·

-вивчати дібрані джерела; ·

-складати план; ·

-володіти собою; ·

-орієнтуватися в часі. ·

Із набутих навичок формуються вміння оратора:

-самостійно готувати виступ; ·

-зрозуміло й переконливо викладати матеріал; ·

-відповідати на запитання слухачів; ·

-установлювати й підтримувати контакт із аудиторією;

-використовувати різні засоби навчання. ·

Якщо немає таких навичок та вмінь, спілкування оратора зі слухачами не матиме успіху (За С. Абрамович, Л. Нечволод).

► Опрацювати теоретичний матеріал. Підготувати пам’ятку на тему: «Як стати цікавим співрозмовником?»

Серед визначальних рис гарного співрозмовника дослідники називають такі: бути гарним слухачем, виявляти повагу до співрозмовника, добре знати суть предмета розмови, бути впевненим у собі; бути дружелюбним, щирим, доброзичливим, уміти викликати позитивні емоції; подобатися зовнішнім виглядом і манерами, бути артистичним; дотримуватися правил етикету. Звернемо увагу на окремі з них.

1. Гарний співрозмовник повинен насамперед уміти слухати. Це одне з найголовніших правил зафіксувала народна мудрість: «Бог дав тобі два вуха і один рот, послуговуйся ними у такій послідовності». Виявами уваги є позитивна реакція на слова, зовнішній вияв уваги, уточнювальні запитання тощо. Як зазначав Оноре де Бальзак: «Ніщо так не окупиться у спілкуванні з людьми, як милостиня уваги».

2. Уміння робити гарні компліменти. Головна функція компліменту полягає в тому, що він задовольняє найважливішу потребу людини — потребу в позитивних емоціях. Співрозмовник, який задовольняє цю потребу, стає бажаним співрозмовником.

3. Співрозмовник повинен уміти усміхатися і робити це невимушено й часто. На думку дослідників, усмішка — це дія, що означає «Я до тебе гарно ставлюся!», «Ви приємні мені!», «Я маю задоволення від спілкування з вами!».

4. Ефективним психологічним вербальним прийомом є звертання до співрозмовника на ім’я. Вимовляти ім’я (ім’я та по батькові) — означає виявляти увагу і повагу до людини. Вимовляти це потрібно не скоромовкою, а чітко і в тому темпі, у якому ведеться розмова.

Орфографічний практикум

► Записати речення, вставити пропущені букви і розділові знаки. Пояснити свій вибір за допомогою правил.

Кінцева м...та (красно)мовства переконувати людей. Обов...язок оратора говорити правду. (Красно)мовство належить до тих мистецтв які все ...дійснюють і вс...ого досягають словом. (Красно)мовство дар який дозволяє нам оволодіти розумом і сер...цем (спів)розмовника здатність тлумачити чи навіювати йому все що нам потрібно. Ораторс...ке мистецтво користуєт...ся усіма вигодами поезії й усіма її правами. Ритор...ка цариця душ і княгиня мистецтв. Оратором достойним уваги є той хто користуєт...ся словами для думки а думкою для істи...ни й (добро)чесності.

Домашнє завдання:записати вправу,опрацювати конспект уроку та відповісти на питання:

Предметом вивчення риторики є ... ·

Мистецтво оратора полягає у ... ·

Батьківщиною риторики є ... ·

Найвидатнішими риторами Київської Русі були ... ·

Сьогодні традиції ораторського мистецтва продовжують ... ·

Необхідно відновити національні традиції риторики тому ... ·

19.02.2021 Група №12 Урок № 21-22

Тема: Мовленнєва ситуація

Мовленнєва ситуація — це сукупність різних чинників, що впливають на особливості мовної поведінки комунікантів, тобто конкретні обставини спілкування.

Мовленнєва поведінка у процесі спілкування переслідує певну мету. Комунікативна мета (ціль) — це результат, якого хоче досягти адресант (мовець).

Кожен учасник мовленнєвої події повинен чітко уявляти свою мовленнє­ву роль і мовленнєві ролі своїх співрозмовників.

Для досягнення мети суб’єкти спілкування користуються певними спо­собами, що їх називають стратегією і тактикою мовленнєвої поведінки.

Комунікативна стратегія — це комплекс мовленнєвих дій, спрямованих на досягнення мети.

Комунікативна тактика — це підпорядкований комунікативній страте­гії конкретний спосіб досягнення мети: відбір мовних ресурсів і адаптація їх до конкретної ситуації спілкування. Основою комунікативної тактики є обґрунтування будь-якого положення, судження. Вона співвідноситься з комунікативним наміром.

Комунікативний намір — це тактичний хід, що є практичним засобом руху до відповідної комунікативної мети.

Запам’ятайте! Справедливість, чемність, коректність, толерантність, повага до співрозмовника — предикати вихованої людини. Подбайте про те, щоб ці моральні настанови набули певних приписів, дотримання яких втілюється у відповідних учинках.

Домашнє завдання: 1)Опрацювати та законспектувати поданий матеріал.

2) Дайте відповідь на запитання:

✵ Що таке комунікативний статус мовця?

✵ Які ще назви мають адресант і адресат?

3. Опишіть комунікативний статус своїх батьків, дідуся і бабусі чи ін­ших родичів.

5.02.2022 Група № 12 Урок №19-20

Тема: Фразеологія. Багатозначність,синонімія й антонімія фразеологізмів

Фразеологізми (фразеологічні одиниці) – це стійкі сполуки слів, які в процесі мовлення відтворюються як готові словесні формули. Фразеологізм складається щонайменше з двох слів: бити байдики, з душею, стріляти з гармат по горобцях, не за горами.

Окрему групу становлять фразеологічні вислови, у яких слова більшою мірою зберігають своє індивідуальне значення: незлим тихим словом, мати велике значення, вовків боятися.

До фразеологічних висловів належать приказки (лежачого не б’ють), прислів’я (доки сонце зійде, роса очі виїсть), крилаті вислови (краса врятує світ)та мовні кліше (мати велике значення).

Фразеологізми можуть вступати в антонімічні відношення: тертий калач – жовтороте каченя; як викапаний – схожий як бульдог на носорога; аж іскри летять – як мокре горить.

