Вірші про вишивку
Мамка мусить вишивати
І двір замітати,
Бо у доні є робота —
їстоньки чекати.
Колискова
Льон збирала,
Тонкі нитки пряла.
Тонкі нитки пряла,
Сповиточки клала,
Щоб було дитя вродливе,
Щоб було дитя щасливе.
Мамин рушник
Мамин рушник — малюнок неначе.
Квадратик — то я, між стежинами скачу.
Зелені стежки і барвисті нитки —
То я у букетик збираю квіти.
Мамина вишивка — літо у хаті.
Мамину вишивку люблю читати.
Я вже поводитись вмію з нитками,
Вишию скоро пісню для мами.
(В. Багірова)
Біле поле полотняне
Біле поле полотняне,
Рівно ткане, чисто пране.
А по ньому голка ходить,
За собою нитку водить.
Покрутнеться так і сяк —
Зацвіте червоний мак.
Зазирне і там, і тут —
Василечки зацвітуть.
Застрибає навпрошки —
Зажовтіють колоски.
А як пройдеться поволі —
Заряхтять листочки в полі.
Біле поле полотняне
Рушником барвистим стане.
( Т. Коломієць).
Дослідження на тему:
"Застосування вишивки в житті народу:
обрядові речі,побутові предмети,одяг"
Зміст:
Вступ.
Вишивання – один із старовинних видів народного декоративно-прикладного мистецтва.
Зародження і побутування вишиваних виробів в Україні.
Подільський орнамент і візерунки українського одягу.
Рушник – як древній оберіг української оселі.
Давнє мистецтво – елемент сучасного дизайну.
Вступ
Українська народна вишивка є одним із найбільш розповсюджених і доступних видів народної художньої творчості. Вона удосконалювалася протягом багатьох століть і до нас дійшла в вигляді чудових різноманітних орнаментів,швів,якими вони виконані,цікавими поєднаннями ниток.
Зразки старовинної народної вишивки вражають нас простотою і лаконічністю,різнобарв’ям і художньою майстерністю і служать невичерпним джерелом для розвитку декоративно-прикладного мистецтва.
З глибокої давнини ручною вишивкою оформлювали різні вироби,необхідні людям у побуті. Популярною вишивка є і сьогодні. Гарні й оригінальні сучасні вироби, оформленні українською народною вишивкою:серветки, скатертини,рушники, панно,блузки,чоловічі сорочки.
В сучасній українській вишивці поступово змінюються колорит і шви,якими виконані візерунки. Традиційні орнаменти збагачуються новими елементами та цікавими композиційними рішеннями. Оформлюючи вироби за народними мотивами,сучасні майстри зберігають багатовікові традиції народної вишивки,використовують кольорові гами ,орнаменти,техніку виконання,характерні для окремих областей України.
Процес виконання вишивок дуже захоплюючий. Це заняття розвиває естетичні смаки,прививає акуратність,терпеливість,працелюбство,творче відношення до праці,формує в учнів певні навички і вміння,які можуть знадобитися в практичній діяльності.
Вишивка — надзвичайно поширений на всій території України вид народного мистецтва. З давніх-давен рушники,різновиди білизни та одяг,якщо вони були вишиті,називались оберегами.
Вважалось,що вишиті речі захищають від злих духів,дарують щастя. Їх використовували не тільки в побутових цілях, а й для виконання різних обрядів:виряджань,весіль,хрестин,поховань. Тому науковці називали їх обрядовими.
В одязі вишивка,крім декоративної,виконувала заклинальну,символічну функцію. Вважалося,що вишитий узор набирав магічної сили. Він розміщувався навколо шиї,на рукавах,грудях, подолі. Найбільше уваги приділялося оздобленню рукавів,що було вшануванням роботящих рук.
Вишивка була одним із основних занять для дівчат, особливо довгими зимовими вечорами. Ще змалку, з 5—6 років, дівчаток привчали до ремесла: прясти, шити, вишивати. До 13—15 років дівчина мала своїми руками готувати посаг до весілля.
Вишиванки надзвичайно різноманітні за добором кольорів та візерунками. Узор, або візерунок, — це малюнок, який складається із окремих елементів, мотивів, кольорів та їх відтінків, розташованих у певному порядку. Послідовне повторення окремих мотивів або цілої їх групи створює орнамент (слово «орнамент» у перекладі з латинської мови означає «прикраса»).
