Українська автентична кухня

Вітаю, саме з Києва столиці України ми почнемо наш гастрономічний тур. Тут найпоширеніша страва є Котлета по-київськи, яка вже багато років є візитівкою української столиці. Її знають і люблять в усіх куточках планети. Особливість страви полягає у тому, що її готують не з фаршу, а з цільного шматка курячого філе.

Незважаючи на промовисту назву страви, на її авторство претендують й інші країни. За однією з версій, її батьківщиною є Франція, за іншою — Америка. Зокрема, за «французькою» теорією, котлету з курячого філе вигадав кухар Ніколя Апперт. Рецепт було вивезено з Франції кухарями, яких відрядила на навчання імператриця Єлизавета. А от американці стверджують, що котлета по-київськи називається так через популярність страви серед мігрантів з України.

В будь-якому разі, у всьому світі страву з курячого філе знають саме під назвою «котлета по-київськи».

Пропоную до перегляду відео рецепт приготування Котлети по-київські:

Підказку для визначення наступного міста прихована за популярним символом Києва, що це?

Відгадай загадку і дізнаємося звідки розпочинається наша подорож:

Це – серце України,

Славне місто Батьківщини.

Правили тут Щек й Хорив,

Кий сам місто тут розбив.

Наступним містом куди ми відправимося є: місто назва якого асоціюється із пшеницею та спокоєм.Що це за місто?

Кремзлики, тертюхи, рисилованики, терчаники чи просто деруни — під такими різними назвами в регіонах України готують картопляні млинці. Особливу популярність ця страва має у північних та східних областях країни. Сама назва «деруни» походить від способу приготування страви: її основним та незмінним інгредієнтом є терта, або, як ще кажуть, «дерта» картопля. Інші компоненти можуть змінюватися відповідно до традицій регіону чи окремої родини. Зокрема, до страви додають цибулю, часник, борошно, олію, яйця тощо.

За традицією, деруни готували у неділю та їли на сніданок або вечерю. Нерідко їх подавали і до святкового столу на такі свята, як Благовіщення.

Коростені, що на Житомирщині, ця страва стала своєрідним брендом, тут навіть проводиться періодично Міжнародний фестиваль дерунів. Кухарі з усієї країни (та й не тільки) приїжджають сюди поділитися своїм мистецтвом, позмагатися і показати свої таланти в приготуванні цієї, здавалося б, нехитрої страви. На місці, де проходить цей фестиваль, навіть встановили пам'ятник дерунам.

У дерунів може бути начинка, традиційно нею стає сир. Деруни можуть бути протушковані у печі, а сьогодні особливо користуються попитом деруни з грибами, тертим сиром, м'ясом. І це дуже смачно!

Наступну підказку знайдешь відгадавши загадку

Довгі ноги, довгий ніс.

Прилетів — обід приніс:

Смачних жабеняток

Для своїх маляток.

Наступним містом куди ми відправимося є: місто назва якого асоціюється із пшеницею та спокоєм.Що це за місто?

Відгадайте ребус і дізнаємося наступне місто нашої подорожі. Назва цього міста натякає на плоский ландшафт. Однак, місто розташоване на території, яка має різноманітні природні особливості, включаючи пагорби, ліси та річки. Таким чином, назва міста не зовсім відповідає реальному природному ландшафту міста.

Місто Рівне як обласний центр впродовж десятиліть зібрало в собі культурні традиції всіх районів Рівненщини. Це ж стосується і кулінарної спадщини. Територіальне розташування Рівного майже на межі Полісся та Волині зумовило поєднання в межах міста кулінарних традиції цих історичних регіонів. Однак з часом старовинні традиційні страви все рідше з’являються на кухні рівненських господинь та в меню місцевих ресторанів, а молодь навряд чи знає хоча б декілька назв автентичних смаколиків.

Однією з таких страв є Мацик. Це сиров'ялена м'ясна страва.

Цікавим є джерело походження назви цієї страви. Впродовж періоду, коли міхур з м’ясом висів на горищі господині час від часу мацали його (від поліського діалектичного “мацати” — натискати пальцями рук), перевіряючи на готовність. Від цього і пішла назва “мацик”. Важливо, що готувати мацик починали перед Колядьми (Різдвом) і споживати не раніше початку косовиці (сінокос), адже саме за правильного температурного режиму та “гуляння” вітру на горищі мацик не псувався і якісно висихав.