Особливо багата українська мова на фразеологічні синоніми:рота не розкривати, не випускати пари з вуст, як води в рот набрати, справляти мовчанку, грати в мовчанку, прикусити язика, проковтнути язика, держати язик за зубами, ні гу-гу; на безриб’ї й рак – риба, у степу й хрущ – м’ясо, на безлюдді й Хома – чоловік і де немає співця, послухаєш і горобця.

Фразеологізми одного синонімічного ряду можуть мати різні емоційні відтінки й стилістичне забарвлення, а отже, відрізнятися стильовою належністю: книжний вислів – увести в оману; розмовний – збити з пантелику, вульгарний – пиндючити морду; знижений розмовний – дерти носа. Саме синонімічне багатство дає підстави використовувати фразеологізми як стилістичний засіб.

Для фразеологізмів, як і для звичайних лексем, властиві такі явища, як багатозначність, синонімія й антонімія.

Наприклад, багатозначним є фразеологізм роззявити рота:

1) говорити, казати що-небудь (Рота як слід він не вспіє роззявити, — зараз готове усе. — П. Грабовський);

2) уважно слухати (У хаті слухали, роззявивши роти, намагаючись не про­пустити жодного слова. — Я. Качура);

3) бути дуже враже­ним чимось (Глухі діди роти пороззявляли, бо ще ніколи не бачили таким збудженим свого Зарубу. — В. Кучер);

4) бути неуважним (Ну, гони биків, чого рота роззявив? — Григорій Тютюнник);

5) посягати на що-небудь (На чуже добро ще змалку рота роззявляє. — С. Голованівський);

6) рватися — про взуття (Ось і чоботи в мене роти пороззявляли. — Г. Квітка-Основ'яненко).

Так само, наприклад, багатозначним є фразеологізм вести перед:

1) верховодити (Гордій справді вмів перед вести, вмів отаманувати так, що всі його слухались. — Б. Грінченко);

2) бути першим, передовим (Дільниця його групи стала вести перед у цеху. — Ю. Яновський);

3) заспівувати (справді, мо­лодиці жартували, сміялись, співали пісень, аж луна розлягалась по полю. Олександра вела перед. — М. Коцюбинський).

У багатозначному фразеологізмі може поєднуватися пряме значення з переносним. Фразеологізм ставати дибки, коли йдеться про тварин, виступає в прямому значенні «ставати на задні ноги» (їдуть вершники... Під ними гарцюють коні, ста­ють дибки, крешуть підковами брук. — П. Колесник); коли ж мова, йде про предмети — має вже певною мірою переносне значення «ставати вертикально» (На одній розбитій платформі, яка стала дибки, чудом затримався танк. — О. Донченко); а коли йдеться про людей — набуває цілком переносного зна­чення «чинити опір, рішуче протестувати» (Завжди мене слухався Олекса, а тут дибки став. — І. Муратов). Так само фра­зеологізм відводити очі має то пряме значення «переставати дивитися» (Копистка відвів очі від вікна, низько увігнув голову і замислився. — Я. Гримайло), то переносне — «відвертати чиюсь увагу» (Украде [Тимошко] бувало... та й підкине другому, щоб від себе очі відвести. — Панас Мирний),

Багатозначність серед фразеологізмів, щоправда, трапляється рідко.

Частою серед фразеологізмів є синонімія. Наприклад, зна­чення «ледарювати» мають фразеологізми байдики бити, баглаї бити, давати горобцям дулі, ханьки м''яти, клеїти дурня, ганя­ти вітер по вулицях, лежні справляти, тинятися з кутка в ку­ток, і за холодну воду не братися. Значення «бувала людина» передають фразеологізми був на коні і під конем, пройшов Крим і Рим і мідні труби, перейшов крізь сито й решето, не з одного колодязя воду пив, тертий калач, стріляний горобець, бував у бувальцях.

Як і звичайні слова-синоніми, синонімічні фразеологіз­ми можуть якось відрізнятися один від одного своїм лек­сичним значенням. Наприклад, у синонімічному ряду фразеологізмів із значенням «бути несамостійним» фразеологізм танцювати під чиюсь дудку має ще відтінок «беззаперечно виконувати»; співати з чийогось голосу — «сліпо повторювати», дивитися чиїмись очима — «оцінювати факти з позицій іншої людини».

Фразеологізми можуть відрізнятися один від одного спо­лучуваністю. Фразеологізм на заячий скік із значенням «дуже мало» поєднується зі словами, що вказують на відстань або час, фразеологізм як шилом юшки вхопити з тим самим зна­ченням переважно вживається зі словами, що означають по­чуття, а фразеологізм як кіт наплакав може вживатися для кількісної характеристики будь-чого.

Різну сферу вживання мають однакові чи майже однакові за значенням фразеологізми заснути вічним сном, віддати Богові душу і простягти ноги, врізати дуба; до останнього подиху і до гробової дошки; езопівська мова і наздогад буряків; датися взнаки і вилізти боком.

Нерідко синонімічні фразеологізми мають у своєму складі той самий компонент. Наприклад, із значенням «поставити кого-небудь у скрутне становище, переважити» вживаються фразеологізми з головним словом загнати: загнати в тісний кут, загнати у безвихідь, загнати на слизьке, загнати у сліпу вулицю, загнати в шуршу. Однакове значення «лукавити, лице­мірити» мають фразеологізми виляти хвостом, крутити хвос­том. Значення «розумний» передається фразеологізмами зі словом голова в різних формах: голова варить, мати голову на плечах, з головою, держати розум у голові.

Серед фразеологізмів виділяються також пари з антоні­мічним значенням: вбити собі в голову — викинути з голови, не в тім'я битий — не має лою в голові, макітра розуму — пустий лоб, хоч греблю гати — як кіт наплакав, серце загово­рило — серце спить, набитий гаманець — вітер у кишенях сви­стить. Протиставлення може відбуватися також через запе­речення: велике цабе — невелике цабе, птиця високого польоmy — птиця невисокого польоту, з легким серцем — з нелегким серцем, стояти на правильній дорозі — стояти на неправильній дорозі, схиляти голову — не схиляти голови; через антонімічні компоненти: натягати віжки — попускати віжки, зажити доброї слави — зажити поганої слави, з іншого тіста — з одного тіста, цей світ — той світ, плисти за течією — плисти проти течії.

Домашнє завдання:

БЛОК КОНТРОЛЮ

1. Питання для самоконтролю.

