28.03.2022 - 1.04.2022 Група № 24,22,21
Тема уроку: Свята і традиції України (Вашої місцевості)
Наш український народ має багату і оригінальну культуру, надбану численними поколіннями. З давніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо способу життя. Вони закладені в українських звичаях, святах, обрядах, фольклорі. Це — світовідчуття та світосприймання нашого народу. Українські традиції пояснюють та обґрунтовують взаємини між людьми, між людьми і природою, духовну цінність кожної окремої людини, і народу взагалі.
Рід наш прекрасний духовністю. Наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона; всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду. Отож не забудьмо свого прямого обов'язку і продовжимо справу наших предків
Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. Але звичаї — це не відокремлене явище в житті народу, це — втілені в рух і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духову культуру даного народу, що в свою чергу впливає на процес постання народної творчости. Саме тому народна творчість нерозривно зв’язана зі звичаями народу. Звичаї народу — це ті прикмети, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.
---Зимові традиції України---
Прийшла зима. Випав перший сніг, наступили морози і покрилися кригою ріки. В селі всі господарські роботи закінчено. Господарі ховають реманент, лагодять сани, їздять до млина та готуються до Різдвяних свят... Господині прядуть. Дівчата вишивають і щоранку вмиваються «першим снігом» та витираються червоною крайкою — «щоб були рожеві лиця». Парубки допомагають батькам, а у вільний час заважають дівчатам вишивати. Наближається період угадування на майбутній рік, а разом із цим надходить і час старих традиційних розваг сільської молоді — розваг, що сповнені чаром первісної поезії нашого народу.
Вечорниці на Андрія (13 грудня)
Українці завжди вміли не тільки добре працювати, але й відпочивати. Особливо взимку, коли обсяг робіт зменшувався. Зимовими вечорами, коли на землі вже ніхто не працював, молодь поєднувала плідну роботу та відпочинок, збираючись на вечорницях. Вечорниці проходили у досить невимушеній атмосфері. Молоді дівчата і хлопці збиралися в хаті, розповідали смішні історії, співали пісень або грали в карти. Досить часто вечорниці проходили на тлі різноманітних домашніх робіт: дівчата займалися пряжею та іншим рукоділлям, а парубки ремонтували різне знаряддя і, звісно, знаходили хвилинку, щоб позалицятися до красунь. Варто відокремити звичайні та святкові вечорниці. Якщо звичайні вечорниці поєднували роботу і відпочинок, то святкові вечорниці відводилися лише гулянням, під час яких дівчата часто ворожили, намагаючись дізнатися свою долю та визначити майбутнього чоловіка. У різних куточках країни до сьогодні існує багато видів ворожіння та різних обрядових ігрищ, покликаних отримати допомогу вищих сил для створення щасливого майбутнього.
День Святого Миколая (19 грудня)
Легендарний святитель Миколай – це не вигадана постать, на кшталт Діда Мороза чи Санта Клауса. Він народився приблизно 275 року в Патарі в Малій Азії (нині – територія Туреччини) і став одним із найвидатніших праведників християнського світу, який надихає багатьох греко-католиків та православних християн на благочестиві діяння. Для більшості простих українців день Святого Миколая став одним із канонічних свят, що святкується 19 грудня (6 грудня за старим стилем).
Ще з дитинства Микола був досить релігійним (завдяки вихованню батьків та дядька-єпископа). З юних літ він вирішив присвятити себе богослужінню. За життя святитель Миколай відзначився багатьма благодійними справами.
У спадщину від батьків йому дісталися досить великі статки, які він витрачав на допомогу нужденним і в першу чергу – дітям. За легендою, більшість своїх справ він намагався робити без розголосу, допомагав анонімно. Саме тому в день Святого Миколая повелося робити подарунки дітям у вигляді сюрпризу, потай, неначебто від Миколая.