Наступне місто нашої подорожі Луцьк. Назва міста Лучеськ, а потім Луцьк походить від слова «лук», що означає вигин річки.

Місто Рівне як обласний центр впродовж десятиліть зібрало в собі культурні традиції всіх районів Рівненщини. Це ж стосується і кулінарної спадщини. Територіальне розташування Рівного майже на межі Полісся та Волині зумовило поєднання в межах міста кулінарних традиції цих історичних регіонів. Однак з часом старовинні традиційні страви все рідше з’являються на кухні рівненських господинь та в меню місцевих ресторанів, а молодь навряд чи знає хоча б декілька назв автентичних смаколиків.

Однією з таких страв є Мацик. Це сиров'ялена м'ясна страва.

Цікавим є джерело походження назви цієї страви. Впродовж періоду, коли міхур з м’ясом висів на горищі господині час від часу мацали його (від поліського діалектичного “мацати” — натискати пальцями рук), перевіряючи на готовність. Від цього і пішла назва “мацик”. Важливо, що готувати мацик починали перед Колядьми (Різдвом) і споживати не раніше початку косовиці (сінокос), адже саме за правильного температурного режиму та “гуляння” вітру на горищі мацик не псувався і якісно висихав.

Наступне місто нашої подорожі Луцьк. Назва міста Лучеськ, а потім Луцьк походить від слова «лук», що означає вигин річки.

Традиційна волинська кухня здавна була самобутньою та цікавою, а головне – надзвичайно смачною. Різноманіття волинських страв відоме нам із дитинства, з часів гостювання в бабусь-дідусів, проте волинська кухня вміє здивувати не лише смаколиками, а й дивовижними та неповторними назвами страв, давніми, як і самі страви.

Вóлок – страва з молодого листя лободи, гички (бадилля) буряка, або бурячиння, відвареного чи тушкованого та заправленого часником, перцем, сіллю, цибулею, з додаванням підсмаженого сала – шкварок. На смак волок дуже подібний до шпинату, можливо трошки терпкіший. Подається волок теплим або холодним і добре смакує з вареним яйцем. А ще волок може бути гарною начинкою для пирога. Страва, як і її назва, очевидно, сягає найдавніших часів та виникла через нестачу харчів напровесні. Цікаво, що в говірці села для позначення періоду, коли закінчувалися запаси харчів з попереднього року, а новий врожай ще не зібрано, збережене слово переднóвок. Назва страви «волок» утворена, очевидно, від волокти́, але семантичний процес не зовсім ясний. Можливо, в основі перебуває поняття «те, що зволочене, стягнене докупи (суміш)» або те, що залишилося після зволочування ріллі навесні.

Далі ми їдемо до міста лева.

Львівський сирник. Найпопулярніший десерт західної України та найвідоміший у Львові. Його подають на свята та продають у кав’ярнях. Страва готується з кисломолочного сиру. Можливе додавання родзинок, горіхів, цедри, з різними фруктовими добавками та начинками, часто — политий шоколадом.

Українське місто давнє,

Жителі у ньому славні,

Гори Карпати круг міста цього,

Оберігали здавна його.

Річка Уж тече крізь місто,

Облюбована і чиста.

Діти, спробуйте вгадати, як це диво-місто звати?

Знайомство зі смаками Закарпаття починаємо з бограча. Це угорська національна страва, яка, проте, в останні роки асоціюється із Закарпаттям – в області нема жодного ресторану, де б вам не запропонували цю страву. Бограч, варто сказати, потроху завойовує Україну і по цей бік Карпат – його масово готують уже й у Львові, та й чимало київських ресторанів включають цю страву до свого меню.

Бограч – це гуляш, приготований із кількох видів м’яса (від трьох до п’яти), з додаванням овочів і спецій. Власне, бограч – у перекладі з угорської - то назва казана, і це вказує нам, що цей гуляш особливий саме через спосіб його приготування – на відкритому вогні.