- Що вивчає фразеологія?

- За якими ознаками фразеологізми відрізняються від слів та вільних синтаксичних словосполучень?

- Що називаємо фразеологічним зрощенням?

- Що таке фразеологічне сполучення?

- Що називаємо фразеологічною єдністю?

- Якою є стилістична роль фразеологізмів?

1. Виконайте тестові завдання.

1. Спільні ознаки слів та фразеологізмів (зайве позначити)

1. Комунікативність.

2. Номінативна функція.

3. Відтворюваність.

4. Цільнооформленість.

2. Ознаками фразеологізмів є

1. Цілісність значення, емоційність, варіативність.

2. Прислів’я, приказки, крилаті слова, афоризми, сентенції, максима.

3. Експресивність, відносна постійність компонентного складу,

відтворюваність, цілісність значення.

1. Крилаті слова, варіативність.

3. У якому рядку всі словосполучення є фразеологізмами?

1. Читати повість, стримано засміятися, перейти вулицю, довести додому.

2. Кінець уроку, пекти картоплю, відчинені двері, гнути залізо.

3. Легкий хліб, переливати з пустого в порожнє, брати воду, засипати вугілля.

4. Пекти раків, прикусити язика, западати в душу, писана красуня.

4. У якому рядку фразеологізми становлять синонімічний ряд?

1. Пасти задніх, ґав ловити, зуб за зуб, правити теревені.

2. Кров з молоком, від серця відлягло, упасти духом, рукою подати.

3. Ні пари з уст, мов у рот води набрав, тримати язик за зубами, грати в мовчанку.

4. Зривати маску, відкривати очі, хоч у вухо бгай, майстер на всі руки.

5. Який фразеологізм є антонімічним до інших?

1. Одним світом мазані.

2. Одного гніздечка птиці.

3. Не з нашої парафії.

4. Два чоботи – пара.

6.Укажіть рядок фразеологізмів власне українського походження

1. Манна небесна, гордіїв вузол, хоч греблю гати, намилити шию.

2. Гарбуза дістати, не до жартів, до булави треба голови, світ макітриться.

3. Альфа і омега, вовк в овечій шкурі, два боки однієї медалі, сіль землі.

4. Ідея фікс, дамоклів меч, у голові джмелі літають, як корова язиком злизала.

7. Позначте рядок, у якому правильно розкрито значення фразеологізму «гордіїв вузол»

1. Постійна смертельна небезпека.

2. Спеціальний спосіб зав’язування мотузки.

3. Один із прийомів вільної боротьби.

4. Дуже складна, заплутана справа.

8. Визначте, який із наведених фразеологізмів має значення «розірвати дружні стосунки»

1. Розбити глек.

2. Набити оскому.

3. Вбити клин.

4. Міряти на свій аршин.

9. Знайдіть рядок фразеологізмів з античної міфології

1. Гордіїв вузол, за царя Панька, в очах зеленіє, вмивати руки.

2. Сізіфова праця, танталові муки, ахіллесова п’ята, геркулесові стовпи.

3. Ноїв ковчег, земля обітованна, до булави треба голови.

4. Журба сушить, тягар на душі, аж за вухами лящить.

10. Позначте рядок, у якому правильно розкрито значення фразеологізму «надягати овечу шкуру»

1. Мати лагідний, неконфліктний характер.

2. За жодних умов не втручатися в конфліктну ситуацію.

3. Під маскою доброзичливості приховувати підлі наміри.

4. Віддавати перевагу одягові з овечого хутра.

11. Визначте, який із наведених фразеологізмів має значення «відмовляти кому-небудь при сватанні»

1. Набивати ціну.

2. Пасти пташок.

3. Упіймати ґаву.

4. Дати гарбуза.

12. Серед пар фразеологізмів укажіть антонімічну

1. Сміятися на кутні – сохнути з печалі.

2. Гріти чуба – вискочити на сухе.

3. Бити лихом об землю – повісити голову.

4. Узяти через край – узяти за горло.

13. Укажіть речення, у якому вжито фразеологізм

1. Бували такі випадки, що рибалка стрибав у воду, щоб ухопити коропа руками. Шубовсть! В одежі, в чоботях, з картоплею в торбинці… Даремно!

2. Це він має на увазі ті сріблясті літаки, що ними вилискує степ полігонний, та тих командирів, що часом звідтіля заїжджають до нього і шанобливо здоровкаються за руку, і не тільки тому, що він знатний чабан та вміє, як ніхто, варити кашу, а найбільше за розум вони поважають старого.

3. Ми будемо ворогам голови здіймати, а свої славою покриємо.

4. В Україні в часи середньовіччя в шкільній науці панувала латина.

14. До наукової фразеології не належать вирази

1. Дійсний спосіб, корінь квадратний.

2. Давно минулий час, плямистий олень.

3. Єнотовидний собака, прямокутний трикутник.

4. Хома невіруючий, терновий вінець.

15. Яким членом речення є фразеологізм Сергій із Назаром глека побили?

1. Додаток.

2. Присудок.

3. Підмет.

4. Означення.

16. Яким членом речення є фразеологізм Віталій кинувся тікати з усіх ніг?

1. Підмет.

2. Обставина.

3. Додаток.

4. Присудок.

17. Установити тип фразеологічної одиниці «собаку з’їв»

1. Фразеологічне зрощення.

2. Фразеологічна єдність.

3. Фразеологічне сполучення.