Розрізняють орнаменти: геометричні, (див. Додаток1), які складаються з прямих та ламаних ліній, трикутників, кругів, квадратів, ромбів тощо; рослинні,(див. Додаток 2) основу яких становлять рослинні мотиви; тваринні — із стилізованими фігурами тварин, птахів, комах (див. Додаток 3); антропоморфні — із зображенням силуетів людей (див. Додаток 4). Візерунки орнаментів не тільки прикрашають вироби, але й підкреслюють їх форму, розміри, матеріал, конструктивні особливості. Вони бувають вузькими і широкими, повздовжніми і поперечними, похилими та навскісними (діагональними). Орнамент у вигляді прямої та кривої лінійної смужки зветься стрічковим; у вигляді окремих елементів, вписаних у квадрат, коло або ромб,— центровим; із поверхнею, вкритою суцільним узором,— сітчастим.
Створюючи орнаменти, люди зверталися до природи, але не копіювали її, а переосмислювали і переносили деякі елементи природи на домашні речі, зокрема і на вишиванки (додаток 5). Тому кожна лінія чи завиток узору мали певне значення. Пряма горизонтальна лінія означала землю, горизонтальна хвиляста — воду, вертикальна хвиляста — дощ, трикутники — гори, дві схрещені лінії — блискавки. Вогонь зображувався у вигляді гачкуватого хреста; сонце — у вигляді ромба, кола або квадрата; жіноча постать символізувала богиню життя, берегиню роду; дерево з розлогими гілками — родючість землі; птахи — настання весни, врожай, багатство; кінь і олень — благополуччя. Ромб із подовженими сторонами означав будівлю, а квадрат, розділений на чотири частини з крапочками у кожній, символізував засіяне поле чи садибу.
Окремі знаки-символи не тільки прикрашали житло, одяг і предмети побуту, а й повинні були охороняти, захищати, оберігати від злих духів, нести щастя. Кольори природи на вишиванках (зелений — колір травички, жовтий — сонечка та золотих колосків пшениці, блакитний — неба, чорний подарувала нічка, а білий — день);
Вишивка — один з давніх і найбільш розповсюджених видів народного декоратнвно-прикладного мистецтва. Вона виникла дуже давно і передавалася від покоління до покоління. Археологічні знахідки доби палеоліту, зокрема Мізина на Чернігівщині та його аналогів, засвідчують наявність вишивки на теренах України. У похованнях перших століть нашої ери знайдено залишки вовняного одягу, оздобленого різнокольоровою вишивкою. Про масове побутування вишиваних виробів в Україні свідчать численні історичні, літературні, фольклорні та речові пам'ятки.
З давніх часів паралельно з традиційним домашнім виготовленням вишивок побутувало виробництво вишиваних виробів у спеціалізованих цехах, майстернях. Відомо, що у XI ст. княгиня Анна, сестра Володимира Мономаха, започаткувала навчання вишивки в монастирських школах. Тут вчили дівчат вишивати, гаптувати золотими і срібними нитками. Шиття золотом виникло на основі народного вишивання і було поширене переважно в середовищі великоможних мішанок, жінок княжого роду. Значного розповсюдження набуло гаптування в XVII ст. у Кисні, Чернігові, Корці та інших містах. Вишивальний цех створено 1658 р. у Львові. Для опанування ремеслом і отримання звання майстра учень після п'ятирічного навчання повинен був два роки мандрувати і виконувати іспитову роботу.
У ХVІІ ст. багато ремісників гаптування мешкало в Києві та інших великих містах. Крім найрізноманітніших виробів побутового призначення тут вишивали унікальні твори мистецтва – фелони, плащаниці, інші культові атрибути. У них орнамент органічно поєднувався зі сюжетним важенням. Збережені фрагменти вишивок X—XIII ст. засвідчують високий рівень композицій цих творі з древніми антропоморфними (зображення людини) зооморфними (зображення тварини) та геометризовано-рослинними мотивами-символами. Наприклад, в одній із знахідок XII ст., знайденій у Софійському соборі зображено жіночу постать — Оранту, п'ять чоловічих (двоє святих і три святителі) та двох ангелів. Між ними закомпонований рослинний орнамент у вигляді галузок, завитків, листочків тощо. Сюжетно-орнаментальні композиції вишивок зображені також на фресках та іконах періоду Київської Русі. На рубежі XVIII XIX ст. вишиванням, у том й гаптуванням, активно займалися в поміщицьких монастирських майстернях. Серед значної кількості вишиваних виробів виділяються скатертини, рушники, простирадла з вишуканими в художньому відношенні орнаментальними та сюжетними композиціями (Полісся,Поділля, Карпати, Галичина, Середнє Подніпров'я, Слобожанщина). У XIX ст. вишивка перетворюється на ремесло. Це стосується й розповсюджених у гой час тамбурної та буєрної вишивок.