В Україну це свято прийшло разом із християнством (переважно через католицьку Польщу) і прижилося. Під час святкування влаштовуються різні повчальні вистави на релігійні теми. Лишень в українському фольклорі разом із біблійними персонажами діють чорти та інші міфічні створіння. Після закінчення вистави за допомогою костюмованого Миколая проходить церемонія вручення подарунків дітям. На Миколая традиційно випікають особливий вид печива – «миколайчики». Його разом з іншими подарунками кладуть дітям уночі під подушку.
Новий рік
Святкування Нового року в ніч з 31 грудня на 1 січня офіційно з’явилося в Україні відносно недавно – у 1918 році. На поширення цього свята, яке прийшло до нас із Західної Європи, суттєво вплинули реформаторські дії Петра І ще на початку XVIII ст. Він мав великий вплив на підконтрольні українські території, що й відобразилося на багатьох суспільних процесах тих часів. Варто підкреслити, що у XVIII ст., зважаючи на календарні розбіжності (у Європі користувалися Григоріанським календарем, а у нас – Юліанським), дата святкування Нового року не співпадала з європейською: у нас вона припадала на 14 січня. Лише 1918 року разом із прийняттям Григоріанського календаря на території України ці розбіжності зникли. Натомість православна церква не перейшла на новий стиль, через що всі церковні свята та Новий рік досі святкуються за Юліанським календарем. Саме так з’явився Старий Новий рік, що святкується 14 січня.
Забігаючи наперед, можна сказати, що традиційне народне святкування Нового року в Україні мало не тільки релігійне, а ще й звичаєве та обрядове підґрунтя. Люди не хотіли позбуватися старовинного обряду пращурів, саме тому святкували і святкують Новий рік донині – між Різдвом та Водохрещем, що припадає не на 1, а на 14 січня.
Святкування Нового року в ніч на 1 січня – це світське дійство, майже не пов’язане з традиційними українськими віруваннями. Завдяки Петру І змінився не тільки час святкування Нового року, але й основні атрибути. Якщо раніше на Новий рік українці прикрашали оселю дідухом (сніп із зернових колосків, доповнений сіном та стилізований під людську фігуру) і проводили різні обряди, пов’язані з плодючістю та здоров’ям, то на зміну йому прийшла ялинка, запозичена з європейської культури святкування Нового року, з усіма сучасними атрибутами. Слід зауважити, що сучасна ялинка встановлюється на підлозі, тоді як раніше її підвішували до стелі.
Свято Нового року стало одним із найпоширеніших у сучасності, воно поєднало традиційні родинні зустрічі та народні гуляння всією громадою з неодмінними привітаннями та обміном подарунками.
---Весняні традиції України---
Весняний цикл свят:
15 лютого - Стрітення
Масляна (Колодій, Масниця)
24 лютого - День святого Власа
4 березня - День преподобного Льва
9 березня - "Обретіння"
Масляна, Сиропуст
Касіянів день
14 березня - "Явдохи"
18 березня - День святого Конона
22 березня - "Сорок Святих"
30 березня - "Теплий Олекса"
"Хрестя"
7 квітня - Благовіщення Пресвятої Богородиці
8 квітня - Благовісника
21 квітня - День святого Руфа
Вербна неділя - 1 квітня 2018 року
"Білий тиждень" - останній тиждень перед Великоднем:
Страсний понеділок
Страсний вівторок
Чиста середа
Навський Великдень
Чистий четвер
Страсна п’ятниця
Великодня субота
Великодня ніч
Великдень - 8 квітня 2018 року
Великодній понеділок (Волочильний, Обливальний, Поливальний, Водяний понеділок)
Разом з пробудженням природи від зимового сну на нашій землі, в Україні, починається цикл народніх весняних свят, пов’язаних з стародавніми мітами та віруванням, супроводжених піснями, іграми та хороводами.