18. Установіть відповідність між фразеологізмом і його значенням

Фразеологізм Значення

1 неопалима купина А невеликий, посильний вклад

2 земля обітована Б вершина творчості

3 лепта вдовиці В місце заповітної мрії

4 наріжний камінь Г те, що живе вічно

Д основа, базис

19.Установіть відповідність. Доберіть антоніми до фразеологізмів

Фразеологізм Антонім

1 як на долоні А як свиня на коня

2 як камінь під гору котити Б як у тумані

3 як бджіл у вулику В як на пожежу

4 як дві краплі води Г як у кота сліз

Д як Сірку муху з’їсти

20. Доберіть синоніми до фразеологізмів

Фразеологізм Синонім

1 зривати маску А дати драла

2 напускати туману Б правити теревені

3 накивати п’ятами В розбити глек

4 точити ляси Г збивати з пантелику

Д виводити на чисту воду

21. Побудуйте речення з відповідними фразеологізмами

Речення Фразеологізм 1 Місто наше він знає. А як грім з ясного неба

2 Схожі ми з сестрою. Б як свої п’ять пальців

3 Раптовий приїзд сина був. В як білка в колесі

4 Крутилася з ранку до вечора. Г як гриби після дощу

Д як дві краплі води

22. Правильним є тлумачення фразеологізму

23. Замініть фразеологізм одним словом

Фразеологізм Значення

1 до сьомого поту А занадто

2 на всю губу Б щиро

3 з притиском В тяжко

4 начистоту Г суворо

Д рясно

24. Замініть фразеологізм одним словом

Фразеологізм Значення

1 скреготати зубами А визискувати

2 уривати терпець Б дратувати

3 тягти жили В бундючитися

4 задирати носа Г гніватися

Д бити

22.01.2022 Група № 12 Урок № 17-18

Тема: Есе «Що робить мене щасливим »

І.Робота з діалогом.

Прочитайте діалог.

Олеся цілісінький день чимось засмучена. А може, просто замислена. Дівчинка й сама не змогла б визначити свій настрій. Щоб навести лад у думках і почуттях, вона вирішила порадитися з Богданом.

– Богдане, скажи щиро: ти почувався коли-небудь щасливим?

– Звісно. А ти що, ні? – здивувався хлопець.

– Не так, щоб ні, але я не впевнена, чи то було справжнє щастя. От скажи, коли ти щасливий?

– Що тут мудрувати. Я був щасливий, коли мені подарували айфон. Дуже щасливий, коли немає домашніх завдань і можна увесь вечір грати у футбол...

– Ех, Богдане, це в тебе якесь дитяче щастя. Ще сказав би, що ти щасливий, коли з’їси шоколадну цукерку або надмеш жувальною гумкою бульбашку.

– Висловіть свої думки стосовно таких питань:

· Як ви розумієте щастя?

· Чи можна, на вашу думку, всіх людей зробити щасливими одночасно?

II. Етап засвоєння нових знань

Безперечно, не знайдеться людини, яка би не чула слова «щастя». Воно є загальновживаним і, здається, таке зрозуміле. Та варто лише спробувати витлумачити його, як виявиться, що це не дуже просто. Так відбувається через те, що поняття «щастя» стосується духовного світу людини. А скільки людей – стільки світів! Тож зрозуміло, що кожен витлумачуватиме щастя по-своєму. Для когось – це задоволення, втіха; для когось – добробут. Хтось щастя розуміє як удачу, талан. Для інших щастя – це радість. Наука етика визначає: щастя – це задоволення від життя загалом.

Оскільки кожна людина живе своїм життям, то й відчуття втіхи від нього в кожного буде своє. Саме тому й найзагальніші рекомендації як жити, щоб досягти щастя, є дуже умовними.

Це, однак, не означає, що люди зовсім безпорадні в пошуках щастя. Впродовж тисячоліть накопичено чималий досвід, як цього можна досягнути. А ми сьогодні спробуємо сьогодні побути у ролі філософів і дати відповідь на це питання.

Найперше, нам необхідно витлумачити саме слово «щастя», з’ясувати його етимологію. Допоможуть нам у цьому учні, які працювали над цим питанням вдома.

Як ви думаєте, як виникло слово щастя?

Як зауважує мовознавець Галина Яворська, значення слова «щастя» вторинне. Це слово праслов’янське, воно зберігається зараз у східнослов’янських та західнослов’янських мовах. Етимологічний словник української мови за редакцією Тимченка дає таке пояснення: «спочатку у слова щастя був префікс сь, який колись, вірогідно, мав значення «хороший, гарний», і корінь част, той самий, що в словах частина, частка, частувати.

Отже, щастя – це «хороша частина». - Частина від чого? Мабуть, від спільного добра – майна, їжі, тобто того, що забезпечує саме існування людини».

– А як же пояснюють слово щастя словники?

Щастя – це стан цілковитого задоволення життям; вияв радості від спілкування з рідними, близькими; успіх, удача. (Тлумачний словник української мови).

Щастя – поняття моральної свідомості, що позначає стан людини, який найбільше відповідає внутрішній задоволеності повнотою й осмисленістю життя, здійсненням свого людського призначення. (Український педагогічний словник).

Щастя – благополуччя, земна благодать, бажання жити без горя, смутку, тривоги, спокій і задоволення взагалі, усе бажане, усе те, що заспокоює і задовольняє людину, за переконаннями, смаками і звичками її. (Словник Даля).

– Спробуйте підібрати:

1. синоніми до слова «щастя»: стан людини, задоволення, радість, благополуччя, казка і т.д.

2. епітети: цілковите, материнське, швидкоплинне, моє, людське…

3. метафори: приходить, стукає, окрилює, кличе….

Молодці, а тепер поміркуйте, що може зробити людину щасливою. Запишіть свої думки у вигляді переліку чинників щастя.

Розгорніть робочі зошити, запишіть дату уроку, тему.

Порівняйте свої записи з результатами однокласників. Чи мають ваші напрацювання щось спільне? Чому? Як це пов’язане з моральними правилами життя?

2. Складання асоціативного куща.

Складіть асоціативний кущ до слова «щастя». (Здійснення мрій, задоволення, спокій, достаток, гармонія, добробут, насолода, радість, здоров’я, друзі, взаєморозуміння, кар’єра, кохання).

Група вчених з Європи і Австралії протягом 24 років проводила опитування серед мешканців своїх країн з метою вивести формулу щастя. Після закінчення дослідження вчені дійшли висновку, що стати щасливим можуть всі.

Дослідники довели, що почуття задоволення життям і відчуття щастя залежить від цілком конкретних параметрів.

На перше місце вчені поставили емоційну врівноваженість партнера. "Незалежно від тривалості відносин, щасливими виявилися лише ті пари, де партнери емоційно врівноважені", - пояснює керівник дослідження доктор Хідей.

На другому місці - життєві пріоритети: "Люди, у яких в житті найбільшу цінність становить сім'я, більш щасливі, ніж ті, які вважають абсолютним пріоритетом матеріальні цінності і кар'єру. Така ситуація характерна і для чоловіків, і для жінок. Але все-таки одна гендерна відмінність є: жінки, партнер яких ставить понад усе сімейні цінності, набагато щасливіші за тих, чиї супутники орієнтовані на матеріальні цінності".

