Планети гіганти

Гра завершена! Надіємось ви знайшли для себе дуже багато цікавої інформації. Дякуємо за активність!

Планета Юпітер є в два з половиною рази більша, ніж всі інші планети Сонячної системи, разом узяті. Вона складається в основному з газів і тому відноситься до газових гігантів.

1. Тільки Сонце, Місяць і Венера є яскравішими за Юпітер в Сонячній системі. Це одна з п'яти планет, видимих неозброєним оком з Землі.
2. Першими хто описав свої спостереження за Юпітером були стародавні вавилоняни приблизно в сьомому столітті до нашої ери.

Розміри Землі порівняно з Юпітером

3. На Юпітері найкоротший день в Сонячній системі. Він обертається навколо своєї осі всього за 9 годин 55 хвилин. Таке швидке обертання і нещільна будова надають планеті злегка сплюснуту форму. Навколо Сонця Юпітер обертається раз в 11,8 земних років.
4. Велика червонувата пляма на поверхні Юпітера насправді величезний шторм, який вирує близько 350 років. Територія шторму на стільки величезна, що можливо помістити усередині нього три планети за розміром як Земля.
5. Верхні шари атмосфери Юпітера складаються з кристалів сірки та аміаку. Нижче розміщені шари газоподібного та рідкого водню. Ядро утворене з криги, каміння металу.
6. Супутник Юпітера Ганімед є найбільшим в Сонячній системі. Ганімед за розмірами більший ніж планета Меркурій.

Супутники Юпітера Каллісто, Ганімед, Європа та Іо

7. Юпітер як і всі газові гіганти в Сонячній системі має кільцеву систему. Його кільця на відміну від кілець Сатурна набагато темніші та складаються з пилу і дрібних твердих частинок, які є залишками комет та астероїдів. Їх товщина коливається від 2000 до 12 500 кілометрів.
8. Загалом на дослідження Юпітера було відправлено вісім космічних апаратів.

Сатурн найбільш відомий за свою казкову систему кілець, також це найдальша планета від сонця, яку можна спостерігати в нічному небі неозброєним оком. Сатурн як і Юпітер є газовим гігантом і складається з суміші газів водню, гелію та метану.

1. Оскільки Сатурн п'ятий за яскравістю об'єкт в Сонячній системі він був відомий ще древнім вавилонянам. Планету названо на честь римського бога часу Сатурна (лат. Saturnus), якого ототожнюють з грецьким богом Кроносом.
2. Через низьку щільність та високу швидкість обертання Сатурн приплюснутий на полюсах. Його полярний діаметр становить менше ніж 90% від екваторіального.
3. Навколо своєї осі Сатурн обертається кожні 10 годин 34 хвилин, а от навколо Сонця раз у 29,4 земних років.

Розміри Землі порівняно з Сатурном

4. У верхніх шарах Сатурн в основному складається з льоду аміаку, під яким знаходяться хмари з водяної криги. Ближче до ядра Сатурн складається з крижаної суміші сірки та водню, а глибоко всередині саме ядро утворене з металічного водню.
5. Всі газові гіганти в нашій Сонячній системі мають кільця, але Сатурну належать найбільші. Хоч кільця простягаються на понад 120 000 км від планети, як не дивно їх товщина становить від десяти метрів і до одного кілометра. Першим кільця виявив Галілео Галілей 1610.
6. Площина обертання системи кілець збігається з площиною екватора Сатурна, а складаються вони зі шматків льоду (близько 99%) та невеликої кількості пилу вуглецю.
7. Сьогодні відкрито 62 супутники Сатурна з визначеною орбітою, найбільшим серед яких є — Титан, єдиний у Сонячній системі супутник зі щільною, збагаченою азотом атмосферою.

Розміри Місяця і Титана порівняно з Землею

8. Титан складається в основному з водяного льоду і каменю. Його заморожена поверхня має озера рідкого метану і вкриті замерзлим азотом ландшафти. Це справжній крижаний світ.
9. Сатурн відвідали чотири космічні апарати: Pioneer 11, Voyager 1 і 2 та космічний апарат Кассіні — Гюйгенс (англ. Cassini-Huygens). Кассіні продовжує досліджувати Сатурн та регулярно надсилає величезну кількість даних про саму планету, її супутники та кільця

Уран — одна з найбільш таємничих планет в Сонячній системі і хоч при сприятливих погодних умовах його можна побачити навіть неозброєним оком є досить багато цікавих фактів про які ви, мабуть, навіть ніколи не чули.

