https://drive.google.com/file/d/1tgSm3Mis6f3tQH1B9MR1U9XkecXiuDd8/view?usp=sharing
Авторка віршу - Єва Білінець
Летіли сніжинки — дарунок небес,
Вкривали країну теплом і затишком.
Земля під снігами — то море чудес,
Що спить під пухнастим, м'яким покривалом.
Мороз припікав і за щоки щипав,
Та справжня краса не в морозах тріскучих.
А в тому, як кожен любов дарував,
Як щирість світилась в очах тих дівочих.
За щирість її він безмежно любив,
Бо серце тепла і натхнення хотіло.
Він всесвіт надії для неї відкрив,
Щоб сонце крізь холод зимовий світило.
Він в кожнім диханні її відчував
Ту силу, що вище за вітер і кригу.
І світ, що від холоду міцно дрімав,
Для них відкривав свою зоряну книгу.
Не треба знамень чи гучних їм чудес,
Коли поруч та, що дорожча за світло.
Це спільний політ до таємних небес,
Де серце від ніжності миттю розквітло.
І хай хуртовина мете й замітає,
Допоки в долоні лягає сніжок —
Їх доля в єдине життя все сплітає,
Упевнено роблячи в вічність свій крок.
В очах, що осяяні вірою в диво,
Зникають тривоги і тіні нічні.
Бо можна і взимку бути щасливим,
Коли дві душі — поєднались в пітьмі.