На третьому місці - співвідношення роботи та відпочинку. "Для чоловіків і для жінок недостатній час, зайнятий роботою, значно гірше позначається на емоційному стані, ніж надмірна завантаженість роботою. А найсильніше травмує психіку відсутність роботи", - коментують вчені результати дослідження.

– Тобто, як бачимо, формула щастя є насправді, треба лише її знати.

– Пригадаємо, що таке есе? Можете використовувати пам’ятки з попередніх уроків.

Есе – невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання, не претендує на вичерпне й визначальне трактування геми.

Визначальними рисами есе є незначний обсяг, конкретна тема, дана в підкреслено вільному, суб’єктивному її тлумаченні, вільна композиція. Як правило, есе виражає нове, суб’єктивне слово про щось. Стиль есе відрізняється образністю, афористичністю, використанням нових поетичних образів, свідомою настановою на розмовну інтонацію й лексику. Для есе характерне використовування численних засобів художньої виразності: метафор, алегоричних образів, символів, порівнянь.

На першому плані есе – особа автора, його думки, відчуття, ставлення до світу. Це головна установка твору.

В есе відбивається суб’єктивна авторська позиція щодо порушеної в темі проблеми. В есе доречне вживання припущень, риторичних питань, фразеологізмів. Вони надають мові експресивності й стилістичної виразності.

3. Опрацювання пам’ятки «Правила написання креативного есе».

ПАМ’ЯТКА

«Правила написання креативного есе»

1. Тільки позитивна мова (описувати краще те, що є, а не те, чого немає).

2. Слова-зв’язки (вони допомагають плавно переходити з однієї частини до іншої).

3. Різна структура речень. (Читати речення однакової структури нудно. Додайте кілька інверсій. Складіть речення різні завдовжки).

4. Зрозумілі слова. (Розумійте значення слів, які ви вживаєте в есе. Ви пишете, щоби вразити змістом, а не словниковим запасом. Вишуканість гарна, але в міру).

5. Різні слова (Використовуйте синоніми).

6. Лаконічність.

7. Кожне слово важливе (без повторів; кожне речення має нести унікальний зміст).

8. Активна життєва позиція.

9. Аргументація.

А тепер на завершення ще один фрагмент, автором якого є відомий американський психолог, письменник Дейл Карнегі.

Усі на світі шукають щастя, й існує один правильний спосіб знайти його. Для цього ви повинні навчитись керувати своїми думками. Щастя не залежить від зовнішніх умов. Воно залежить від умов внутрішнього порядку.

Ви щасливі або нещасливі не завдяки тому, що ви маєте, і не у зв’язку з тим, ким є, де знаходитесь або що робите; ваш стан визначається тим, що ви про це думаєте. Наприклад, дві особи можуть знаходитися в одному і тому ж місці й займатися одним і тим же; обидві можуть мати приблизну кількість грошей і однакове становище – і все ж одна може бути нещасливою, а інша щасливою. Чому? Через різницю в настрої. Я зустрічав не менше щасливих облич серед китайців, які не покладаючи рук працювали в спекотну погоду в Китаї за сім центів у день, ніж зустрічаю на Парк-авеню у Нью-Йорку.

За твердженням Шекспіра, ніщо не є гарним чи поганим, – усе залежить від того, як ми дивимося на речі.

Ейб Лінкольн одного разу відзначив, що «більшість людей щасливі настільки, наскільки вони вирішили бути щасливими» (За Дейлом Карнегі).

– Згідні? Чому?

Домашнє завдання. Скласти есе «Що робить мене щасливим».

13.11.2020 Група № 12 Урок №11-12

Тема: Лексичне значення слова. Слово і контекст.

Тема: Слововживання: вибір слова, лексична сполучуваність

Лексика (від гр. lexicos - той, що відноситься до слова) - це сукупність слів, які вживаються у мові.

Наука, яка вивчає словниковий склад мови - значення слів, їх походження, зв'язок з іншими словами, має назву лексикологія (від гр. lexis - слово і logos - вчення).

Збором та систематизацією слів, а також теорією та практикою укладання словників займається лексикографія.

СЛОВО

Кожна мова складається із слів, і слово є однією з основних одиниць мови.

Слова за різними ознаками можна згрупувати так:

Окремо взяті мовні звуки, а також складові частини слова (корінь, префікс, основа, суфікс) виявляють себе лише у слові. Із слів також складаються словосполучення і речення.

Слово - це одна з одиниць мови, яка служить для найменування предметів, властивостей, процесів чи дій. Усі слова за значенням поділяються на дві групи - самостійні та службові.

Самостійні слова - це слова, які обов'язково щось називають (центр, компанія, білий, докласти, купити, обізнаність, сум).

Службові слова не мають самостійного значення, а лише виражають різні відношення між самостійними словами (у виразах ані травички, земля і небо, посеред поля, до нестями службові слова ані, і, посеред, до).

Як одиниця мови слово характерізується такими ознаками (якими вона і відрізняється від інших мовних одиниць):

• складається із звуків і має один основний наголос;

• може поділятися на менші значущі частини - так звані морфени (корінь, закінчення, префікс, суфікс);

• має лексичне значення, тобто називає предмети, ознаки та процеси реальної дійсності.

ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА

Слово характерізується насамперед одним чи кількома лексичними значеннями.

Лексичне значення слова - це його реальний зміст, тобто те, що це слово називає.

Наприклад, лексичне значення слова портрет - це "зображення або опис людини чи групи людей".

Крім лексичного значення, слово має ще граматичне значення.

ГРАМАТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА

Граматичне значення слова - це відомості про належність цього слова до тієї чи іншої частини мови, а також про граматичні ознаки цієї частини мови, які змінюють форму слова (рід, число, відмінок, вид, час тощо).

Граматичне значення слів розглядається в морфології.

СЛОВА З КОНКРЕТНИМИ ТА АБСТРАКТНИМИ ЗНАЧЕННЯМИ

Слова, які означають назви, що співвідносяться з конкретними предметами, властивостями чи діями, належать до слів з конкретним значенням (будинок, посібник; старий, нудний, товстий; шукати, беремо).