Зі середини XIX — на початку ХХ ст. сільські та міські промисли потрапляють під значний вплив замовників, які великою мірою диктували майстрам свої смаки. Це негативно позначилося на художньому рівні виробів. У цей час унаслідок зародження капіталістичних відносин на місцевих ринках з'являється дешева фабрична продукція, яка поступово стала витісняти вироби ручної роботи. Це зумовило скорочення виробництва і призвело до занепаду вишивального промислу. Заходів щодо відродження народного мистецтва, в тому числі й вишивки, вживали Київське, Полтавське, Чернігівське, Подільське земства, а в Галичині – «Стала комісія для промислових справ». Однак і вони не змогли оберегти народну вишивку від антихудожніх міщанських впливів.
На початку ХХ ст. у традиційних осередках художнього промислу Полтавщини, Вінничини, у Львові, Косові на базі колишніх земських майстерень почали працювати художньо-промислові артілі. У післявоєнні роки вони об'єднувалися в кооперативи, а з 1960 р. реорганізовані у фабрики художніх виробів та виробничо-художні об'єднання. Нині вишивкою займаються на всій території України. Найбільше вишиваних виробів виготовляють у домашніх умовах. Цей вид народного мистецтва поширений і на підприємствах художніх промислів.
Основна функція вишивки – оздоблення одягу і тканин для обладнання житла. Упродовж віків у кожному регіоні України вироблялися своєрідні прийоми художнього вирішення одягових та інтер'єрних тканин. Навіть у межах сусідніх сіл існують місцеві варіанти. Є відмінності у місці розташування орнаменту, його величині, характерних особливостях мотивів,їх укладанні на площині композиції,колориті. Вишивання вбрання — давня східнослов'янська традиція.
Наші предки оздоблювали жіночі головні убори — перемітки, очіпки, хустки, стрічки, чоловічі шапки; плечовий одяг — жіночі та чоловічі сорочки; верхній одяг — кожухи, безрукавки, свити, юпки та ін. Серед компонентів одягу найбільше уваги приділялося оздобленню чоловічих і жіночих сорочок. Основна частина декору припадала на рукав. Допоміжну роль відігравали узорні стрічки, що обрамляли горловину, пазуху, манжети.
В інших компонентах одягу – безрукавках гуглях, мантах – вишивку розташовували переважно у місцях з’єднання двох полотнищ, чим до певної міри акцентували крій та підкреслювали силует.
В українській народній вишивці поширені різноманітні техніки виконання. Відповідно до основних способів нанесення вишивальними нитками стібків розрізняють двосторонню і односторонню вишивки. До двосторонніх належать техніки «перебору), «поза голкою» і «стебелевий шов», «соснівка», «штапівка», «двостороння гладь», варіанти технік «виконання», «вирізування», «мережання», «рубцювання». До односторонніх належать техніки, при яких вишивальні стібки накладаються з виворотного або лицевого боку тканини. Це «низинка», «занизування», «поверхниця». набирування», «кафасор», «штапівка», «верхоплут», «бігунець», «плетінка», «кіска», «ретязь», «хрестик», «ланцюжок-тамбур»,«кучерявий», «городоцький» та «бавничковий» стібки. В оздобленні тканин одночасно застосовували кілька технік вишивання. Дивовижна винахідливість і талант виявилися у вмінні українських майстринь поєднувати різні засоби досягнення художньої виразності виробів. Так, на Київщині найбільш поширені вишивки з геометричним, інколи — геометризовано-рослинним орнаментом (з квітами і, бутонами). Це переважно вузькі стрічки з ромбоподібними мотивами, укладеними в розетки та інші фігури. Вони сполучаються з «кривульками», хрестоподібними зображеннями тощо. Основний червоний колір доповнюється чорним та незначною кількістю жовтого. Найбільш уживаними техніками с «гладь», «набирувания», «стебнівка», «поза голкою»(див. Додаток 5).