Дослідники історичної кухні переконують, що страву цю придумали пастухи, які йдучи на випас худоби, клали до свого казанка-бограча усе, що з собою мали – сало, м'ясо, коріння та овочі, довго варили те все на ватрі й добре приправляли страву паприкою.

З 2017 року на Закарпатті кожного року відбувається "БОГРАЧ-ТРЕНД НА ЗАКАРПАТТІ – ГУЛЯШ У ХЛІБІ"

Умови бограч-чемпіонату такі: наварити 100 літрів гуляшу. Та не просто – а так, щоби страва виглядала принадно (для цього у ній можна залишати цілими овочі – наприклад, кольорові перці – жовті та червоні, великі, вони собі плавають і око милують, або прикрасити зеленню), та й подати треба естетично.

Подорож продовжуємо розшифруй назву наступного міста нашого гастрономічного туру Україною:

Це мальовниче місто на заході України, розташоване на берегах річки Прут. Відоме своєю багатою історією, культурним спадком та архітектурною величчю, є столицею Буковини, регіону з унікальними традиціями та різноманітним населенням. Однією з головних пам’яток є ............... національний університет імені Юрія Федьковича, розташований у колишній резиденції митрополитів Буковини та Далмації. Цей університет вражає своєю величчю та включений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Це місто часто називають "українським Віднем" завдяки багатій культурній спадщині та інтелектуальній атмосфері. Вгадали про яке місто мова?

Чернівці – багатогранне та загадкове місто зі своєю історією та душею.

Банош, або бануш — традиційна страва гуцульської кухні. Це в’язка кукурудзяна каша, зварена на вершках чи сметані, заправлена бринзою, шкварками чи білими грибами. Вважається візитівкою Закарпаття, адже тут банош подають чи не в кожному закладі харчування. І, звісно ж, готують у кожній родині.

Хоча банош є дуже простою стравою, у її приготуванні є багато важливих дрібниць. Наприклад, за традицією цю страву має готувати чоловік. Пояснюється це так: у приготуванні використовувалася овеча бринза, а всі страви, пов’язані з вівцями, готують тільки чоловіки. Ще одна особливість — посуд для баноша. Вважається, що справжній банош можна приготувати тільки у чавунному казані на відкритому вогні, а помішувати кашу можна тільки дерев’яною ложкою. Звісно, не в кожному господарстві є можливість готувати страву просто неба, але якщо вам випаде така нагода — неодмінно нею скористайтеся!

Наступний пункт нашої подорожі — місто на заході України, в серці Карпат, яке назване на честь відомого діяча та українського письменника, автора вірша «Чого являєшся мені у сні».

Івано-Франківськ — це обласний центр Івано-Франківської області в західній Україні. Місто розташоване в Карпатському регіоні й має багату історію та культурну спадщину. Раніше воно називалося Станіславом, його назва була змінена в 1962 році на честь українського письменника Івана Франка.

Ґомбовці — маловідома страва української кухні, що залишається досить поширеною на Закарпатті і в Івано-Франківську також. Цей десерт цікавий тим, що за рецептурою майже ідентичний з національною китайською стравою баоцзи. Тому деякі дослідники вважають, що коріння ґомбовців слід шукати в епосі кочового способу життя.

Цей десерт являє собою пиріжки із солодкою начинкою, що готуються на пару. Зазвичай, до пиріжків додають начинку із фруктів чи ягід, але необов’язково. А от невід’ємною складовою ґомбовців, без якої цю страву неможливо уявити, є панірувальні сухарі.

Наступним містом нашої подорожі є місто, яке оспівали у своєму треку Брати Гадюкіни: "Файне місто...".

Історія міста Тернополя, з його багатою спадщиною та значущими подіями, захоплює своєю інтригою та унікальністю. Розташоване в західній частині України, це місто не тільки відображає багату культурну та історичну ідентичність України, а й є символом опору та відродження нації. Минуле Тернополя пов'язане з численними змінами та труднощами, але його дух непохитний, відображаючи непереборну силу людського духу.

Українська кухня багата на смаки, традиції та історію. У кожному куточку цієї прекрасної країни можна знайти унікальні страви та гастрономічні скарби, і Тернопіль, розташований у західній частині України, не є винятком. Особливість Тернопільщини у тому, що тут проживає етнічна група лемків, які мають свою самобутню культуру та зберегли давні народні традиції та звичаї.