1. Офіційним першовідкривачем Урана в 1781 році є астроном Фрідріх Вільям Гершель. Це перша планета відкрита людиною за допомогою телескопа. Коли Гершель виявив у зоряному небі невідомий доти об'єкт він спочатку подумав, що це комета.
2. Нову планету сер Вільям Гершель назвав на честь короля Георга третього — Georgium Sidus, що перекладається як «Зірка Георга». Сучасна назва була запропонована німецьким астроном Йоганном Боде і широкого вжитку вона набула лише з 1850 року. Назва «Уран» походить від імені давньогрецького бога, який уособлює небо та є дідом Зевса.
3. У Китаї, Японії, та Кореї назва планети Уран перекладається як «король зоряного неба».

Порівняння розмірів Землі з планетою Уран

4. В середині Урана можна помістити 63 планети розміром як Земля.
5. Уран обертається навколо Сонця на відстані близько 2,8 млрд км і завершує повний оберт за 30 687 земних дні. Тобто рік на планеті триває 84 роки. Навколо власної осі Уран обертається за 17 годин та 24 хвилини.
6. Уран має унікальну вісь обертання, його північний і південний полюси лежать там, де у більшості планет Сонячної системи, знаходиться екватор. Таким чином він «котиться» як куля для боулінгу, а не «вертиться» як дзига.

Унікальна вісь обертання Урана

7. Як і в інших газових гігантів, в атмосфері Урана переважають водень та гелій. Нижче, під оболонкою газу є зледеніла мантія з аміачного льоду, яка вкриває кам'яне ядро. У верхніх шарах атмосфера складається з кристалів води аміаку, та зледенілого метану, які і надають планеті її блідо-блакитний колір.
8. На Урані є тільки два сезони: літо і зима.
9. Уран, з середньою температурою -197 °C, найхолодніша планета в нашій Сонячній системі. Зафіксовано, що температура на Урані може опускатись і до -224 ° C. Крім екстремально низької температури на Урані панують жахливі вітри зі швидкістю понад 900 км на годину.
10. Уран має 13 кілець і згідно досліджень, вони з'явились вже після формування планети. Вчені вважають, що кільця є залишком, розірваного силами тяжіння або зруйнованого метеоритом, супутника. Зовнішнє кільце синього кольору, наступне червоне, а всі інші сірого. Два зовнішніх кільця виявили лише в 2003 та 2005 роках завдяки знімкам отриманих з телескопа Габбл.

Місяць, Оберон, Титанія, Умбріель, Аріель, Міранда

11. Всі супутники планети Уран заморожені світи з всіяними кратерами пейзажами. Більшість з них це глиба з гірських порід та льоду.
12. Вчені виділяють 27 супутників Урана і багато з них названі на честь героїнь драм Шекспіра. Зокрема є Дездемона, Корделія, Офелія, Розалінда, та Джульєтта. Є навіть супутник який зветься Купідон.

Нептун це холодний і непривітний світ про який ми підібрали для вас всі найцікавіші та маловідомі факти.

1. Нептун восьма планета від Сонця та найбільш віддалена в Сонячній системі і оскільки її неможливо побачити неозброєним оком цю планету відкрили відносно недавно лише 1846 року за допомогою математичних розрахунків.
2. На думку вчених Нептун сформувався значно ближче до Сонця на ранніх етапах історії Сонячної системи та згодом під впливом гравітаційних сил він віддалився до його сьогоднішнього положення.
3. Цей газовий гігант дуже швидко обертається навколо своєї осі. Повний екваторіальний оберт займає всього 18 годин.

Порівняння розмірів Землі і планети Нептун

4. Атмосфера планети складається з водню та гелію, а також до її складу входить метан. Оскільки газ метан поглинає червоне світло Нептун має насичений синій колір.
5. Нептун має тоненькі кільця, які складаються з дрібних частинок криги та пилу.
6. На поверхні Нептуна дуже активний і нестабільний клімат. Тут панують шалені вітри та неймовірно низькі температури. У верхніх шарах атмосфери швидкість вітру часто перевищує 600 метрів на секунду.