Крім них, в українській мові є ще слова з абстрактним значенням, тобто такі, що не співвідносяться з конкретними властивостями, діями чи предметами (туга, захоплення, втіха, любов, мрія).

ОДНОЗНАЧНІ І БАГАТОЗНАЧНІ СЛОВА

Конкретне значення слова найчастіше встановлюється в реченні, через зв'язок його з іншими словами.

Так, у реченні Земля обертається навкруги Сонця слово "сонце" означає "центральне небесне світило Сонячної системи"; у реченні Під променями сонця змінилася вся земля "сонце" - це вже "світло та тепло, яке випромінює це світило", а у реченні "Сонце моє" - прошепотіла Любаша під "сонцем", зрозуміло, мається на увазі коханий дівчини на ім'я Любашa.

Ця властивість слова - вживатися у різних значеннях - називається багатозначністю, або полісемією (від гр. poly - багато і sema - знак).

В українській мові більшість слів належить до багатозначних, тобто є полісемічними.

Однак, значна частина слів - однозначні, або моносемічні.

У період свого виникнення слово завжди має одне значення, тобто за походженням кожне слово - однозначне, а здатність виражати різні значення ним набувається з часом.

До однозначних слів належить більшість спеціальних наукових темінів (економічних - інвестиції, ціни; мовознавчих - підмет, присудок; літературознавських - метафора, ямб; медичних - грип, астма та ін.), назви тканин (вельвет, шовк), деталі та механізми (шайба, плейєр), власні назви (Київ, Європа).

Але й серед термінологічної лексики є багатозначні слова, напр.: швидкий потяг (поїзд) і потяг до Марфи; жовте коло і коло парку.

ПРЯМЕ І ПЕРЕНОСНЕ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА

У багатозначних словах одне з його значень є основним, або прямим, інші - переносні, або непрямі.

Пряме значення слова - це звичайна назва предмета, властивості чи дії. Пряме значення найчастіше буває первинним, тобто таким, з якого почалась назва.

Напр., пряме значення слова серце означає "центральний орган кровеносної системи, що забезпечує кровообіг у людини і тварини".

Переносне значення слова завжди пов'язано з прямим значенням, напр., у реченні Не так серце любить, щоб з ким поділиться, Не так воно хоче, як Бог нам дає (Шевченко) слово сонце вжите у значенні "символ любовних почуттів".

На основі переносного значення виникають метафора, метонімія і синекдоха.

Метафора (від гр. metaphora - перенесення) - перенесення значень одних предметів на інші: Червона хмара вкрила всю землю.

Метонімія (від гр. metonymia - перейменування): Сашко сів за фортепіано і заграв Моцарта.

Синекдоха (від гр. synekdoche - співпереймання) - вживання назви частини предмета у значенні його цілого: Червоний картуз так більше і не з'явився.

ОМОНІМИ

Омоніми (від гр. homos - однаковий і onyma - ім'я) - це слова, які мають однакове значення і написання, але зовсім різні значення.

Напр., потяг - "поїзд" у значенні "ряд з'єднаних між собою залізничних вагонів, що рухаються за допомогою локомотива" і потяг - "настійне прагнення до чогось чи когось".

Омоніми можуть бути повними та неповними.

Повні лексичні омоніми - це слова, що тотожні за звуковим складом і написанням у всіх граматичних формах:

• коса - заплетене довге волосся;

• коса - вузька намивна смуга суходолу в озері, морі чи річці;

• коса - сільскогосподарське знаряддя.

Неповні лексичні омоніми розподіляються на омоформи, омофони і омографи.

Омоформи (граматичні омоніми) - це слова, які збігаються за звучанням та написанням лише в окремих граматичних формах :

• діти - куди вас діти;

• коса - іменник і коса (лінія) - прикметник жіночого роду;

• три - наказовий спосіб дієслова і три - числівник.

Омофони (фонетичні омоніми) - це слова, які збігаються лише за звучанням, а пишуться неоднаково: мріяти і мрія ти; сонце - чи не сон це?

Омографи - це слова, що збігаються за написанням, але розрізняються за написанням і наголосом: мала дитина - не мала щастя; плачу і плачу; замок і замок.

Слова-омоніми в сучасній мові нічого спільного у значенні між собою не мають (напр., склад - як фонетична одиниця мови і склад - як приміщення).

СИНОНІМИ

Синоніми (від гр. synonymos - однойменний) - це слова, різні за звучанням, але близькі за значенням (дорога - путь, шлях; мовознавство - мововедення).

Абсолютні синоніми однакові за значенням і емоційно-експресивним забарвленням (алфавіт - азбука - абетка; відтінок - нюанс; майдан - площа). Вони використовуються у мовленні для уникання повторів.

Ідеографічні (значенневі) синоніми передають різні відтінки того ж поняття: незламний- рішучий (твердий); хотіти- бажати.

Синоніми поєднуються в єдиний синонімічний ряд.

Домінанта, або стрижневе слово синонімічного ряду - це слово, що найчастіше вживається у мовленні.

Так, напр., у синонімічному ряду неминуче, напевне, конче, неодмінно, обов'язково, безсумнівно домінантою є слово обов'язково.

АНТОНІМИ

Антоніми (від гр. anti - проти і onyma - ім'я) - це слова з прямо протилежним значенням (чорний - білий, ніч - день, добре - погано).

В антонімічні пари об'єднуються слова з протилежними значеннями, що мають якусь лексичну спільність: теплий - холодний (тепло), швидкий - повільний (швидкість), глибокий - мілкий (глибина).

Антоніми бувають виражені такими частинами мови, як іменник (добро - зло), прикметник (швидкий - повільний), займенник (всі - ніхто), дієслово (іти - стояти), прислівник (високо - низько), прийменник (під - над, від - до).

На використанні антонімів побудована така стилістична фігура, як антитеза (від гр.antithesis - протилежність) - зіставлення фактів, явищ, подій та думок з метою їх виділення: І я іду, і падаю, і знову

Спешу вперед або плетусь назад. (В.Симоненко)

ПАРОНІМИ

Пароніми (від гр.para - поблизу, поруч і onyma - ім'я) - це слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою: абонент - абонемент; континент - контингент.