«Перлиною» чи «ягідкою» лемківської кухні можна назвати мачанку. Рецепт такої незрозумілої за назвою страви добре знаний в кожній лемківській родині.

Мачанка — це густий суп з м’ясом з зажаркою з борошна і цибулі, з додаванням меленого солодкого перцю.

Щодо мачанки, то назва страви імовірно походить від дієслова “мачати”. Сучасною мовою мачанку можна було б назвати соусом, через її густу текстуру. У лемківській кухні “мачанки” – це швидше певний тип страв, схожих за консистенцію та способом приготування.

Наступне наше місто носить прізвище відомого українського гетьмана пам'ятник якому розташований в центрі Києва

Що таке ведерей? Вирушаємо за відповіддю у Хмельницьку область. Виявляється, це картопляна ковбаса: начиняють свинячі кишки тертою сирою картоплею, змазують зверху смальцем, запікають у печі.

Їдемо далі пізнавати автентичну українську кухню. Відгадай загадку, щоб дізнатися наступну локацію нашої подорожі:

Чую музику класичну

Чудо просто фантастичне

Диво створює вода

Фонтани тут небачена краса!

Подільські господині називають ґодзю, бадзьоню й салабан, «борщем без буряка».

Бадзьоня, годзя або шартатя – усі ці, на перший погляд, іноземні слова, насправді назва однієї української страви. Унікальні рецепти старовинних страв, які готували на великі свята – відроджують на Вінниччині. Бадзьоню куштували на Різдво та Пасху. Ну а на весіллі – вона була головною їжею.

Ґодзя (бадзьоню) – це страва із овочів та м’яса, яку здавна готують у багатьох селах Вінничини. Секретними компонентами ґодзі є квашені огірки, які надають страві характерної кислинки, а також кмин і майоран, які роблять її ароматною. Як і більшість страв народної кухні, ґодзі варять багато, щонайменше 4-5 літрів, тобто у великих баняках на велику компанію. Автентична ґодзя готується в печі, де вона повільно вмліватиме з вечора і аж до ранку. Подільські господині кажуть, що найкраще вона смакує на другий день.

Крім того, ґодзю нерідко називають сухим борщем, оскільки ця страва густа.

Страва проста: викладаються шарами м’ясо й різні овочі, і вони поступово тушкуються. Овочі виділяють сік, за рахунок цього страва не потребує багато жиру.

Скоромна ґодзя: спочатку обсмажуються свинячі ребра (з великою кількістю м’яса) й укладаються на дно баняка. Потім шарами: квасоля (замочена, але домліває вона разом із м’ясом), обсмажена цибуля – великими кількями або напівкільцями, нарізана й обсмажена морква, картопля, а зверху – шар хрустких квашених огірків або квашеної капусти, лаврове листя, сушений часник, майоран, кмин, сіль. Кладеться не все одразу шарами, а поступово: протушкувався один шар, а тоді додається наступний. Коли ця страва домліває, все має бути вже готовим, а капуста чи огірки – ще хрумкі. І тоді ґодзя вважалася такою, що дуже добре вдалася. Подавали страву, перевертаючи її на таріль, щоб вона так і залишалася шарами, тільки м’ясо – зверху. Чітких пропорцій немає, все залежить від розміру посудини, в якій готуєте страву.

Пісна ґодзя – те саме, тільки без м’яса.

Можна подавати страву на стіл одразу, але краще – через кілька годин і навіть наступного дня.

Для того щоб відправитись далі в нашу гастрономічну подорож відгадайте фото загадку:

Це місто морем зустрічає,

З долоні ми годуєм чайок,

Відомі сходи довгі вниз ідуть,

На набережну нас ведуть.

Одеса — одне з небагатьох міст світу, де сформувалася самобутня кухня. Більшість страв є симбіозом української, єврейської, грецької, болгарської та інших кухонь. При цьому мешканці Одеси — великі поціновувачі риби. І не тільки морської, а й річкової. Особливо, якщо вона виловлена у Дунаї. Тож не дивно, що биточки з тюльки є однією з улюблених страв у цьому регіоні.