Народ наш у своїх казках створив чудовий образ весни — гарної молодої дівчини з вінком квітів на голові. Вона, ця дівчина-весна — бажаний і довгожданий гість, її закликають дівчата піснями-веснянками, її зустрічають діти з дарами — солодким печивом у вигляді пташок, її уособлює найкраща з дівчат напередодні Святого Юрія, «Ляля» або «Леля», що одягає на себе білу вишиту сорочку, кладе на голову вінок з весняних квітів, оперізується «зеленим» поясом з трави і квітів і роздає дівчатам дари — вінки, що вістять весілля.
Народній образ весни — це образ краси, сили і надії.
Головним святом весняного циклу є Великдень — найбільше християнське свято нашої Батьківщини, коли ми з глибокою вірою в серці висловлюємо слова: «Воскресне Україна!»
Хороводи дівчат, «вулиця» сільської молоді, забави дітей, зустріч птахів, що повертаються з вирію, травневі свята і нарешті «зільник» — чарівна казка нашої старовини. Все це — українська весна, голос предків наших, дорога поезія нашої Батьківщини.
*
Наші предки, стародавні слов’яни, подібно до англосаксів, ділили рік на дві частини: зиму і літо або на зимове і літнє сонцестояння — Коляду і Купала. Ось чому в стародавніх народніх казках з зимою бореться не весна, а літо — гарна молода дівчина.
У предків теперішні
У предків теперішніх німців рік ділився на три частини: зиму, весну і літо.
Ймовірно, що з розвитком сусідських стосунків, слов’яни запозичили від німців тричастинний поділ року, і тільки геть пізніше рік почав у нас ділитися на чотири частини: зиму, весну, літо й осінь.
У старих писаних пам’ятках Руси-України слово «весна» зустрічається часто, як ось:
«Жатву и весну тъ съзьда». (1073 рік.) «Весна убо украшаетъ цвЬты землю». («Слово Данила Заточника»).
Щодо походження слова «весна», то в науковій літературі є кілька більш-менш ймовірних припущень. Так, Карл Рейф у своєму словнику виводить слово «весна» з санскритського «Vasanta» — свято весни. В словнику Крейзбра (Fr. Kreuzbr, «Religions de L’Antiquité...», Paris, 1825) слово «весна» пояснюється індійським «Вішну».
Дехто з дослідників вважає слово «весна» співзвучним з гебрейським (старожидівським) «Nisan» — що означає не тільки місяць березень, а й інші весняні місяці, з яких квітень називається «Iаг». («Рус. п. н. празн.», ІІІ, М. 1838)
В українській мові, як і в мовах інших слов’янських народів, крім слова «весна», вживається і «ярь». «Ярь — наш отець і мати, хто не посіє, не буде збирати». А звідси і «ярина», «ярове поле», «ярові хліба» і т.д.
Початок і час тривання весни, як відомо, залежать від кліматичних умов чи, краще сказати, від географічного положення країни. Колись було багато спроб визначити межі весни (її початок і кінець) для тієї чи іншої місцевости. Ще лютує зима хуртовинами, ще стоять тріскучі морози і лежать великі сніги, а в повітрі вже пахне весною. Здається, що зима хоче надолужити прогаяний час, а тому й лютує; але дарма, бо вже йде не до Різдва, а до Великодня ...
За матеріалами: Олекса Воропай. "Звичаї нашого народу". Етнографічний нарис. Том 1. "Українське видавництво", 1958, стор. 139- 143.