Тритон і Місяць

7. Нептун має аж 14 супутників найцікавішим серед яких є Тритон, заморожений світ на поверхні якого постійно відбуваються крижані виверження азоту. На думку вчених це найхолодніший світ в Сонячній системі.
8. 1989 року космічний апарат Вояджер-2 передав на землю перші фото цього блакитного гіганта.

Іо — супутник Юпітера, найближчий до планети з чотирьох галілеєвих супутників. Її діаметр складає 3642 кілометри, тому Іо є четвертим за величиною супутником у Сонячній системі. Супутник був названий на честь міфологічної Іо, яка була жрицею Гери та коханкою Зевса. Має особливо бурхливу вулканічну активність. Іо була відкрита Галілео Галілеєм у 1610 році за допомогою його ж першого в історії телескопа. Перші фото Іо були зроблені зондом „Піонер-11”, який пролетів повз Юпітер в грудні 1974 року.

За даними непрямих досліджень, поверхня супутника представлена породами, що на 55-60% складаються з сірки (в Сонячній системі це, імовірно, найбагатші поклади сірки, які доступні з поверхні небесного тіла), на 30% — зневодненим астраханітом, на 15% — сульфатом заліза, гематитом (модель Ф. Фанале і Д. Неша). Надра супутника містять силікатні гірські породи. На Іо зафіксовано до 8-10 активних вулканів, на поверхні — скиди, ескарпи.

Іо вирізняється розвиненим вулканізмом, найбільшим у всій Сонячній системі.

Одночасно на поверхні супутника зафіксовано виверження десяти вулканів. Конфігурація вулканічного поля швидко змінюється — за 4 місяці між польотами „Вояджера-1” і „Вояджера-2” встигли потухнути одні вулкани і з’явитися інші. Рельєф Іо теж швидко змінюється — повністю за декілька сотень років. Найбільші виверження вулканів виносять речовину зі швидкістю 1 км/с на висоту близько 300 км. Жерла багатьох вулканів мають гігантські розміри.

Подібно до земних вулканів, вулкани Іо викидають сірку і діоксид сірки, лавові потоки — це розплавлені гірські породи зі значним вмістом сполук сірки.

Джерелом енергії для вулканічної діяльності, імовірно, є приливні сили, викликані дуже сильним гравітаційним впливом з боку Юпітера, а також його супутників — Європи і Ганімеда. Гравітаційні впливи викликають коливання поверхні Іо на 100 м по вертикалі.

Титан — найбільший за розміром супутник Сатурна, другий за розміром у Сонячній системі (після Ганімеда). Його відкрив Хрістіан Гюйгенс у 1655 році.

Діаметр Титана — 5150 км. Таким чином, він більший за планету Меркурій, хоча й поступається їй за масою. У Титані зосереджено 95% маси всіх супутників Сатурна. Завдяки своїй значній масі (¹/₄₀₀₀ маси Сатурна, вдвічі більше за масу Місяця) Титан впливає на рух інших супутників Сатурна, зумовлюючи збурення їх орбіт. Сила тяжіння на ньому становить приблизно одну сьому від земної.

Титан — єдиний супутник у Сонячній системі, який має щільну атмосферу (її відкрив Джерард Койпер). Тиск біля поверхні приблизно в 1,6 разів перевищує тиск земної атмосфери. Температура — мінус 170-180 °C. Це єдиний супутник, поверхню якого неможливо спостерігати у видимому діапазоні через хмари.

На Титані є метанові моря і ріки (але їх наявність довго була під сумнівом — „Гюйгенс” приземлився на темній ділянці з твердою поверхнею), а також гори, які складаються з водяного льоду.

Титан складається майже наполовину з водяного льоду і наполовину — з кам’янистих матеріалів. Такий склад подібний до деяких інших великих супутників газових планет: Ганімеда, Каллісто, Тритона.

Імовірно, навколо кам’яного ядра діаметром близько 3400 км є кілька шарів льоду з різними типами кристалізації.