На Поділлі, Буковині та Покутті характерні геометричні мотиви (ромби, трикутники, розетки) з найрізноманітнішими за формою контурами та внутрішньою розробкою. Вони щільно укладалися в горизонтальні або скісні смуги і заповнювали рукави сорочок. Найбагатше оздоблювали уставки сорочок. Поширені також композиції зі стилізовано-рослинними мотивами. Найбільш оригінальними серед них є «дерево життя», яким прикрашали переважно рук жіночих сорочок. Поширеною у цих регіонах с вишивка білим по білому, суцільним червоним, вишневим або чорним кольором. Іноді поєднували дві основні барви, до яких вкраплювали жовту і синю. Найбільш вживаними, техніками вважаються «кучерявий стіб», «настил», «штапівка», «качалочка», «хрестик». (див. Додаток 7).
Жіночий одяг
Сорочки були з невеличким стоячим коміром. Вишивка прикрашала рукави, розташовувалася широкою смугою на грудях. Низи рукавів стягували шнурком або застібали на ґудзик. Нижня частина сорочки іноді виконувала функцію нижньої спідниці.
Горботка — довгий прямокутний шматок тканини з різнокольоровими смугами, її носили замість спідниці, піднімаючи кінці до талії та закріплюючи вузькою барвистою крайкою (поясом).
Вінки-шнури — тоненькі яскраві стрічки, які пов'язувалися навколо голови і закріплювалися ззаду, підтримуючи розпущене волосся. Іноді ззаду нав'язували багато різнокольорових стрічок, а збоку встромляли живі або штучні квіти.
Взували високі шкіряні жовті чи чорні чоботи, оздоблені аплікаціями. Прикраси: коралові намиста, а пізніше різнокольорові скляні буси (перли, кулі, надуванці).
Чоловічий одяг
Сорочки мали тонкий комірець-стійку; рукави зав'язували шнурками. Такі сорочки заправляли у штани. Прикрашали геометричними орнаментами. Класичною технікою була низь чорного і червоного кольорів, що лягала густими насиченими лініями.
Холошні (широкі суконні штани) були густо призбирані біля пояса та підперезані тканими поясами.
Крайка — широкий тканий пояс з яскравими смужками.
Чугаїнка — верхній одяг із саморобного валяного сукна. Прикрашали її різнокольоровими шнурами та китицями.
Носили солом'яні кресані, прикрашені шнурочками та ґерданами (у парубків); старші люди носили кресані без прикрас. Узимку надягали баранячі шапки конусоподібної форми.
Взували верзуни — чоботи із високими, до колін, вузькими халявками з не-обробленої шкіри.
З давніх часів існує звичай: кожна жінка-українка – майстриня-вишивальниця. Жінки вишивали не лише собі сорочки,але і всім членам своїх сімей,так як чоловіки вишивкою майже не займались. Для вишитих чоловічих сорочок також є свій час для використання;сорочки були святковими і на кожен день. Для кожної сорочки,в залежності від її використання,підбирався певний візерунок. Візерунок для буденної сорочки був простим,а для святкових – підбирались візерунки розкішні,багаті. Головне,що було закладено в кожному візерунку для вишитих сорочок,це оберігати людину від бід,негараздів і всього іншого поганого.
Між людьми існувала впевненість,що якщо людина в вишитій сорочці,то з ним нічого поганого не станеться. Сорочка мала і має й до нашого часу значення оберега. (Додаток 8,9).
Мабуть,немає такої книжки про Україну, де б не згадали про вишиваний рушник. Йому присвячують пісні,про нього складають вірші…Із записів етнографів ми знаємо,що без рушників не відбувалася жодна значуща подія у житті людини. На ньому вишита доля нашого славного народу, на ньому дивним візерунком переплелися людські радість і біль, щастя і горе. Рушник супроводжував людину вже життя і від самого народження. Мовознавці стверджують, що і саме слово «рушник» походить від слова «рушати».
Рушник — це оберіг української оселі. Не було жодної хати в Україні, де не палахкотіли б вишитими узорами рушники, їх вішали між вікон і дверей,оздоблювали ними покуття та ікони,прикрашали вельми популярні у селянському побуті народні картини. Недаремно склав наш народ такі прислів'я: «Хата без рушників, щородина без дітей», «Рушник на кілочку — хата у віночку».
