Свято Хелоувіну

Небом мчуся, немов ураган,
І ніс мій гострий, як таран.
В казані варю я зілля-дим —
Хто я така, скажи-но усім!

На ґанку сидить поважно, мов жовтезний дід,
Усмішкою світить нам у святкову мить.
В середині свічка — вогник золотий,
Ззовні — він гарбузик, милий і смішний.

У пітьмі на ґанку весело стою,
Сяяти очиськами до діточок люблю.
З гарбуза я зроблений, свічку ніби з’їв.
Прикрашаю свято я, а ріс серед полів.

Відьмі в справах помагає,
Заклинань не промовляє —
Стежить він за казанком
І розмахує хвостом.

Тихий замок, свічка тліє,
Він не диха, не старіє.
Шкіра бліда, немов дим, —
Краще не ходи за ним.

Хто шепче за вікном —
Шурхіт чуємо за склом.
Що за тінь, немов людина,
Нас лякає із-за тина?

Я творю не на папері,
Мій узор — в кутку вікна.
Символ дому та відваги,
Тонший шовку або льна.

Вдень він ховається, спить у кутку,
Вночі він літає в лугу й садку.
Не пташка, не хмарка, не сірий жучок —
Він тихо літа й не веде балачок.

Не сова і не пташина,
А в повітрі — наче тінь.
Спить уверх ногами чинно,
Заховавшись, день у день.

В темряві бачить, не маючи зору,
Крилом шелесне — і в простір, угору!
Людей не чіпає, лиш ніч обіймає —
Хто це так тихо над світом літає?

Я крилата, та не птиця,
В темноті люблю крутиться.
Вийде сонце — і зникаю,
Вгору дригом засинаю.

Не для борщу й не для юшки,
Він кипить, піднявши вушка.
Дим клубочить, іскри грають —
Хто над вогнищем співає?

Він літає вночі й зникає, коли світає

Він не спить уночі й спостерігає за всіма з неба.