*
Цикл весняних свят завжди супроводжується піснями, іграми та хороводами. До весняного календаря наші прадіди зараховували й свято Стрітення (15 лютого), яке вважалось перехідним містком від зимового до весняного обрядового циклу: це був день першої зустрічі зими з літом. Але справжній прихід весни пов'язувався з появою перших птахів: прилітаючи з вирію, вони на крилах несуть весну-літо, а в образі птахів прилітають душі новонароджених та прабатьків, які охороняють врожай. Приблизним початком весни вважався день преподобної мучениці Євдокії, або Явдохи (14 березня). За старим стилем Євдокії святкували 1 березня, а цей день вважали початком нового року, який приходить із пробудженням природи. Весняний цикл календарних свят мав особливе значення, бо пов'язувався з закладанням майбутнього врожаю. Тому люди за допомогою обрядів та ритуальних дій намагалися всіляко прискорити прихід весни, тепла, дощу. Вони вірили, що весна принесе щедрі дари, коли її шанувати, співати їй хвалу, закликати її. Так як цей період пов'язувався ще й із пробудженням людських почуттів, то весняна обрядовість багата розмаїтими молодіжними розвагами та поетичними народними співами - веснянками, що пронизували не одне свято та обрядове дійство. Головним святом весняного циклу є Великдень (Воскресіння Господнє) - найбільше християнське свято, яке органічно поєднує язичницькі ритуали та церковні обряди, а завершується весняний обрядовий цикл Вознесінням Господнім на сороковий день після Великодня, щорічно у четвер.
---Літні традиції України---
Літній цикл свят, як і весняний, був заповнений хліборобськими турботами, доглядом за посівами, але не мав чітко окреслених меж. За народними прикметами, його початок визначали останніми днями квітня. За іншими спостереженнями, початок літа пов’язували з періодом, коли на дубах з’являлося листя. Якщо до дня Теодора (29 травня) дуби добре зазеленіли, то й літо мало бути врожайним.
В основі літнього обрядового циклу лежить культ рослинності та магія заклинання майбутнього врожаю, культ сонця та культ померлих. Він включає такі основні свята: Зелені свята (Трійцю), Купайла (Івана Купала), Петрів День (Петра та Павла) та призабуті нині свята Лади, Ярила, Громові свята.
З-поміж урочистостей літнього обрядового циклу найважливішими були Зелені свята, які не мають точно визначеної дати, а випадають через сім тижнів після Великодня.
Закінчувався літній цикл днем святої Мокрини, у народі ще кажуть: "Свята Мокрина осінь приносить". У рештках обрядових дійств, розпорошених по «громових святах», годі дійти первісної суті давніх святкувань наших предків, і лише в Зелених святах і купальському торжестві збережено ядро прадавньої обрядовості літнього циклу.
(Наталя Карпенко)
19 серпня - Великий Спас (за книгами Олекси Воропая та Василя Скуратівського)
Дев'ятнадцятого серпня за новим стилем є свято Преображення Господне, або Спаса. В цей день у церкві святять груші, яблука, мед і обжинкові вінки, або жмут колосся жита й пшениці. Повернувшися з церкви, родина, звичайно, врочисто сідала за стіл і розпалялася: їли яблука з медом і запивали виноградним або яблуневим вином, — «щоб садовина родила». В середній смузі України від цього дня вже можуть починатися приморозки, а тому й кажуть: «Прийшов Спас, держи рукавиці про запас!»(Василь Скуратівський)
14 серпня - Маковія (Маковея). Свято «Першого Спаса», «Спаса на воді», «Медового Спаса»
Маковія - одне з найулюбленіших у народі свят. Відзначають його 14 серпня. Цього дня у церквах святили воду, квіти й мак. Так звану маковійську квітку переважно робили з городніх квітів, але додавали в букет і лісові квіти. Пишний букет складався з чебрецю, чорнобривців, м’яти, васильків, нагідок, польових сокирок тощо. Додавали інколи й голівку невеличкого соняшника, і все це обв’язували червоною стрічкою. Свято Маковія називають іще Першим Спасом, Спасом на воді, Медовим Спасом. Воду, освячену на Маковія, вважають цілющою. Цього дня хворі на пропасницю купалися в річці. А в давнину ще й святили колодязі та воду в річках. Медовим його називають тому, що вулики до того часу наповнюються медом і традиційно пасічники починали медозбір. Тільки після освячення першого меду в церкві на Маковія можна було розговлятися.