І хоча в Україні говорять: «Риба не хліб, ситий нею не будеш», це прислів’я точно не стосується смачних та ситних биточків із бичків! Ця страва і корисна, і поживна, і проста в приготуванні. А про те, що вона смачна, і говорити не будемо! Бо ж хіба можуть в Одесі готувати несмачно?

Наступне місто нашої подорожі є суднобудівним центром України, а його назва пов'язана зі святом, яке відзначають у грудні і яке дуже люблять українські дітлахи.

Миколаїв — місто на півдні України, яке має багату історію, що розпочинається в кінці XVIII століття.

Миколаїв був заснований у 1789 році князем Григорієм Потьомкіним як верф для будівництва військових кораблів Чорноморського флоту. Місто отримало назву на честь святого Миколая, покровителя моряків.

Завдяки своєму стратегічному розташуванню на берегах річки Південний Буг, Миколаїв швидко став важливим центром суднобудування.

Рибна юшка — це найпопулярніша страва Миколаївщини. Місцеві кулінари спочатку варять бульйон з одним сортом риби, виймають рибні шматочки, а юшку вже варять з іншим сортом. Юшку можна зробити з річної риби та взагалі тієї, що є під рукою. Але свіжа риба завжди в приорітеті.

Наступне місто нашої подорожі пов'язано з прізвищем українського письменника, драматурга, театрального режисера і актора. З іменем цього українського діяча пов'язані створення українського професійного театру. Також колишня назва міста Кіровоград.

Кіровоградщина має багато автентичних страв, хочемо зауважити що навіть існує книжка «Смачна Кропивниччина», яку створила команда кропивницької етнолабораторії «Баба Єлька». Це збірка рецептів, записаних в експедиціях Кіровоградщиною від місцевих жителів та проілюстрована світлинами з цих етноподорожей.

Однією з автентичних страв яка є культурною наматеріальною спадщеною регіону є суп «Затірка».

Затірка — це такі невеличкі кульки тіста різного діаметра, наче шліфовані камінці у супі. Існує декілька секретів приготування смачної затірки. По-перше — це смачний наваристий курячий бульйон. А по-друге, форма та приготування самого тіста-затірки.

Заті́рка, стира́нка — одна з найдавніших страв, поширених серед слов'янських народів. Круте підсолене пшеничне на яйцях тісто розтирають з борошном у дерев'яних ночовках дерев'яною ложкою, кописткою або рукою доти, доки не утворювалися кульки розміром з горошину чи квасолину. Їх варять в окропі або молоці, іноді у м'ясній юшці. 3атірка вважається готовою, коли тісто спливає. Страва має густу консистенцію. Споживають її заправляючи олією, вершковим маслом, смальцем, із засмажкою та й без додатків. 3атірку (як і подібні за простотою виготовлення та високою калорійністю галушки) готували в Україні майже щодня.

Страву споживають в будні та свята. Традиція приготування цього блюда сягає часів чумацтва. ЇЇ давали чумакам в дорогу, а також чоловікам на обід, коли вони йшли працювати в поле. Перетерту затірку розділяли: одну частину сушили на печі, другу варили.

Далі рушаємо до Черкас - мальовниче місто в центральній частині України, розташоване на берегах Дніпра. Засноване ще в XIV столітті, Черкаси мають багату історію, що переплітається з долями видатних українців. Однією з найважливіших постатей, пов'язаних з цим містом, є Тарас Григорович Шевченко.

Борщ — це страва-символ української кухні, якою із задоволенням смакують у всьому світі. Страва має десятки різновидів, що пов’язано з широкою географією проживання українців. Поширеними є червоний, зелений, грибний, холодний борщ та інші його варіації.

Етимологія слова «борщ» походить від назви рослини борщівника і дослівно означає «зубець, вістря». Адже первісно саме листя цієї рослини використовували для приготування борщу. Значно пізніше до Європи та України потрапили картопля та буряк, без яких сьогодні важко уявити головну страву української кухні.

Інгредієнти для борщу значно відрізняються в залежності від регіону України.

У черкаській області він класично наваристий, і до нього обов'язково подають ароматні булочки-пампушки з часником.