Коли закладали нову хату, то на тому місці, де мала бути покуть, завжди клали хліб на рушнику — «щоб хата була багатою»,також рушниками підіймали сволоки,а потім їх дарували майстрам. А у свято застеляє господиня стіл білим обрусом На нього кладе запашну паляницю. І від чистої білизни полотна стає хата ще осяйнішою і веселішою.
Рідний обрусе, пряла тебе матуся,
Пряла і ткала, білила.
Стелила на стіл святу білизну,
В селянську хату вселялася сила.
На рушники приймали новонароджених,з ними проводжали людину в останню путь. Приходить людина у цей світ. Це дуже визначна подія для всієї родини, всього роду. І тому зустрічають дитину її першим і найголовнішим рушником — рушником долі. Готувала його мати ще до народження дитини. Для хлопчика вишивала на ньому дубове листячко, щоб сильним і мужнім зростав синок. А для дівчинки слала червоними нитками грона калини, щоб розцвітала краса донечки калиною і доля її щасливою була. А от рушником-«уповивачем» бабуся-повитуха вперше повивала маля. Цей рушник також ще заздалегідь готувала мати: вибілювала його, багато разів прала, щоб він був м'яким. Загортаючи в нього новонародженого, повитуха промовляла:
Вповиваю тя, дитятко,
В рушничок біленький,
Щоб великим виростало,
Щоб було і здоровеньким.
Щоби лихо тя минало,
Щастя огортало,
Щоб мале твоє сердечко
Та й смутку не знало.
А червоним вповиванком
Зав'яжу міцненько,
Щоб від тебе радість мали
І батько, і ненька.
Молоду мати, що нещодавно народила дитину, родичі також вітали рушником, у який загортали хліб та ласощі, бажаючи тим самим, щоб життя новонародженого було ситим та солодким. Звався цей рушник «завивач». Розв'язуючи його, гість промовляв:
Радуйся, земле, радій, родино,
Радуйся з нами, нова дитино,
В тебе доволі і ласки, і дива,
Хай не цурається доля щаслива.
Спочатку цей рушник лежав під подушечкою маляти, з ним несли дитину і в церкву хрестити. Підростає дитина, а мамині руки вже вишили для неї рушничок-«утирач». На ньому яскраві квіти, дерево, пташки і щирі слова: «Доброго здоров'я». Цей рушничок висітиме на кілочку біля дверей. Вранці, подаючи його дитині, мати каже:
Утирайся, моє серденько,
Рушничком біленьким,
Та й будь же з ним щодниноньки
Добре, веселеньке.
А як наставав час одруження сина чи доньки, на рушнику долі мати благословляла їх на щасливий шлюб. Довгими вечорами разом із подругами вишивала дівчина рушники собі на придане. Мала вона вишити їх на всі випадки: і сватів перев'язати, як прийдуть сватати, і весільний рушник (показує рушник), і щоб свою майбутню оселю прикрасити. А як була вже дівчина просватана, то вклонялась до землі батьку й матері зі словами:
Спасибі тобі, моя ненько,
Що будила мене раненько,
А я слухала, вставала,
На рушники тонко пряла.
Тонко пряла, вишивала,
А сьогодні їх подала.
На рушникові подавали хліб поважному гостю,рушник дарувала мати, проводжаючи (сина в дорогу, замотувала йому хлібину у шмат білого полотна і, перехрестивши, промовляла: «Рушай щасливо, нехай благословить тебе Бог». І той невеличкий шмат полотна, витканий ніжними і дбайливими руками матері, оберігав козака від лиха і нещастя, нагадував йому про тепло рідної домівки, що чекає на нього.
Цей рушник людина зберігала все життя, з ним проводжали її і в останню путь.
Рушники поділялися за призначенням:
для посуду мали назву «посудний», «стирок»;
для рук і обличчя «утирач», «утиральник»;
для прикрашання ікони – «покутний», «божників», «божник»;
у старостів рушники називалися «плечовими»;
«подарункові», «кілкові», «похоронні».
Усі рушники були рясно оздоблені вишивкою. У цій вишивці знайшли своє відображення орнаменти,пов’язані з образами добра,краси,захисту від усього злого на землі. Орнаменти вишивки рушників – народна пам'ять про життєдайні сили землі та сонця (див. Додатки 10,11).Орнаментація їх дуже різноманітна. В Україні існує понад сто різноманітних вишивальних технік. Деякі притаманні тільки окремим регіонам, інші зустрічаються повсюди .
