Василь Сухомлинський-дітям

Ти пройшов нелегкий, але важливий шлях. Якщо тобі сподобалися твори Василя Сухомлинського- читай! Книги відкриють тобі безмежний світ!

Прочитай рядки з оповідання В. Сухомлинського

" Є на світі дивовижний птах — Стрепет. Він співає… чим, як ви думаєте, діти? Він співає крилом. "

Запиши слово, якого не вистачає у назві твору Василя Сухомлинського " .... пір'їнка"

Прочитай рядки з оповідання В. Сухомлинського

"Настала довгоочікувана весна. З-під землі з'явилася зелена стрілочка. Вона швидко розділилася на два листочки. Листочки стали широкими. А між ними з'явився маленький, тоненький паросток. Він піднявся, нахилився до одного листочка й одного чудового ранку розцвів білими Дзвіночками. Це були Дзвіночки Конвалій."

Впізнай назву твору. Відповідь запиши цифрою.

1. "Дзвіночок конвалій"

2. "Весняні квіти"

3. "Хлопчик і Дзвіночки Конвалії"

До якого твору Василя Сухомлинського ця ілюстрація? Запиши назву.

Прочитайте твір В. Сухомлинського.

МАЙЖЕ ЧАРІВНА РОЗМОВА

Це було теплого сонячного дня. Все навкруги раділо весні. Квітнули сади, щебетали пташки. У блакитному небі летів журавлиний ключ. Десь весело дзюрчав весняний струмок.
А під високою тополею на вулиці стояв маленький хлопчик і плакав. Він не бачив, як квітнуть сади.
Він не чув, як щебечуть пташки. Небо здавалось йому не блакитним, а чорним. Журавлиний ключ здавався хлопчикові зразком сльозин.
Люди йшли повз маленького хлопчика й не помічали, що він плаче.
Один дідусь побачив хлопчика, підійшов до нього, поклав йому руку на голову. Він довго щось хлопчикові говорив, про щось його розпитував. Хлопчик крізь сльози щось розповідав дідусеві.
Так вони розмовляли з годину. І от хлопчик усміхнувся. Він побачив, як навкруги квітнуть сади.
Він почув, як весело щебечуть пташки. У блакитному небі перед ним затремтів журавлиний ключ, і хлопчик подумав: а зараз весна!
Як то мило та гарно, коли хто осушить сльози на очах іншої людини й пробудить у неї усмішку.

Хто допоміг хлопчикові осушити сльози? Відповідь запиши.

Прочитай текст.

ЛЮБОВ І ЖОРСТОКІСТЬ

Впав із гніздечка маленький Горобчик. Крильця ще не зміцніли в нього. Борсається в травичці, а навколо нього літає й тривожно пищить Горобличка.
Побачив Горобчика Яструб і летить до нього. Думає: «Ось зараз схоплю Горобчика і з’їм». Прилетів, став підбиратися до нього. Всі пташки на деревах завмерли від страху: що тепер буде?
І здивувались, що Горобличка не втекла, а кинулась на Яструба. Наїжилася, підлетіла до нього, стукнула дзьобом в око, вчепилася кігтиками в голову.
Злякався Яструб і полетів.
Зворушені були пташки. Оце так Горобличка! Як же так вийшло, що вона перемогла Яструба?
— А так, — сказала Сова. — Горобличка любить свого Горобчика. А в Яструба немає ніякої любові. Він тільки жорстокий. А Жорстокість ніколи не перемагала Любові.

Визначи до якого жанру належить твір. Відповідь запиши.

Прочитай оповідання В. Сухомлинського. Яке слово-вітання пропущено?

???

Лісовою стежкою йдуть батько і маленький син.
Тиша. Сонце світить. Стукає дятел. Дзюрчить струмок у лісовій глушині. Раптом син побачив: назустріч їм іде бабуся з паличкою.
— Тату, куди йде бабуся? — запитав син.
— Побачити, зустріти чи провести, — відповів батько.
— Коли зустрінемося з нею, ми скажемо їй здрастуйте, — сказав батько.
— Навіщо їй казати це слово? — здивувався син. — Ми ж зовсім незнайомі.
— А ось зустрінемося, скажем їй ???, тоді побачиш, для чого.
Ось і бабуся.
— ???, — сказав син.
— ???, — сказав тато.
— ???, — сказала бабуся і усміхнулася.
І син із здивуванням побачив: все кругом змінилось. Сонце засвітило яскравіше. По верхів’ях дерев пробіг легенький вітерець, листочки заграли, затремтіли.
В кущах заспівали пташки — цього їх не було чути. На душі у хлопчика стало радісно.
— Чому це так? — запитав син.
— Тому, що ми сказали людині здрастуй, і вона усміхнулася.