Тож наступним місто нашого гастрономічного туру є Чернігів.

Булани – традиційна страва Чернігівської області. Її географичне походження – село Смичин Городнянської громади.

Картопля завжди була другим хлібом, у тому числі, на Чернігівщині. «Як є бульба і капуста, то у хаті не пусто». Їли її з капустою, огірками, кислим молоком, мастили олією чи смаженим салом. Багато страв готували з вареної картоплі: смажили на олії картопляники, пиріжки з грибами, капустою. З тертої картоплі – робили деруни, коржики, галушки.

Ну і звісно особлива місцева страва – булани.

Відгадай ребус та дізнайся наступне місто подорожі:

Кулінарні традиції сучасної Сумщини сягають століть - це частина безцінної культурної спадщини, яку не треба забувати!

Славетна печеня з грибами під сметаною, відома у всій країні, сама родом з Сумщини. Поживна та смачна, вона зігріє серце кожного, хто спробує цю страву в горщику.

Печеня по-сумськи уособлює найкраще, що є в українській кухні — гаряча комфортна їжа, що не тільки чудово насичує, а ще й повністю задовольняє всі смакові очікування від цієї страви.

Мандри ще не завершились

Ось тепер ми зупинились

Ласувати галушками

Бо смачні, неначе в мами.

Ну що, здогадалися, про наступне місто нашої подорожі?

Чи багато в світі є страв, яким ставлять пам’ятники? А галушки можуть таким похизуватися! А ще — званням одного з символів української національної кухні.

Галушки — це страва з вареного тіста без начинки. Виступає як окрема страва або інгредієнт супу. Не зважаючи на зовнішню простоту, галушки є дуже поживною стравою. Раніше їх готували з суміші гречаного та пшеничного борошна. Нехитре тісто з борошна, солі та води замішували, розкачували і різали на смужки. Якщо тісто від смужки відщипували руками, то галушки називали «щипаними», а якщо відрізали ножем, то «рваними». Щодо виникнення самого слова «галушка», найімовірнішою є версія походження від слова «галка», тобто «грудка», «кулька».

І хоча галушки поширені по всій території України, саме в Полтаві вони вважаються головною локальною стравою.

Наступним містом нашої подорожі є місто герой - Харків!

Харківська кухня славиться різноманітними смачними рецептами. Страви тут і ситні, і водночас прості у приготуванні. Наприклад, гречаники.

Гречаники – це національна страва української кухні. Апетитні та ароматні котлети припадуть до душі всім домівникам, особливо дітям, які не часто люблять гречану кашу.

Основним інгредієнтом цієї страви є гречка. Для приготування страви потрібно зварити кашу. Додати у фарш, посмажити та залити томатно-зметанним соусом.

Наступним містом нашої подорожі є Луганськ.

Окрошка — традиційний холодний суп, що готують переважно на Сході України. Також ця страва популярна і на Луганщині.

Походження окрошки — відкрите питання, бо достовірних історичних відомостей з цього приводу не збереглося. Однак більшість істориків пов’язують виникнення окрошки із… хрещенням Київської Русі. Згідно до літописів, після акту хрещення князь Володимир наказав роздати селянам «їжу, мед і квас». Імовірно, після цього квас став поширеним серед простих людей. Разом з чорним хлібом та зеленою цибулею він став основою для холодного супу.

А от саме слово «окрошка» набуло поширення лише на початку ХХ століття. Воно позначає спосіб приготування окрошки: всі інгредієнти потрібно дрібно покришити. До речі, складові холодного супу можуть бути майже будь-якими. Базові інгредієнти і огірок, редька та зелена цибуля.

Далі крокуємо до Донецька!

Однією з найпопулярніших страв східної України, поряд з буряковим супом, і окрошкою є рулька по-донбаськи. Це частина заднього свиного окорока, що прилягає до коліна, запечена в фользі або тісті. Цікаво, що за часів Русі голяшки не готували як самостійну страву, з них варили супи або холодці. А традиція запікати рульку прийшла з Європи лише в 18 столітті. Згодом голяшки по-донбаськи стали однією з ключових страв на святковому столі. При чому однією рулькою цілком можуть насититися двоє — троє людей.

