https://drive.google.com/file/d/1JJYYhbjOlElqOaf_KIxbr2UDKjNr58L1/view?usp=sharing
Сидиш у домі, дивишся у вікна,
А думка лине швидко, наче птах,
Що все тут сіре, звичне і негідне,
Що справжнє щастя — лиш в далеких снах.
Здається, варто лиш зірватись з місця,
Покинути цей рідний, тихий край,
І світ відкриє золоті завіси,
Шепне: «Іди, мерщій мене шукай!»
Там добре, де нас нема, —
Це шепче у душі нестерпна втома.
Але дорога, довга і німа,
Веде завжди лише до вла́сного до́му.
Бо кожен рай, що в мареві блукав,
Коли ти прийдеш, стане знову «тут».
А ти шукаєш те, що сам не збудував,
І знову рушаєш в безкінечний путь.
Ми дивимося в бік чужих осель,
Де трава зеленіша, а вода чистіша,
Де нібито нема старих проблем,
Де сонце гріє, а душа світліша.
Ми прагнемо до замків із піску,
Не бачачи коштовності простої,
Того тепла, що віддає в таку
Мить наша рідна стіна за спиною.
Там добре, де нас нема, —
Це шепче у душі нестерпна втома.
Але дорога, довга і німа,
Веде завжди лише до вла́сного до́му.
Бо кожен рай, що в мареві блукав,
Коли ти прийдеш, стане знову «тут».
А ти шукаєш те, що сам не збудував,
І знову рушаєш в безкінечний путь.
Зупинись, вдихни повітря свіже,
Очима глянь на те, що маєш ти.
Можливо, щастя не за обрій біжить,
А тут, в тобі, чекає самоти?
Бо місце добре — це не координати,
Не модний край, не зовсім інший світ.
А просто здатність радість відшукати
У тому, що дарує кожен літ.