2 серпня - День Пророка Іллі (народні традиції та прикмети)
Згідно із народними віруваннями, Святий Ілля є наступником громовика Перуна, повелителя блискавки та грози. Святий Ілля їздить небом у вогняній колісниці і б'є чортів блискавками. Громові стріли - кам'яні, після удару вони на сім сажень уганяються в землю, а через сім років виходять на поверхню. Хто знайде таку стрілу — щасливий, бо вона лікує від усіх хвороб.
12 липня - День святих Апостолів Петра і Павла (народні традиції, обряди та звичаї)
Петра і Павла — особливе свято,
Що хліборобства сутність розкрива:
І боязко, і любо зустрічати
Найбажанішу пору цю — ЖНИВА!
За свій врожай молися, хліборобе!
Бо ж зараз ти й природа — сам на сам
І чи твоя молитва до вподоби
І полю, і серпу, і небесам?
Дванадцятого липня за новим стилем — день святих Первоверховних Апостолів Петра і Павла, або, як кажуть наші селяни, «Петра». В цей час у багатьох районах України починаються жнива, а звідси й походить народне вірування про те, що справа святого Петра — «жито зажинати».
7 липня - Івана Купала. Купальські обряди українців. Святкування Івана Купала за народними звичаями та традиціями
Івана Купала - це день літнього сонцевороту, що є одним з найдавніших свят нашого народу. Символізує він єднання сонця і води, і головними його атрибутами є купальне дерево і опудало Марени. Купальне дерево дівчата прикрашають квітами, ягодами, стрічками і водять навколо нього хороводи. В інших селищах замість дерева роблять солом 'яне опудало - Марену. Одягають у жіночу сорочку, прикрашають. Після всіх веселощів і танців Марену кидають у воду. Якщо Марена - символ води, то палаюче колесо - символ сонця.
---Осінні традиції України---
Осінній цикл свят замикає річне календарно-обрядове коло. Він не становить цілісної системи, а ввібрав окремі звичаї та обряди, характер яких визначався станом засинання природи та приготуваннями до зими і зимових свят. В сучасній інтерпретації рамки осіннього циклу охоплюють період від перших серпневих днів (день пророка Іллі) до дня святого Пилипа (27 листопада), після якого настає зимовий піст — Пилипівка, що триває аж до Різдва. Він включає такі основні свята та обряди: Спаса, Семена, Успіння та Різдва Пресвятої Богородиці, Покрови, св. Дмитра, Кузьми та Дем'яна, Михайла Архистратига.
Головними моментами осіннього циклу були звичаї, приурочені до завершення збору врожаю чи повернення худоби з літніх пасовищ. У них, як і в попередніх циклах, відображена головна селянська турбота - забезпечення родючості полів, плодючості худоби, продовження людського роду.
Це - основна ідея осіннього обрядового циклу. Більшість обрядів осіннього циклу в тому вигляді, в якому вони збереглися, пов'язані не із конкретною датою чи святковим днем, а із виконанням певного виду землеробських робіт в окремого господаря - початок збору врожаю, час завершення жнив та період косовиці. Кожен із них мав свої звичаї, які супроводжували процес праці. Обряди осіннього циклу також були спрямовані на родинне життя: з Покрови починалися весілля, а на Введення, Катерини та Андрія ворожили на обранців. Обрядові дії переважно переносилися у приміщення, набуваючи форми вечорниць.
В осінньому циклі знову повторюються всі мотиви, властиві для інших циклів - так формувалося безперервне циклічне обрядове коло святкових дат із різними атрибутами і символами, але одними і тими ж мотивами.