Відгадайте загадку та дізнайтесь наступне місто:

Пропоную гру цікаву

Ми розглянемо державу

Швидко ви мені назвіть

Місто де козак сидить.

Густа, насичена і дуже смачна юшка, приготована з пшона, сала та картоплі – поживна страва для холодних і похмурих осінніх вечорів

Запорізькі козаки, які придумали куліш, варили його на багатті. Від цього страва ставала ще смачнішою і насичувалась ароматом диму.

Куліш за способом приготування схожий на крупник, але готується переважно з пшона. Куліш легко готувати в домашніх і польових умовах. Готували його і чумаки в далекій дорозі. Звідси й інша його назва — польова каша.

Козаки щодня варили куліш під час військових походів. Рецепти козацької кухні передавалися з покоління в покоління, видозмінювалися, і сьогодні існує безліч варіантів приготування кулешу.

Промите пшоно засипали в казан з киплячою водою, для смаку додавали одну-дві картоплини, сіль, коріння, по можливості зелень. Готовий куліш затирали салом із цибулею й часником. Особливо смачним куліш був із салом, шматком м'яса (навіть солонини) або рибиною. Готовим куліш уважався тоді, коли пшоно розварювалося повністю й утворювалася кашоподібна маса. Куліш готували переважно з пшоном, траплялося, що подекуди варили й гречаний (деякі райони Чернігівщини, Полтавщини), кукурудзяний (південне Поділля). Іноді на правобережному Поліссі пшоняний куліш варили на молоці (молочний куліш), сироватці (сироватковий куліш) і на маслянці.

У польових умовах куліш готували на обід, а вдома, зазвичай, на вечерю. Він і зараз є однією з улюблених народних страв.

На півострові казковім,

Серед гір і синіх вод,

В містах старовинних схованих

Чимало там пригод.

Український півострів - .......

Лагман — це традиційна страва східної кухні. В Україні лагман набув поширення в кримськотатарській кухні.

Що таке лагман? Залежно від способу приготування, це може бути суп або основна страва. Все залежатиме від того, яку кількість бульйону ви додаєте у страву. Власне слово «лагман» означає «розтягнуте тісто», адже для приготування цього супу обов’язково використовують домашню локшину.

Через те, що страва широко поширена у світі, існує безліч рецептів і способів приготування лагману. Він може бути м’ясним або пісним, гарячим і холодним.

Лагман – одна з найпопулярніших страв кримськотатарської кухні. Щось середнє між «першим» і «другим»: локшина, яку подають зі шматочками м'яса (як правило, яловичини), тушкованими в підливі з овочами. Ситно і просто! У класичному рецепті в ресторанах місцевої кухні локшину розкачують самі. Але в побуті часто використовують готову з магазину.

Там, де Дніпро впадає в море,

Місто славне є на просторі

Садів і виноградників край,

Що за місто це, вгадай?

Також це місто є Місто-герой на півдні нашої неньки?

Херсонщина — край, відомий своїми овочами і фруктами. Не дивно, що тут вигадали безліч смачних страв з найпростіших продуктів. Одна з найпопулярніших — баклажани по-херсонськи. За цим рецептом можна приготувати закуску до святкового столу. А якщо трошки змінити рецепт — вийде чудовий варіант закруток на зиму.

Буквально кілька десятиліть тому взимку не було змоги придбати свіжі овочі. Але ж вони потрібні організму, та й смакують добре! Тому господині робили різноманітну консервацію на зиму. На Херсонщині, де вирощують багато «синеньких», особливо популярними були закрутки з баклажанів.

Помандруємо ще далі

Пригадаємо деталі

Одна назва, річка й місто,

Що це за місце?

Дніпровська верещака — це особливий спосіб приготування свинячого м'яса.

Однією з давніх українських страв є верещака. За старих часів наші предки готували цю страву в придніпровських краях.

Це м'ясна страва, головною її особливістю є спосіб приготування м'яса. Дніпровська верещака — особливим чином смажена, а потім тушкована свинина.

Також цю страву необхідно тушкувати в буряковому квасі.

Зацвітає калина,

Зеленіє ліщина,

Степом котиться диво-луна,

Це моя країна,

Це моя Батьківщина,

Що, як тато і мама, одна.