У залежності від прийому виконання швів вишивку прийнято ділити на наскрізну, яку виконують на попередньо вискубаним в тканині ниткам (мережка,перевивок,стяги,гіпюр),та глуху, під час виконання якої використовують цілу тканину. Глуха вишивка може виконуватися по рахунку ниток(набір,лічильна гладь,хрестик,розпис) і на нанесеному на тканину вільному малюнку(гладь кольорова,біла,прорізна). У вільній вишивці,крім швів гладі,використовуються й інші (стебловий,тамбур,ялинка,козлик,єднальні шви). Під час вишивання не роблять вузлів для закріплення нитки. Нитку закріпляють кількома стібками швом вперед голку під вишивкою по малюнку,виводять на виворітну сторону і кінець нитки відрізають ножицями.
Шов вперед голку виконується справа наліво. Довжина і частота стібків можуть бути різними. Використовують як допоміжний(для настилу, обведення контуру)і як самостійний,декоративний. Заповнюють частини тканини в вертикальному і горизонтальному направленнях,утворюючи набори.
Шов назад голку виконується теж справа наліво. Голкою роблять стібок назад,а потім голка проводиться з виворітної сторони на два стібки вперед. Стібки мають рівну довжину. Цим швом можна утворити шов стрічка.
Стебельний шов. Цим швом зазвичай вишивають стебла квітів,завдяки цьому він і одержав таку назву. Вишивають на вказівному пальці лівої руки: голка рухається вперед від працюючого. Рухаючись вперед,голку вколюють в тканину на відстані 2-3 мм від виходу наступного стібка. Цим швом можна робити суцільні заповнення узору.
Петельний шов використовують під час обробки петель,через що і одержав таку назву. Складається він із окремих петлеподібних стібків і виконується зліва направо. Голкою проколюють тканину зверху вниз по вертикальній лінії,нитка при цьому завжди залишається під голкою. Вишивальну нитку протягують через тканину поступово. Стібки можна вишивати різної довжини; розміщенні симетрично, вони утворюють своєрідний візерунок. Цим швом вишивають контурні лінії візерунку. Ним також закріплюють по контуру аплікації.
Петельний шов з перевивом. На звичайному петельному шві видно перехват,котрий притримує стібки. Нитка заводиться за обидва кінця голки так,щоб вийшло майже суцільне коло. Голка протягується через тканину,нитка тягнеться вверх, затягуючи утворену петлю.
Шов козлик виконується між двома паралельними лініями зліва направо,голка при цьому повернута завжди гострим кінцем наліво. Роблять голкою прокол з лицевої сторони на верхній лінії справа наліво. Утворюється стібок з нахилом. І знову прокол на нижній лінії. З лицевої сторони утворюються паралельні лінії,які перетинаються. На виворітній стороні залишаються дві паралельні строчки,які нагадують шов вперед голку. В залежності від візерунку шов можна робити широким,вузьким,рідким і частим.
Шов перевитий козлик виконується так: перед переходом з нижнього ряду на верхній перевивають нитку, яка переходе один раз справа наліво,а потім виконують стібки на верхній лінії,знову обводять нитку і переходять на нижній ряд. По шву козлик можна робити розділення ниткою на інші кольори.
Шов розпис (напівхрест) – це двосторонній візерунок,який утворює зигзагоподібну лінію. Виконується в два етапи. Зліва направо прокладаються косі діагональні стібки з розрахунком,щоб на тканині залишались рівні проміжки для зворотнього ряду стібків. Потім в зворотньому порядку заповнюють проміжки між лицьовими стібками,роблячи проколи в місцях проколів перших стібків.
Шов хрест. Виконують зліва направо. Нитку закріплюють в нижньому кутку клітинки і ведуть її по діагоналям в протилежний кут. Проколюють тканину голкою зверху вниз і протягують нитку,утворюється півхрестика. Голку вводять в протилежний кут клітинки – хрестик готовий. Якщо вишивати ряд хрестиків,то спочатку роблять ряд косих стібків з нахилом в праву сторону,а на зворотньому ході – ряд стібків,які перекривають перші з нахилом в ліву сторону.
Фольклорні та художні тексти про народне ремесло
Звідки з’явилися вишиванки (Легенда)
Колись давним-давно серед мальовничої природи жили чоловік та жінка. Все було б добре,так діток у них не було. Нарешті через багато років у хаті з’явилося двоє дівчаток: одна білявенька із світлим волоссям, а друга — чорнявенька з волоссям чорним, як смола.
