Українські символи

Молодець (ці). Так тримати.

Народні символи України – скарб українського народу. В українській графіці використовуються символи й образи з пісенної народної творчості, з легенд, що використовуються в обрядах і звичаях. Їх вишивають на сорочках, рушниках тощо. За втіленням символіки умовно поділяються на рослинні і тваринні.

Українці відтворюють ці символи у вишивці на сорочках, рушниках тощо, у розписі посуду, в кованих виробах, у різьбленні, в барельєфному прикрашанні житла, у розписах печі в хатах, гончарних виробах, у гравюрі, а також, в окремому виді української творчості — в писанках.

Українська народна символіка поєднує язичницькі та християнські елементи, що витворюють синтез, виражений у національному світосприйнятті, звичаях, традиції, декоративному мистецтві, фольклорі.

Державний Гімн України — один із державних символів України поряд із прапором і гербом. Державним гімном є пісня «Ще не вмерла Україна» на слова Павла Чубинського та музику Михайла Вербицького, написана у 1862—1863 роках.

1917 року «Ще не вмерла Україна» була проголошена гімном Української Народної Республіки, однак після поразки у національно-визвольних змаганнях її заборонили. Після створення СРСР неформальним гімном країни та республік спочатку був «Інтернаціонал», а після Другої світової війни гімном Української РСР обрали пісню «Живи, Україно, прекрасна і сильна». Коли тоталітарний радянський режим ослаб, вперше після тривалої заборони «Ще не вмерла Україна» публічно прозвучала на фестивалі «Червона рута» 1989 року.

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року «Ще не вмерла Україна» заспівали просто в залі Верховної Ради. Офіційна музична редакція гімну ухвалена 15 січня 1992 року, а текст затверджено законом України «Про Державний Гімн України» 6 березня 2003 року. День Державного Гімну України відзначається щорічно 10 березня.

19 лютого 1992 року, Верховна Рада України затвердила Малий Державний Герб України − один із трьох офіційних символів нашої держави, а у 1996 році його статус був закріплений і в Конституції.

У постанові парламенту сказано: «Зображення Державного Герба України поміщається на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ із обов’язковим додержанням пропорцій зображення герба».

Вінок - це не тільки краса, він захищав від пристріту і всякої нечистої сили, його називали ще в народі «знахарем душі». Також наш український вінок має надзвичайну силу, бо знімає біль і вберігає від тілесних ран і від ран душевних, а також береже силу. Згідно легенди, вінок треба було берегти, бо втрата вінка символізувала біду і великий сором.

Древня легенда каже, що боги подарували людям соняшник, щоб тепло і світло ніколи не покидало їх. Нам, європейцям, цю рослину привезли іспанці лише у 1500 році. А от у Північній Америці соняшник вирощували ще у 3000 році до н. е. Індіанські племена вже тоді сіяли «сонячне зерно», вживаючи соняшник як їжу і як ліки. У багатьох індіанських культурах соняшник використовувався як символ божества Сонця і зображався на його емблемі, особливо в ацтеків Мексики, у інків Перу. У Великобританії за вікторіанської епохи зображення цієї квітки ткали на тканинах, вирізали з дерева і кували з металу. Ця рослина так полюбилася українцям, що не віриться в те, що вона-прибулець з далеких країв. А привіз її мореплавець Христофор Колумб із Північної Америки в ЄвропуІспанію. І спочатку соняшник вирощували, як декоративну рослину з гарним суцвіттям. В Україні соняшник з’явився у середині XVIII століття. Спершу, його розводили, як декоративну рослину, а згодом заради зерна, яке використовували, як ласощі. Тепер із соняшника виробляють олію , яка є найкращим харчовим продуктом, макуха-поживний корм для худоби і приманка для риби(рибалки), насіння соняшника – споживають люди, халва – солодощі. Стебло використовують для виготовлення паперу, силосу. Коли соняшник цвіте – бджоли збирають мед. Зараз ми не уявляємо собі рідної землі без цих чудових великих золотавих голівок, що кланяються сонцю, дають нам смачне насіння, чудову олію, солодощі.