За допомогою паронімів нерідко створюються рими в авторських поетичних творах та в народних прислів'ях та приказках:

Говорили- балакали, сіли й заплакали; Ні слуху ні духу; Яке їхало, таке й здибало.

ЗАГАЛЬНОВЖИВАНІ І НЕЗАГАЛЬНОВЖИВАНІ СЛОВА

Слова, що відомі всім, хто розмовляє українською мовою, називаються загальновживаними.

Слова, що широко не розповсюджені, носять назву незагальновживаних. До таких слів відносяться, напр., діалектні і професійні слова.

ДІАЛЕКТИЗМИ

Діалектні слова (діалектизми) - це слова, які використовуються лише мешканцями тієї чи іншої місцевості (напр., кукэля - зозуля, буцян - чорногуз, пчулник - пасіка).

Мову мешканців окремої місцевості називають діалектом.

Діалектизми не входять до лексичного складу української літературної мови, але використовуються у художніх творах для передачі життя і мови людей певної теріторії.

ПРОФЕСІЙНІ СЛОВА

Професійні слова - це слова, що використовуються у мові людей, об'єднаних однією професією чи спеціальністю.

Серед професійних сліів виділяється особлива група слів, які називають поняття різних наук. Це - терміни (напр., суфікс, підмет - у мовознавстві; гіпотенуза, катет - у математиці).

Окремі професійні слова іноді стають загальновживаними (телевізор, радіо, аспірін).

Професійні слова використовуються у художніх творах для більш точного опису людей і їх занять.

Професійні слова, що використовуються у художніх творах, називають професіоналізмами.

УСПАДКОВАНІ СЛОВА

За походженням слова у лексиці розділяються на успадковані з попередніх періодів розвитку мови, власне українські і запозичені з інших мов.

Серед успадкованих слів виділяють слова індоєвропейського, спільнослов'янського і спільносхіднослов'янського походження.

Слова, що прийшли в українську мову з індоєвропейського лексичного фонду, є найдавнішими.

Це назви явищ природи (вогонь, день, сонце), дій і процесів (сидіти, іти, пити), людей за їхніми родинними стосунками (батько, сестра, мати), органів тіла (око, ніс, серце), рослин (дуб, мак, береза), птахів і тварин (теля, заєць, видра), якостей і ознак (глухий, білий, темний).

Слова із спільнослов'янського лексичного фонду є в усіїх слов'янських мовах (великий, солодкий; ніготь, палець; дрімати, любити; чоловік, жінка; сковорода, чашка, ліжко).

Ці слова свого часу значно поповнили існуючі групи понять.

Слова із спільносхіднослов'янського лексичного фонду спільні для української, російської і білоруської мов (урожай, собака, відважний, сьогодні).

ВЛАСНЕ УКРАЇНСЬКІ СЛОВА

Власне українські слова виникли в українській мові в період її формування.

Вони виражають специфіку української мови (напр., вареники, свита, бентежити, линути, гай, чарівний, навпростець).

ІНШОМОВНІ СЛОВА

Біля 10 відсотків слів української мови - це слова іноземного походження, які "прописалися" в українській мові або прямо, або через мову - посередницю у різні часи.

Це - слова, запозичені з грецької (кипарис, комета, лиман, корабель, математика, логіка, література), латинської (форма, студент, академія, ректор, персона, комедія, дисципліна), старослов'янської (приязнь, град, прах, брань, злато, благодать), тюрських мов (халва, батіг, вежа, кавун, базар, сарай).

Багато в українській мові слів французського походження (бюро, асамблея, сюжет, пляж), англійського (клоун, лідер, аут, пікнік, джентельмен), німецького (дах, ґрунт, кокс, штраф, курорт), італійського (кортик, тенор, сопрано, галера, корсар), голандського (краби, яхта, трап, люк), іспанського (сомбреро, фієста) та інших мов.

АРХАЇЗМИ

Архаїзми (від гр. archais - давній), або застарілі слова - це слова, що рідко використовуються.

Архаїзми поділяються на дві великі групи: історизми і власне архаїзми, або стилістичні архаїзми.

Історизми - це поняття, які зникли у процесі історичного розвитку: гетьман, волость, лихвар.

Власне архаїзми - це поняття, які продовжують існувати і сьогодні, проте форма їх вираження застаріла: враг- ворог, град- місто.

НЕОЛОГІЗМИ

Нові слова, що виникають в мові, називають неологізмами (від гр. neos- новий і logos- слово).

Неологізми з'являються в мові тоді, коли виникають нові предмети, поняття, нові уявлення про світ.

З часом неологізми стають загальновживаними (телевізор, комп'ютер) або переходять до розряду історизмів (перебудова, соціалізм).

Фразеологія

Фразеологія (від гр.phrasis- вираз, зворот і logos-слово, вчення) - сукупність усталених зворотів певної мови, а також розділ науки про мову, що вивчає стійкі словосполучення-
фразеологізми, їх ознаки, поділ на групи, утворення і походження.

ФРАЗЕЛОГІЗМИ

Фразеологізми (фразеологічні звороти) використовуються для називання окремих предметів, явищ, властивостей та дій.

Лексичне значення має фразеологізм в цілому, напр., спіймати облизня - "зазнати невдачі", без царя в голові - "нерозумний", заткнути за пояс - "перевершити".

Ці мовні звороти, у яких слова виявляють своє значення тільки зв’язано, називаються фразеологічними одиницями.

Фразеологічні одиниці подібні до слів: і слова, і фразеологізми використовуються як готові мовні одиниці, а не створюються щоразу у процесі мовлення.

Фразеологізми, як і слова, можуть входити до синомічних рядів: дрімати- куняти- клевати носом.

У реченні фразеологізм виступає як один член речення. Напр.,у реченні І довго ти будеш товкти воду в ступі? фразеологізм товкти воду в ступі є присудком.

Фразеологізми мають синоніми і антоніми - інші фразеологізми, напр.: не приший кобилі хвіст - потрібний як п'яте колесо до воза.

Фразеологізми використовуються як в мові, так і в художніх творах.

ПРИСЛІВ’Я І ПРИКАЗКИ

Прислів’я - це народний вислів повчального змісту.

У цьому вислові передається певна закономірність або правило, сформульоване на основі багатовікового досвіду народу.

