Повторення за розділом "Первинний сектор господарства"

Земельні ресурси разом з іншими природними ресурсами (водними, лісовими, кліматичними, мінеральними) є компонентами довкілля, місцем існування людини, їм належить активна участь у суспільному виробництві, вони є засобом виробництва і джерелом задоволення потреб людини.

Земельні ресурси — частина земельного фонду, що використовується або може бути використана у сільському, лісовому господарстві, містобудівництві та інших галузях народного господарства.

Земельний фонд планети складає 13 400 млн га, найбільша частка припадає на Азію (25%), а найменша — на Австралію та Океанію (6%). Найбільша частка пасовищ (24%) в Африці. 11% земельного фонду припадає на орні землі, що дають 88% продуктів харчування.

Країни та регіони світу неоднаково забезпечені земельними ресурсами, а особливо землями придатними для сільськогосподарської діяльності.

Україна належить до держав з великою розораністю землі. Сільськогосподарські угіддя займають 70,5% загальної площі країни, з них 57% – орні землі (в окремих областях – до 86%).

Використання земельних ресурсів України на сьогодні не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустимі співвідношення площ рілля, лісових і водних територій, природних кормових угідь, що негативно впливає на стійкість сільськогосподарського ландшафту. Деградація ґрунтового покриву досягла загрозливих темпів, найбільшу роль серед них відіграють ерозійні процеси.

Значної екологічної шкоди земельні ресурси зазнають внаслідок забруднення викидами промисловості, відходами, а також через недосконале використання засобів хімізації в аграрному комплексі.

Розораність території України сягає 53,9%, а сільгоспугідь — 78,2%. Це найвищий показник у світі.

Такі дані Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (ФАО) навела учений секретар «Інституту охорони ґрунтів України», кандидат сільськогосподарських наук, Світлана Романова виданню AgroTimes.

На другому місці – Польща з показником 36,5% і 75,1% відповідно, на третьому – Німеччина – 34,1% і 71%.

Найбільше в Україні розораний Степ – на 81,2%, на другій позиції – Лісостеп (80,8%), на третій – Полісся (65,7%).

Так, 78% сільгоспугідь у нашій державі – під ріллею, 13% – під пасовищами, 0,6% – це сіножаті, 0,2% – багаторічні насадження, 0,1% – перелоги.

Невпинне зростання кількості населення та зменшення площі продуктивних земель у світі зумовило необхідність інтенсифікувати сільськогосподарське виробництво з метою отримання більшої кількості продукції з одиниці площі. У другій половині XX ст. з цією метою були розроблені та впроваджені заходи Зеленої революції (Міжнародної програми сприяння вирощування культурних рослин), одним із ініціаторів якої був американський агроном Норман Борлаг. Однією із складових частин Зеленої революції, разом із селекцією та хімізацією сільськогосподарського виробництва, була іригація. На сьогодні в світі площа зрошувальних земель становить 260 млн. га, а найбільшими площами цих земель вирізняється Китай (44,4 млн. га), Індія (42,1 млн. га), що, в основному, обумовлено вирощуванням культури рису. При цьому зрошувані землі забезпечують 40% світового виробництва продовольства, займаючи лише 16% площі сільськогосподарських угідь світу.

Початок вирощування цукрових буряків в Україні припадає на 1820-ті pp.; у 1840-х pp. Україна стала основним районом виробництва цукру, завдяки сприятливим ґрунтовим умовам, а також наявності поміщицьких маєтків і робочої сили. Посівна площа цукрового буряку зростала (у розрізі по роках; у 9 українських губерніях; у тис. га): 1880 — 90 pp. — 323, 1908 — 09 — 378, 1911 — 12 — 574, 1913—558; вона становила 82 % посівної площі під цукровим буряком у Російській імперії (без Польщі).

Цукрові буряки були поширені у смузі Лісостепу на Правобережжі (Київська і Подільська губернія) і на Лівобережжі (Сумщина). Найбільшу площу мали поміщицькі плантації, менше — заводські; селянські становили до 20 %. Врожайність цукрових буряків за дореволюційних часів дорівнювала в середньому 165 центнерів з 1 га, загальна продукція — близько 10 млн ?.