Здогадайся, яку назву дав твору Василь Сухомлинський?

У лузі, під гіллястим дубом, багато років була криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні. Одного-разу до криниці прийшов хлопчик. Він любив пустувати. Він подумав: «А що воно буде, як я візьму оцей камінь і кину його в криницю? Ото, мабуть, булькне».
Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло та ще й дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі.
Камінь упав на дно криниці й закрив джерело.
Вода перестала прибувати.
Криниця засохла.
Засохла трава навколо криниці, і дуб засох, бо підземні струмки потекли кудись в інше місце.
На дубі перестав мостити гніздо соловейко. Він полетів на інший луг.
Замовкла соловейкова пісня.
Сумно стало в лузі.
Минуло багато років. Хлопчик став дідусем.
Одного разу він прийшов на те місце, де колись був зелений луг, стояв гіллястий дуб, співав соловейко, вабила студена криниця.
Не стало ні лугу, ні дуба, ні соловейка, ні криниці. Довкола пісок, вітер здіймає хмару пилюки.
«Де ж воно все поділося?» — подумав дідусь.

Прочитай оповідання В. О. Сухомлинського.

ВАЖКО БУТИ ЛЮДИНОЮ

Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях додому пролягав через невеликий хутірець, що лежав у долині за кілька кілометрів до села. Втомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутірця. Зайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де й узялися сили. Відійшли на кілометр від хутірця, Марійка тут і згадала:
— А ми ж не подякували жінці за воду.
Діти зупинилися. Справді, забули подякувати.
— Що ж...— каже Роман,— це не велика біда. Жінка вже й забула, мабуть. Хіба варто повертатися через таку дрібницю?
— Варто,— наполягає Марійка.— Хіба тобі самому не соромно перед собою, Романе?
Роман усміхнувся. Видно, що йому не соромно.
— Ви як хочете,— каже Марійка,— а я повернуся й подякую...
— Чому? Скажи, чи ж обов’язково це зробити? — питає Роман.— Адже ми так потомилися.
— Бо ми люди. Якби ми були телята, можна було б і не вертатися.
Вона рушила до хутірця. За нею пішли всі.
Роман постояв хвилинку й, зітхнувши, теж поплівся за гуртом.
— Важко бути людиною.— сказав він.

Оповідання дало назву збірці творів автора. Визначи назву збірки творів. Запиши відповідь цифрою.

1. "Казки школи під відкритим небом"

2. "Сергійкова квітка"

3. "Важко бути людиною"

Це було теплого сонячного дня. Все навкруги раділо весні. Квітнули сади, щебетали пташки. У блакитному небі летів журавлиний ключ. Десь весело дзюрчав весняний струмок.

А під високою тополею на вулиці стояв маленький хлопчик і плакав. Він не бачив, як квітнуть сади. Він не чув, як щебечуть пташки. Небо здавалось йому

не блакитним, а чорним. Журавлиний ключ здавався хлопчикові зразком сльозин.

Люди йшли повз маленького хлопчика й не помічали, що він плаче. Один дідусь побачив хлопчика, підійшов до нього, поклав йому руку на голову. Він довго щось хлопчикові говорив, про щось його розпитував. Хлопчик крізь сльози щось розповідав дідусеві. Так вони розмовляли з годину.

І от хлопчик усміхнувся. Він побачив, як навкруги квітнуть сади. Він почув, як весело щебечуть пташки. У блакитному небі перед ним затремтів журавлиний ключ, і хлопчик подумав: а зараз весна!

Як то мило та гарно, коли хто осушить сльози на очах іншої людини й пробудить у неї ???.

Запиши слово, яке потрібно дописати.

Який заголовок у казки?

У бібліотеці на полиці стояли поруч дві книги. Одна – в шкіряній оправі, назву тиснено золотими літерами. Це книга про Великого Завойовника. Друга – в тонкій сіренькій обкладинці. Цо книга про Плугатаря й Сіяча.

– Люди стають розумні завдяки тому, що читають мене. Якби не було Завойовників, не було б ні Могутності, ні Слави.

Книга про Плугатаря і Сіяча й питає:

– А де той Завойовник, про якого ти розповідаєш? Про якого Завойовника в тебе написано?

– Він пройшов увесь світ. Перед чим тремтіли народи. Він спалив тисячу міст і підкорив сто народів.

– А де ж він тепер?

– Книга про Великого Завойовника мовчала.

– А я знаю, де твій Завойовник, – каже книга про Плугатаря й Сіяча. – Він зогнив у землі. А мої Плугатар і Сіяч живуть вічно.

1. 2 книги

2. Плугатар і Сіяч

3. Суперечка двох книг