Прислів’я відносяться до фразеологізмів, які переважно співвідносяться з реченнями (не купиш ума, якщо нема; під лежачий камінь вода не тече). Серед прислів’їв є такі, які не зіставляються ані зі словом, ані з реченням (з хворої голови на здорову; як з гуся вода).

Приказка- це зворот мови, який образно визначає якесь життєве явище. Приказка від прислів’я відрізняється тим, що знаходить своє остаточне вираження тільки у контексті. Приказка завжди є ніби частинкою речення (чим би дитя не тішилося, аби не плакало; грошей, як кіт наплакав).

Прислів’я і приказки часто будуються на антонімічній основі (правда та кривда - як вогонь та вода; широкі ворота увійти, та вузькі вийти та ін.).

КРИЛАТІ ВИСЛОВИ

Крилаті вислови- це сталі словесні вислови, які часто повторюються у мовленні, а також влучні вислови видатних і відомих осіб чи політичних діячів (маємо те, що маємо).

Крилаті вислови можуть мати форму слів з символічним значенням: Мекка - місце поклоніння, Голгофа - подвижництво, страждання, мука.

Такими є також і імена-символи: Робінзон, Дон Кіхот, П’ятниця.

Крилаті вислови можуть мати форму словосполучень (людина в футлярі, мертві душі) і простих речень (Вчитися, вчитися і ще раз вчитися! (Ленін); Легше верблюдові пройти крізь голчане вушко, ніж багатому увійти в царство небесне (Євангеліє).

ДЖЕРЕЛА ФРАЗЕОЛОГІЇ

За походженням фразеологізми поділяються на спільнослов’янські (водити за носа; з голови до п’ят; як на долоні), спільносхіднослов’янські (попасти під гарячу руку), українські (на руку ковінька, піймати облизня); засвоєні з інших мов кальки (копії) (ось де собака зарита (з німецької мови).

Велику групу фразеологізмів складають висловлення видатних і відомих людей (Хіба ревуть воли, як ясла повні (Панас Мирний).

Поповнюється українська фразеологія і за рахунок виробничо-побутових висловлень (Сім раз одміряй, а раз одріж).

Знайшли собі місце в українській фразеології також біблійні і євангелійські вирази (бути притчею во язицех; берегти, як зіницю ока), а також античні вислови (крокодилячі сльози, Сади Семіраміди).

ЛЕКСИКО - ФРАЗЕОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР СЛОВА

1. Записати слово.

2. Вказати або знайти його тлумачення за словником.

3. Вказати, це первинне (пряме) його лексичне значення чи вторинне.

4. Якщо значення переносне, то визначити вид перенесення.

5. Дібрати синоніми до слова і довести доречність (чи недоречність) заміни аналізованого слова дібраним синонімом.

6. Перевірити, чи можливі лексичні або контексуальні антоніми до аналізованого слова.

7. Змінити слово за всіма можливими ознаками (рід, число, відмінок, особа, вид) і відшукати омонімічні йому слова, визначивши вид омонімів.

8. Встановити походження слова: запозичене воно чи ні (перевірити за словником іншомовних слів).

9. Вказати, яким є слово: загальновживаним, діалектним, професійним чи термінологічним.

10. Визначити, належить слово до активного словника, до застарілих слів чи до неологізмів.

11. Вказати: вільне, синтаксично обумовлене чи фразеологічно зв'язане значення аналізованого слова.

12. Якщо слово має фразеологічно зв'язане значення, то вказати тип фразеологізму.

13. Знайти стійкий вислів за фразеологічним словником і пояснити його значення та джерело.

Опанування навичками правильного вибору слова, доцільністю слововживання дає змогу значно розширити палітру використання ресурсів слововживання в усіх стилях.

Кожен стиль, окрім найуживанішої частини — загальновживаної лексики — має свої специфічні для нього стилістично марковані слова. У словниках такі слова даються з примітками: розм. — притаманні розмовному стилю, уроч. — притаманні публіцистичному стилю і под. Розмовна лексика, що має відтінок іронії, подається з позначкою ірон. (всезнайко); жартівлива — жарт. (благовірний), фамільярна чи зневажлива — зневажл. (патякало). Слова,притаманні поетичній мові, наводяться із позначкою поет. (увись) і под.

Розмовні слова становлять основу емоційно забарвленої та експресивної лексики. Ці поняття відрізняються тим, що емоційна забарвленість створюється переважно суфіксами, що надають словам зменшувально-пестливу (сонечко, зайчик) чи згрубілу оцінку (бабище, ножище). Згрубілі слова можуть бути пестливими у певному контексті й навпаки: Голубонько, ви сьогодні не склали іспит. Експресивність слів досягається різними словотвірними засобами: верещати, носатий, прослизнути.

Розуміння лексичного значення слова у всьому багатстві його відтінків — важлива умова правильного його вибору. Однак цієї умови недостатньо. Треба знати не тільки значення слова, але й те, як з'єднуються слова в мовленні. Лексична сполучуваність слова — це його здатність вступати в сполучення з іншим словом. Лексична сполучуваність — закон мови, дотримання її обов'язкове. равила сполучуваності слів визначаються трьома чинниками: логічною вмотивованістю, граматичною структурою мови й мовною традицією. Це насамперед означає, що сполучатись одне з одним можуть лише ті слова, які називають предмети, явища, дії, ознаки, що перебувають у певних зв’язках. Наприклад, можна сказати біла стіна, співати пісню, розв’язати задачу, але не можна вживати словосполучення білий відмінок, підсмажувати пісню, проціджувати задачу, бо такі вислови позбавлені будь-якої логіки. Для кожної мови характерна вибірковість у сполучуваності слів, тому нерідко та сама ситуація в залежності від ключового слова оформляється через різну сполучуваність, як от: одягти рукавиці (сукню, сорочки), але взути черевики (чоботи). Така закріпленість сполучуваності особливо притаманна прикметникам, наприклад той самий (коричневий) колір передається різними лексемами в залежності від пояснюваного слова: коричневе пальто, карі очі, каштанове волосся (За М. Кочерганом).

Домашнє завдання: Опрацювати поданий матеріал, записати в робочий зошит виділені визначення «Лексика», «Фразеологія», і т.д.

Завдання 2. Поясніть лексичне значення слів гнітити, повсякдень, підґрунтя, нащадки. Для їх пояснення зверніться до тлумачного словника або до одного з довідкових видань.