Не існує жодної «чарівної палички» для радикального покращення освіти поза школою.
Кожні 10-15 років з’являється ілюзія щодо можливості прориву до якісно вищого рівня освіти завдяки науково-технічному прогресу.
• У 80-ті роки чекали освітнього дива від технічних засобів навчання(ТЗН), які зобов’язували використовувати ледь не на кожному уроці. Кіноапарати, діаскопи, кодоскопи аж ніяк не допомогли.
• У 90-ті чарівною паличкою вважали комп’ютеризацію школи в поєднанні з широким використанням відеомагнітофонів та копіювальної техніки. От як тільки у нас буде співвідношення «один учень: один комп’ютер», як тільки запустимо ІКТ, як тільки в кожній школі буде ксерокс…
• У 00-х роках уся надія була на сьомий континент Інтернету, завдяки якому на «кінчиках пальців» користувача відкривався необмежений доступ до знань.
• У 10-х роках сподівались на соціальні мережі як потенційні "спільноти, які навчаються" та на проектори, інтерактивні дошки, НУШ-осередочки, розцяцьковані коридори, одномісні парти тощо.
• У 20-х маємо пережити ще одну ілюзію, пов’язану зі штучним інтелектом...
Тому треба перш за все вкладати у вчителя, його професійних розвиток та благополуччя.
І мотивувати учня…
Це називається регуманізація освіти.
А досі ми не на те, що реально працює, робили ставку. Робили ставку на те, що модне і зовні ефектно виглядає.
Тому освіта шкутильгає. На обидві ноги.
"Повноцінно підготовлений учитель — дорогий учитель: у його навчання треба вкласти чималі кошти, а вже на роботі йому потрібно забезпечити належний суспільний статус і відповідні соціальні гарантії, що коштує ще більше, ніж навчання"
Ставка на висококваліфікованого вчителя - це ж затрати, затрати і ще раз затрати. Так, вони з часом окупляться, воздадуться сторицею. Колись ... А запровадження в освітній процес різноманітних новацій під ІКТ - це прибутки, прибутки, прибутки. Зараз.
Михайло Девдера, учитель української мови і літератури загальноосвітньої школи І- ІІІ ступенів села Качківка Ямпільського району Вінницької області
ОТ ЯК ЦЮ ДУМКУ ДОНЕСТИ ДО ГРОМАДСЬКОЇ СВІДОМОСТІ?
У мій професійний розвиток вклали десятки тисяч доларів(ієн, шекелів, крон, євро, злотих...) American Councils, JICA, MASHAV, SIDA, DEEP, МФВ та інші організації. Тому я тепер такий "сильно вумний" експерт і консультант "на мільйон".
Моя ж рідна держава не вклала по суті НІЧОГО! Останній раз був на курсах у місцевому ЛІМПОПО рівно один день. Вів себе чемно, але ставив забагато "дурних запитань". Тому в кінці дня мене запитав заступник директора "А вам є шо робити ці два тижня в гімназії?!". Звісно, є. Тож мене попросили не ходити на ці курси, щоб я "не смущав" лекторів. Посвідчення самі передали в гімназію через два тижня...
Один із міфів НУШ: робимо шкільну освіту як у 🇫🇮 Фінляндії.
Ніхто і не збирався не те, що платити вчителеві як у 🇫🇮 Фінляндії, а і просто зменшити тиск з боку бюрократично-агентозмінської надбудови.
Ніхто не збирався вибудовувати нову систему управління, яка б базувалась на високому рівні довіри до вчителя.
У 🇫🇮 Фінляндії немає національної системи інспектування на зразок Ofsted у Англії чи ДСЯО у нас, яка б передбачала регулярну оцінку шкіл.
У цій культурі наголос робиться на професійній довірі, а не на контролі, що зменшує рівень стресу в освітян.
Ніхто не збирався культивувати щасливе вчителювання. Навпаки, посилювалось маніпулювання вчителями шляхом прививання їм відчуття вини, посилення навченої безпорадності та навмисного нагнітання агресивного середовища навколо школи і вчителя.
Зайве доводити і те, що без гідно оплачуваного вчителя "як у 🇫🇮 Фінляндії" у нас ніколи не буде ані якісної освіти, ані престижу професії, ані успіху реформ.
Бо жодна програма, жодна стратегія і жодна «політика» («Освіта для життя», «Профільна» тощо) чи ШІ не замінять людину, яка щодня бере на себе відповідальність за освіту дітей.
«Парадокс Солоу» в освіті
Є так званий парадокс продуктивності (англ. productivity paradox), який сформулював ще 1987 році нобелівський лауреат з економіки Роберт Солоу.
Він тоді констатував: «Сьогодні ознаки комп’ютерної епохи можна побачити повсюдно, крім статистики продуктивності праці».
Якщо провести аналіз «витрати-ефект» в освіті доведеться констатувати: за останні 20 років вкладено величезні кошти в ІКТ, а якість освіти не тільки не зросла, а й впала до критично низької позначки.
Всюди тепер є проектори та інтерактивні дошки, ми застосовуємо новомодні освітні технології, в кишенях у наших учнів ґаджети, які відкривають їм широкий доступ до інформаційних ресурсів…
А технології не спрацьовують, довгоочікуваний ефект від цифрової трансформації освіти близький до нуля.