Збігали роки. Виросли дівчата справжніми красунями, були серцем добрі, всім допомагали, батьків радували та шанували. Припали вони до вподоби двом юнакам за свою вроду, вдачу та працьовитість. Ніщо не віщувало біди, але нещастя сталося несподівано. Оселився поряд страшний змій. Якось пролітав він над долиною, де дівчата полотно вибілювали на сонці, побачив їх і вирішив взяти у полон. Перетворившись на чудового метелика, він сів на травичку, а потім, перелітаючи з квітки на квітку, з кущика на кущик, все далі й далі заманював дівчат. Опинились сестри у непролазних хащах, де ані звір не проходить, ані пташка не пролітає. Метелика враз не стало. Все почорніло, закрутилось, заревіло. Перед дівчатами з'явився страшний змій. Схопив дівчат та поніс у своє царство. Плачуть дівчата, а він регоче, реве, жалю їм завдає. Бо не любить слуга злого духу, щоб щастя ходило між людьми, щоб добро панувало.
Плачуть дівчата і кидають по одній волосині чорного і русявого волосся. Може, по цих волосинах їх знайдуть юнаки та визволять. І сталося диво: добрий лісовий дух оживив волосся і перетворив його на чорні та червоні ниточки.
Прилетів змій у своє царство, замкнув на важкі залізні замки полонянок і ліг відпочивати.
Тим часом юнаки дізнались, що дівчат украв змій, і вирушили в дорогу їх рятувати та з неволі визволяти. Довго йшли вони полями, лісами. Раптом побачили у траві чорні та червоні ниточки.Здогадались вони, що це дівчата їм слід залишили. Почали змотувати вони нитки у клубочки та так і підійшли до змієвого
палацу. Викликали юнаки змія на бій. Вилетів змій розлючений, страшний, з ніздрів вогонь налає. Не було у хлопців зброї, тільки ниточки схрестили. І сталося диво: ниточки перетворилися на міцні мечі. Перемогли сміливі юнаки змія, впав палац — і тільки купка попелу залишилась від нього. Визволили полонянок хлопці й віддали їм решту чорних і червоних ниток. Цими нитками вишили дівчата чудо-сорочки для юнаків. З вдячністю одягли їх хлопці, ще кращими і сильнішими стали. А дівчата всім рідним теж повишивали сорочки, бо у візерунках вишиванок були могутні обереги від зла, подаровані добрим лісовим духом дівчатам-полонянкам. З того часу, кажуть старі люди, почалося вишивання, а якщо у хаті є вишиванки, там рід живе добре і щасливо.
Мамин рушник —
малюнок неначе.
Квадратик — то я,
між стежинами скачу.
Зелені стежки і
барвисті нитки —
То я у букетик
збираю квіти.
Мамина вишивка —
літо у хаті.
Мамину вишивку
люблю читати.
Я вже поводитись
вмію з нитками,
Вишию скоро
пісню для мами.
(В. Багірова)
Список використаної літератури:
Все про рукоділля./Нечаєв О. – Харків-Київ: «Книга-серівс»,1997. – 450с.
Ремесла українського народу./Калуська Л.В. – Харків: Видавництво «Ранок - НТ»,2004. – 64с.
Трудове навчання: Підручник для 5 класу/ Климук Л.В.,Терещук Б.М.,Туташинський В.І. – Київ: «Арка»,2005. – 192с.
Українське народознавство./За ред. Павлюк С.П.,Горинь Г.Й.,Кирчів Р.Ф. – Львів: Видавничий центр «Фенікс»,1994. – 608с.
Журнал «Вишивка»,1990. – 35с.
Журнал «Рукоділля»,№ 7-8,2006. – 43с.
Журнал «Рукоділля»,№12,2006. – 43с.
Додаток 1.
Геометричні орнаменти — кружальця, трикутники, ромби, «кривульки», лінії, хрестики. Гачковий хрест — символ, що означав рух сонця; чотирикутники та кружальця — символи сонця; ламана хвиляста лінія символізувала нескінченність, вічність.Додаток 2.
Рослинні орнаменти – виноград, хміль, квіти, дубове листя – найчастіше відображають рослинний світ рідного краю.
Додаток 3. Зооморфні орнаменти. Додаток 4. Антропоморфний орнамент – фігури людей.Додаток 5. Старовинні народні вишивки
