https://drive.google.com/file/d/1t5fs22219rmTvhgnogeLg4-ktX6eW9ll/view?usp=sharing
Боровся довго, добивався змін,
Зусилля всі доклав, щоб школу вберегти,
Поборов цілий ряд великих стін,
Щоб діти мали місце, де рости.
Здавалося, що радість буде й мир,
Що всі єднанням зможуть тут цвісти.
Але лунає знову вчительський надир:
Навіщо це? Нам все одно не так, прости!
Директор думав: ось моя мета,
Заклад живе, продовжиться процес,
Тепер чекає вдячності сплата,
Та знову чує в голосі стрес.
Здавалося, що радість буде й мир,
Що всі єднанням зможуть тут цвісти.
Але лунає знову вчительський надир:
Навіщо це? Нам все одно не так, прости!
Не та програма, надто довгий день,
Не ті меблі, не той в класі колір стін.
Усі заслуги зникли, мов мішень,
І в колективі вічний злий замін.
Здавалося, що радість буде й мир,
Що всі єднанням зможуть тут цвісти.
Але лунає знову вчительський надир:
Навіщо це? Нам все одно не так, прости!