В атмосфері супутника виявлено ізотоп аргон-40, що свідчить про вулканічну діяльність. Припускають, що роль лави мають виконувати вода та аміак. Такий тип вулканізму називається кріовулканізмом. Окрім цього, на знімках космічного апарата „Кассіні” зафіксовано принаймні два утворення, що нагадують вулкани.

На Титані виявлено щонайменше один масивний гірський хребет протяжністю близько 150 км і висотою до 1,6 км. На гірських вершинах є світлі відкладення, можливо, поклади метану та інших органічних матеріалів.

Атмосфера Титана має товщину близько 400 км і містить кілька шарів вуглеводневого „смогу”. Через це Титан є єдиним супутником у Сонячній системі, поверхню якого неможливо спостерігати в телескоп.

Більше 95% атмосфери супутника складає азот. Таким чином, Титан і Земля — єдині тіла в Сонячній системі, які мають щільну атмосферу з переважним вмістом азоту (розріджені азотні атмосфери мають Тритон і, можливо, Плутон). Другим за вмістом компонентом є метан; є також сліди етану, ацетилену, діацетилену, метилацетилену, ціаноацетилену, пропану, вуглекислого газу, чадного газу, ціаногену, гелію. Вуглеводні надають атмосфері оранжевого кольору (зокрема, таким є колір неба, якщо дивитися з поверхні). Одним із джерел метану може бути вулканічна активність.

Нижні шари атмосфери, як і на Землі, поділяються на тропосферу й стратосферу. У тропосфері температура з висотою падає: від 94 К на поверхні до 70 К на висоті 35 км (на Землі тропосфера закінчується на висоті 10-16 км). До висоти 50 км простягається тропопауза, де температура залишається практично сталою. Вище температура починає зростати. Такі інверсії температури перешкоджають розвитку вертикальних рухів повітря. Вони зазвичай виникають через спільну дію двох факторів — підігріву повітря знизу, від поверхні, і розігріву зверху (завдяки поглинанню сонячного випромінювання). У земній атмосфері інверсія температур спостерігається на висотах близько 50 км (стратопауза) і 80-90 км (мезопауза). На Титані температура впевнено зростає принаймні до 150 км. Проте на висотах понад 500 км „Гюйгенс” несподівано виявив цілу низку температурних інверсій, кожна з яких визначає певний шар атмосфери. Їх походження поки не з’ясовано.

За даними космічного апарата „Кассіні”, нижня частина атмосфери Титана, так само як і атмосфера Венери, обертається істотно швидше поверхні і являє собою єдиний потужний постійний ураган. На висотах понад 10 км в атмосфері Титана постійно дмуть вітри. Їх напрямок збігається обертанням супутника, а швидкість зростає з висотою від кількох метрів за секунду на висоті 10-30 км до 30 м/с на висоті 50-60 км. На висотах понад 120 км має місце сильна турбулентність атмосфери — її ознаки були помічені ще в 1980-1981 роках, коли через систему Сатурна пролітали космічні апарати „Вояджер”. Однак несподіванкою стало те, що на висоті близько 80 км в атмосфері Титана зареєстровано штиль — сюди не потрапляють ні вітри, що дмуть нижче 60 км, ні турбулентні рухи, що спостерігаються на вдвічі вищій висоті. Причини такого дивного завмирання рухів поки не вдається пояснити.

Титан отримує дуже мало сонячної енергії для того, щоб забезпечити динаміку атмосферних процесів. Швидше за все, енергію для руху атмосферних мас забезпечують потужні припливні сили Сатурна, що в 400 разів перевищують обумовлені Місяцем припливи на Землі. На користь припущення про припливний характер вітрів свідчить широтне розташування пасом дюн, поширених на Титані (згідно з радарними дослідженнями).

Енцелад — чотирнадцятий за віддаленістю від планети супутник Сатурна. Відкритий Вільямом Гершелем 28 серпня 1789 року. Діаметр супутника складає 500 км, радіус орбіти — 238 тис км. Супутник є найсвітлішим небесним тілом Сонячної системи. Енцелад — найбільш геологічно активний супутник Сатурна. На ньому можуть бути водяні вулкани (гейзери), які оновлюють іній на поверхні та слугують джерелом речовини для розрідженого пилового кільця вздовж орбіти супутника. Проте енергетичне джерело цієї вулканічної та геологічної активності невідоме.

