Насаджування токсико-позитивного менталітету, яке йде рука в руку з культивуванням «синдрому мученика», є дуже хитким фундаментом для НУШ.
Від вчителів очікують, що вони просто мовчатимуть і робитимуть те, що «найкраще для дітей».
Але коли вони усвідомлюють, що запропоновані інновації на кшталт оцінювання за ГР, насправді не є найкращим для дітей, і починають про це говорити відкрито, їх називають негативно налаштованими критиканами, неробами тощо.
На рівні закладу таких індивідів звинувачують у тому, що вони не є «командними гравцями».
Звісно, говорити про проблеми — це не негатив, а захист інтересів дітей.
Бо не є найкращим варіантом – вдавати оптимізм і намагатися просто заглушити частину широкого спектру емоцій, які ми можемо відчувати в складній ситуації.
Токсичний позитив занадто спрощує наш мозок і те, як ми обробляємо емоції. Коли ми приховуємо або відкидаємо певні почуття, це призводить до ще більшого стресу. Тож дозвольте собі відчувати і позитивні, і негативні емоції.
Фрази з арсеналу токсичного позитиву:
Не хвилюйся, будь щасливим.
Не думай так, будь позитивним!
Поразка - не наш варіант!
У нашій школі - тільки позитив!
Могло бути й гірше!
І це мине…
Чи зацікавлені ті, хто нас закликає мати "позитивне мислення", щоб наше мислення було ще й вільним, критичним, незалежним?!
Для чого потрібне заперечення негараздів та створення «паралельної реальності» в якій нічого не йде погано?!
Силу позитивного мислення можна використати, щоб скасувати будь-яку критику чи занепокоєння попри вагомі підстави для їхнього існування.
Тож не слід ховатись за магічними мантрами "позитивного мислення".
Це не працює. Фальшиві емоції лише знижують самооцінку.
Удавана радість чи «маска» із щасливим виразом обличчя, зрештою лише посилює тривогу, стрес і призводить до конфліктів.
Тож слід поводитися природно.
Під час навчання мені особливо не подобалося коли нас навчали бути "правильними" вчителями. Казали "в клас заходити лише з посмішкою, всі проблеми лишати за дверима" тощо.
Анастасія Палієнко
Читайте «Як токсичний позитив деморалізує вчителів і шкодить школам»
(How Toxic Positivity Demoralizes Teachers and Hurts Schools) https://www.edsurge.com/news/2021-09-13-how-toxic-positivity-demoralizes-teachers-and-hurts-schools?fbclid=IwAR3DfKObBn_kWSiUeUVQ3RzrQvc-6GneuxPRnkANp9teJ_7OheaDwSHzI94
Лідер хіт-параду шкідливих порад щодо особистої безпеки:
Думка матеріальна, не думай про погане і нічого поганого з тобою не станеться. Такий дивний побічний ефект позитивного мислення.
Антон Фарб, автор книги "Сам собі охоронець"
Концепцію токсичного позитиву добре ілюструє українська приказка про "очі" і "божу росу".
Нам пропонують втиратися тією «божою росою».
Токсичний позитив створює відчуття, що бути чесним небезпечно. Лише здорова шкільна культура робить чесність безпечнішою, ніж мовчання.
Щойно колишній учитель, а тепер засновник і генеральний директор TeacherGoals Бред Вайнштейн зробив глибокий аналіз феномену токсичного позитиву в матеріалі «Коли токсичний позитив захищає проблему»
Цитую перший абзац:
Якось я був на нараді персоналу, де адміністрація запровадила нову ініціативу щодо оцінювання.
Це була не перша ініціатива. Були ще дві інші, які технічно все ще перебували в процесі реалізації… Вчителі все ще намагалися з’ясувати, що ж залишилося від останнього впровадження. Дехто виконував окремі елементи. Дехто робив те, що, на їхню думку, мав робити. А дехто тихо повернувся до того, що працювало, бо ніхто все одно не стежив за виконанням…».
Вам це нічого не нагадує з наших реалій?
А далі він описує типову реакцію адміністратора на застереження вчителя: «Ми завжди робитимемо те, що найкраще для дітей».
І типову картину після: всі промовчали… От такий «позитив» на рівні демагогії стає проблемою.
«Залишайся позитивним».
«Зосередься на тому, що ти можеш контролювати».
«У тебе все вийде».
«Кожен день — це новий початок».
«Наші діти потребують, щоб ми були поруч».
Людина, яка це каже, зазвичай хоче, щоб ви почувалися краще, але…
На думку Бреда Вайнштейна, токсичний позитивізм не полегшує складні речі. Він змушує людей відчувати себе винними за те, що їм це важко.
Вчитель каже, що навантаження занадто велике, що він тоне в лавині нарад(вебінарів тощо), а паперова робота забирає весь час, а у відповідь чує лише тепле нагадування про те, що його робота має значення.
Якщо вчителеві кажуть, що цю складну проблему не слід вважати важкою.
Звісно, це не підтримка вчителя.
Коли у відповідь на труднощі вчителя пропонують пустопорожні фрази з арсеналу токсичного позитиву навіть не вислухавши суті проблеми, ці люди не захищають вчителів. Вони захищають саму проблему.
Якщо вчителі перестануть «скиглити» та називати реальні проблеми, нікому не доведеться нічого виправляти у зламаній системі освіти.
Справжня підтримка звучить інакше. Бред Вайнштейн вважає, що було б значно краще, якби на тій нараді адміністратор сказав: «Це справедливе занепокоєння», «Допоможіть мені зрозуміти, що зробило б це можливим», «Можливо, сьогодні нам не вдасться вирішити всі ці проблеми, але ми маємо визнати їх існування, перш ніж робити вигляд, що це впровадження буде успішним»…
Вчителі є професіоналами, бо знають, що реальність має значення. І називання складних проблем – це не негатив.
Ви не можете виправити те, що нікому не дозволено говорити вголос.
Бред Вайнштейн
Рекомендація Бреда Вайнштейна проста:
«Почніть з правди.
Скажіть: «Звучить складно».
Скажіть: «Ви маєте рацію».
Скажіть: «Я розумію, чому це викликає розчарування».
Скажіть: «Нам потрібно це розглянути».
Потім перейдіть до наступних корисних запитань:
Яку частину цього ми насправді можемо змінити?
Що вам потрібно зробити в першу чергу?
Що допомогло б зробити цю ситуацію більш керованою до наступного тижня?
Кому ще потрібно це почути?
Це не негатив. Це лідерство. Це колегіальність. Ось як звучить підтримка, коли вона ґрунтується на реальності, а не витає над нею».
Це звучить інакше, ніж заклик «залишайтеся позитивними».
Це сприймається інакше, ніж заклик «залишайся позитивним».
Цей підхід допомагає людям залишатися в реальності. А токсичний позитивізм спочатку насаджає покірність і мовчання. Зрештою він призводить до вигорання, образи або тихого відсторонення.
Складні речі заслуговують на те, щоб їх називати, бо неназвані проблеми не зникають.