Мальва в Україну потрапила з Середньої Азії в XV столітті. Її вирощували ще в Стародавній Греції та в Стародавньому Єгипті. Саме вони були одними з перших квітів, описаних у літературі. Горацій згадував їх як компонент свого харчування, описуючи досить коротко: «Для мене харчем є маслини, цикорій та мальви». Ці рослини здавна вживали в їжу. Солодкі зелені стебла і листя додавали в супи і салати, порошком із сушеного листя посипали різні страви. Незрілі плоди маринували і використовували для приготування перших страв. До речі, в Єгипті і сьогодні готують суп з мальви, який називається мелокія. Також існує багато свідчень того, що під час Голодомору українці, рятуючись від голоду, харчувались, окрім інших диких рослин, і калачиками.

Напевне, мало хто знає, що мальви використовуються і в сільському господарстві. По-перше, як чудовий медонос, який цвіте тривалий час. Для бджіл найкориснішою є мальва кучерява (квітки білі, ясно-пурпурові або рожеві), яка має більше нектару у порівнянні з іншими сортами. По-друге, її використовують як кормову рослину.

У побуті з квіток мальв темного кольору можна робити природні барвники для фарбування тканини, пряжі, великодніх крашанок.
А ще мальва славиться своїми лікарськими властивостями. В давнину в наших краях її використовували в народній, зокрема козацькій медицині, як відхаркувальний, пом'якшуючий, протизапальний і загальнозміцнювальний засіб. Усі частини рослини годяться для гарячих ванн при хворобах селезінки. У вигляді примочок і компресів відвар квіток мальви використовували при нашкірних хворобах для зняття свербіжу та для загоєння ран. Дуже корисний чай із мальви. Його вживали при простудних захворюваннях, особливо кашлі, захриплості, болях у горлі, а також при болях у шлунку і проносах.

Нема жодної української хати, біля якої дбайливі руки господині не влаштували б яскравих квіткових острівців, на яких би не росли під вікнами чорнобривці – прекрасні обереги нашої духовної спадщини. Вони милують око, ніжно хвилюють душу, міцно прив’язують наші серця до рідної домівки. Усім, хто вирушає у далеку дорогу і опиняється далеко від батьківського порогу, вони нагадують: там земля мила, де мати народила.

Щасливий той двір, де є гніздо лелеки, бо він – птаха священна, за розорення його гнізда – кара вогнем. А ще лелека приносить до оселі немовлят…

Святий обов’язок лелеки – знищувати різних шкідників, тобто гадюк та жаб. Своїм прильотом в рідні краї провіщає весну…

Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

«На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України постановляю установити в Україні День Державного Прапора України, який відзначати щорічно 23 серпня», – йдеться в Указі Президента України від 23.08.2004 № 987/2004.

У 2009 році було внесено зміни до цього указу й засновано щорічну офіційну церемонію підняття прапора 23 серпня по всій Україні.

Державний прапор – невід’ємний атрибут кожної країни, що уособлює самобутність та спадкоємність її державотворчих традицій. Його еволюція у своєрідний спосіб відображає багатовікові процеси розвитку, становлення та життєдіяльності державних утворень.

Синій та жовтий кольори прапору символізували Київську Державу ще до християнизації Русі. Це були також кольори герба Галицько-Волинської держави, більшості міст Київщини та загалом України. Упродовж історичного становлення Української держави синьо-жовтий прапор був символом боротьби за національні та соціальні права українського народу і за часів незалежності став Державним Прапором України. У ньому втілені віковічні прагнення до миру, праця, краса і багатство рідної землі.

Український прапор – це символ країни і є втіленням національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сьогодення.

Прислів'я про вербу

• Без верби і калини нема України.

• Де ростуть верби, там чисті джерела води.

• На городі під вербою стоїть колодязь із водою.

• Де срібліє вербиця - там здорова водиця.

• Верба і дівчина приймуться де-небудь.

• Верба, як трава лугова: ти її покоси, а вона знову виросте.

• Де не повернешся, золоті верби ростуть.

• Гнучка, як лоза.

• Зігнувся, як верба над водою.