Невеликий Енцелад не може утримувати атмосферу силою власної гравітації, отже існує постійне джерело її поповнення. Наявність атмосфери, ділянок з більш високою температурою, „молодість” поверхні говорить про наявність якогось джерела енергії, яке підтримує геологічні процеси на супутнику.

Енцелад складається переважно з водяного льоду і має найчистішу в Сонячній системі крижану поверхню, тому поверхня супутника майже біла. Вона відбиває близько 90% світла, що падає на поверхню Енцелада, що робить супутник чемпіоном Сонячної системи за здатністю відбивати світло (альбедо). На поверхні багато незвичайних жолобів і невелика кількість кратерів, подібно поверхні Ганімеда. Астрономи стверджують, що Енцелад здатний до вулканічної активності.

Апарат Cassini виявив атмосферу на Енцеладі. Маси Енцелада недостатньо аби постійно утримувати атмосферу. Це означає, що на поверхні супутника існують джерела молекул. З Енцеладом і до цього були пов’язані вражаючі відкриття, зроблені космічним апаратом NASA Cassini. Так, не зважаючи на слабке гравітаційне поле та малий діаметр (500 км), у Енцелада є своя атмосфера, що складається на 65% з водяної пари, на 20% з молекулярного водню і на 15% з вуглекислого газу. Той факт, що атмосфера Енцелада не випарувалася і не розсіялася в космосі, пояснюють тим, що на поверхні цього супутника йде постійне виділення водяної пари.

Тепер учені NASA планують повернутися до Енцелада для детального вивчення південного полюсу з метою визначити, чи не є хімічні процеси, що діють там, процесами зародження органічного життя. У листопаді 2009 року біля Енцелада пролетів „Кассіні”. Останній проліт над поверхнею Енцелада на висоті 48 км відбувся 21 грудня 2010 року.

Європа — супутник Юпітера, найменший з чотирьох галілеєвих супутників. Був відкритий у 1610 році Галілеєм і, можливо, незалежно Маріусом. За наявними даними містить підповерхневий океан з рідкою водою, а тому вважається одним з об’єктів, на яких може існувати життя.

Європа відкрита Галілео Галілеєм у 1610 році за допомогою винайденого ним телескопа. До цього, 1609 року, Європу спостерігав німецький астроном Сімон Маріус, але вчасно не повідомив про це наукове середовище.

Європа названа ім’ям персонажа давньогрецької міфології, коханої Зевса (Юпітера).

Назва „Європа” запропонована Симоном Маріусом у 1614 році, але вона спершу не використовувалася. Галілей назвав чотири відкриті ним супутники Юпітера „планетами Медічі” і дав їм порядкові номери; Європу він позначив як „другий супутник Юпітера”. Лише з середини XX ст. назва „Європа” стала загальновизнаною.

Європа — один з найбільших супутників планет Сонячної системи і за розміром близька до Місяця.

Європа завжди повернута до Юпітера однією стороною (як і Місяць до Землі). Іо, Європа і Ганімед перебувають у орбітальному резонансі — їх орбітальні періоди співвідносяться як 1:2:4.

Європа схожа на планети земної групи, значною мірою складається з гірських порід. Це — планета-океан, яка вкрита шаром води товщиною близько 90-100 км (частково — у вигляді льоду товщиною 10-30 км; частково, як вважають, — у вигляді підповерхової рідкої води — рідинного океану). Глибше залягають гірські породи, а в центрі, імовірно, знаходиться невелике металеве ядро.

Каллісто — один з галілеєвих супутників Юпітера. Третій за величиною супутник у Сонячній системі, розміром приблизно з Меркурій, але помітно поступається цій планеті за масою.

Каллісто була відкрита Галілео Галілеєм у 1610 році за допомогою його першого в історії телескопа. На відкриття супутника претендував також німецький астроном Сімон Маріус, який спостерігав Каллісто в 1609 році, але своєчасно не опублікував дані про це.