Одним із перших, хто поставив вітчизняну селекцію цукрових буряків на наукову основу, був професор Харківського університету А. Є. Зайкевич. За його проектом на українських землях була організована мережа дослідних полів і селекційних станцій, на яких виведено перші вітчизняні сорти цукрових буряків, що за цукристістю переважали кращі закордонні.

Цукрові буряки з'явився в результаті роботи селекціонерів. У 1747 році Андреас Маргграф з'ясував, що цукор, який до того отримували з цукрової тростини, міститься і в буряках. У той час учений зміг встановити, що вміст цукру в кормових буряку становив 1,3 %. У нинішніх сортах цукрових буряків, виведених селекціонерами, він перевищує 20 %.

Відкриття Маргграфа зумів оцінити і вперше практично використовувати його учень Франц Карл Ахард, який присвятив своє життя отриманню цукру з буряків і в 1801 році обладнав в Нижній Сілезії фабрику, де цукор виробляли з буряка.

На території сучасних Росії та України цукрові буряки з'явився в першій половині XIX століття. Провідними цукрозаводчиками Російської імперії були такі підприємці, як Терещенко, Харитоненко, Ханенко, Бродські і Животовський.

Заготівля лісу здійснюється на заздалегідь виділеної площі, яку називають лісосіка, ділянка, відвід, дроворуба або готовище (ділянка лісу, що була відведена виключно для рубки дров), курінь (на Уралі так називають місце, де не тільки заготовляють дрова, але і роблять вуглеобпалення) і так далі. Крім цього, під лісозаготівлею так само розуміють часткову (вибіркову) вирубку на площі лісової дачі дерев необхідного розміру і властивостей (якостей), що підлягають видаленню з господарських міркувань (сухостійні, суховершинні, пошкоджені вітром, що були заглушені та пригноблені, а також при проріджуваннях і прохідних рубках в молодняках і так далі). Тим не менш, навіть на лісосіках, ділянках та інших ділянках лісозаготівлі рубка може проводитися різними способами: або зрубують всі дерева суцільно (підряд), або срубаются певні дерева в декілька прийомів через відомі проміжки часу або по закінченні рубки на виділеній для заготівлі площі повинні бути залишені усі дерева відомої породи або відомих розмірів або з особливої (спеціальної) метою тільки деякі, наприклад, насінники, необхідні для поновлення до наступного обороту рубки та інші подібні дерева^[2].

Виділені для заготівлі лісу площі найчастіше розташовуються на значній відстані від населених пунктів. Зосередженість роботи лісорубів на відносно невеликій ділянці лісу диктує необхідність облаштування тимчасових приміщень для робітників з метою запобігання втрати робочого часу на переміщення працівників. Крім того, в лісі, в місцях де здійснюється роздрібна продаж заготовлених матеріалів облаштовується контора та інша необхідна інфраструктура (верстати, сховища для заготовлених матеріалів, печі або місця для облаштування багать для випалювання вугілля (вуглеобпалення) і так далі. Завдяки максимально наближеній до місця рубки інфраструктурі часто важко точно встановити певні межі між розробкою дерев в процесі лісозаготівлі та подальшою переробкою отриманої деревини в різних виробництвах, особливо в тих випадках, коли заготівля лісу ведеться частинами, поступово, у міру переробки заготовленої деревини у вироби, як це зазвичай поширене в процесі кустарного виробництва. Однак для повного успіху процесу лісозаготівлі необхідно, щоб розробка хлистів на сортименти здійснювалася досвідченими працівниками, знайомими з вимогами, що пред'являються до лісових матеріалів ринком або споживачами. Тільки при такій організації лісозаготівлі можна бути впевненим, що кожна частина зрубаного дерева буде утилізована у відповідності з її якостями і оцінена по реальній вартості

Географічно вугільні запаси зосереджені в п'яти областях України — насамперед у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській. Переважна частка запасів вугілля зосереджена в Донецькому вугільному басейні. Вугілля характеризується порівняно великою зольністю — близько 25 % і високою сірчистістю — 2,5 %.

Запаси вугілля зосереджені також у Львівсько-Волинському, Дніпровському басейнах, а також у Новодмитріївському родовищі Дніпровсько-Донецької западини та Ільницькому, Рокосовському родовищах Закарпатської вугленосної площі. Кам'яне вугілля розповсюджене в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах, буре вугілля — в Дніпровському, Донецькому басейнах, Дніпровсько-Донецькій западині й на Закарпатській вугленосній площі.