14 жовтня - свято Покрови Пресвятої Богородиці (оповідки про народні традиції за книгами Олекси Воропая та Василя Скуратівського)
14 жовтня відзначаємо свято Покрови Пресвятої Богородиці, або, кажуть, "Покрови". Традиційно Покрова на Україні належала до так званих двонадесятих свят, себто великих. З Покрови починали гуляти весілля — це була пора сватань та шлюбів. Покрова вважалась покровителькою козаків. Щорічно з великою урочистістю вони відмічали це свято на Січі у своєму головному храмі святої Покрови. Українська Повстанська Армія (УПА), що постала в час другої світової війни як збройна сила проти гітлерівської і большевицької окупації, — теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці. Таким чином, Покрова святкується в нас не тільки як народньо-релігійне, а й національне свято.
27 вересня - "Здвиження Чесного Хреста". Народні традиції в Україні
27 вересня за церковним календарем — Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, або, як кажуть у народі, Здвиження. З ним пов'язані напрочуд цікаві вірування і уявлення, котрі дійшли до нас ще з дохристиянської доби.
Наш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо способу життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них - світовідчуття та світосприймання нашого народу. У них пояснюються та обґрунтовуються взаємини між людьми, цінність духовної культури окремої людини і народу взагалі.
Дуже тісно народна творчість пов'язана із звичаями, що являють собою закони, якими українці керувались щоденно.
Як і рідна мова, звичаї об'єднують людей в один народ. Того, хто забуває звичаї, карають Бог і люди, а, за українським повір'ям, у батьків, що не дотримуються звичаїв, народжуються діти, які стають вовкулаками.
Дохристиянські звичаї гармонійно переплелися з релігійними, утворивши обряди, які ми маємо на сьогодні: колись Різдво припадало на свято зимового повороту сонця, вісника врожаю та щастя, про що й співається у колядках. У них переплелися мотиви хліборобські, військові, казково-фантастичні, весільні та біблійно-релігійні.
Обряди охоплюють все життя людини від народження до смерті (пологи, запросини баби-повитухи, відвідини новонародженого та породіллі, хрестини, дівування, заручини, весілля, поховання); всі сфери людської діяльності та сільського господарства (заклик весни, веснянки, перша борозна, зажинки, жнива, обжинки, Спас).
Сімейне життя традиційно супроводжувалось різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі визначали певні етапи життя та розвитку, а весілля являло собою справжню народну драму, до якої включались ігрові дії, танці, співи, музика. Народження дитини завжди було визначною подією в житті родини, адже за народним уявленням "хата з дітьми - базар, а без них цвинтар". Вагітну жінку не можна було лаяти та ображати. їй слід було якомога довше приховувати вагітність, щоб ніхто не знав і не врік, щоб не тяжко було родити. Аби дитина була здоровою, до першої купелі лили свячену воду. Дівчаткам додавали меду, молока та квітів, щоб були гарними, а хлопчикам - дев'ясилу, щоб росли здоровими та дужими.
Новонароджену, а особливо хвору чи кволу дитину, треба було якнайшвидше охрестити. У церковному обряді хрещення на перший план виступають хрещені батьки, ролі яких надавали особливого значення. Вони шанувалися як близькі родичі і були для хрещеника другими батьками, бо мали за обов'язок опікуватися дитиною, брати участь у її вихованні, допомагати у скрутну хвилину. Хресні мали бути хрещеними та перебувати у церковному шлюбі.
Після хрещення до хати сходились родичі та сусіди. Не можна було приходити з порожніми руками.
Говорячи про сімейні звичаї українців, слід згадати про приймац-тво, яке було традиційним явищем сімейних відносин та полягало у переході чоловіка до батьків дружини, якщо в цьому була необхідність. За приймаків також вважались посиновлені сироти.
Досить довго на Україні побутував звичай побратимства (посе-стринства) - духовного споріднення та взаємодопомоги. Цей звичай сягає корінням чи не скіфських часів. Зазвичай браталися у присутності односельців. Побратимами найчастіше були люди одинокі. Цей обряд забезпечував допомогу в скрутну годину і прирівнював побратимів до кровних родичів.
Багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу.
Домашнє завдання: описати традиції або сфотографувати обряд вашої місцевості.