Назва „Каллісто” була запропонована саме Маріусом у 1614 році, однак протягом тривалого часу вона не використовувалась. Галілей присвоїв чотирьом відкритим ним супутникам порядкові номери, і Каллісто позначалася як „четвертий супутник Юпітера”. Лише з середини XX століття назва „Каллісто” стала загальновживаною.

Каллісто названа за іменем персонажа давньогрецької міфології, коханої Зевса (Юпітера).

иявлений в 1930 році Плутон є другою найближчою до сонця карликовою планетою. Свого часу його вважали дев'ятою планетою в Сонячній системі і тому ми підібрали для вас найцікавіші факти про це космічне тіло.

1. У 2006 році коли Міжнародний астрономічний союз (IAU) формалізував визначення планети, Плутон був переведений до класу карликових планет.
2. За час від виявлення Плутона і класифікацією його як карликова планета (76 років), Плутон подолав менше третини своєї орбіти навколо Сонця. Його повний орбітальний період становить 246 років.
3. За своїми розмірами Плутон значно менший за такі супутники як Ганімед, Іо, Титан, Європа, Каллісто, Тритон і Місяць. Карликова планета має всього 66% від діаметра і 18% маси Місяця. Однак він є найбільшою карликовою планетою в Сонячній системі.

Харона, Плутон і Місяць

4. Плутон має п'ять відомих виявлених супутників. Це найбільший супутник Харона (відкритий в 1978 році), Гідра та Нікту (обидва відкриті в 2005 році), Кербер (виявлений в 2011 році) і Стікс (відкриті 2012).
5. Плутон на третину складається з води, якої в тричі більше ніж у світовому океані Землі. Звісно вода на поверхні Плутона у вигляді криги яка зі скелястою основою формує різноманітний ландшафт з гірських хребтів, світлих і темних ділянок та кратерів.
6. На момент коли орбіта Плутона найближча до Сонця на його поверхні з'являється тонкий шар атмосфери. Під дією сонячного світла з криги виділяється газ азоту та метану. Але коли орбіта карликової планети віддаляється її атмосфера знову замерзає і повертаються в твердий стан.
7. 2015 року космічний апарат Нові обрії (New Horizons) пролетів повз Плутона та передав на землю ряд знімків цього віддаленого світу.

Тритон — найбільший серед супутників Нептуна. Обертання навколо планети є синхронним, тобто Тритон постійно обернений до Нептуна одним боком. Передній бік (за рухом супутника) приблизно на 25% темніший за решту його поверхні. Має азотну атмосферу. Температура на поверхні Тритона становить всього 34,5 °K (-235 °C) — там так само холодно, як і на Плутоні. Настільки низька температура зумовлена зокрема високим альбедо (70-80%). За такої температури метан, азот і двоокис вуглецю заморожені до твердого стану.

Має 14 зоряну величину. Відстань від Нептуна 394 700 км, сидеричний період обертання — 5 діб 21 год 3 хв, діаметр становить 2706 км, що трохи менше діаметра Місяця, хоча маса Тритона менша в 3,5 рази. Це єдиний великий супутник Сонячної системи, який обертається навколо своєї планети в протилежний бік від обертання планети навколо своєї осі. Через таке обертання Тритон поступово втрачає енергію внаслідок дії припливних сил, і, зрештою, або зруйнується, або впаде на Нептун.

Оберон — другий за розміром та масою супутник планети Уран, дев’ятий за масою супутник планети Сонячної системи. Також відомий як „Уран IV”. Відкритий Вільямом Гершелем у 1787 році і названий Обероном на честь міфічного царя фей і ельфів, персонажа твору Вільяма Шекспіра „Сон літньої ночі”. Це найбільш віддалене від Урана тіло серед його великих супутників. Орбіта Оберона частково розташована за магнітосферою Урана.

За одним з припущень Оберон сформувався з акреційного диску, що існував навколо Урана відразу після утворення планети. Супутник, ймовірно, має кам’яне ядро і крижану мантію, при цьому кількість льоду становить 50%, каменю — 30%, метану та азоту — 20%. Між мантією та ядром, можливо, є шар рідкої води. Поверхня Оберона темна з червоним відтінком. Її рельєф був сформований в основному ударами астероїдів і комет, що залишили численні кратери, найбільший з яких сягає 210 км у діаметрі. Оберон вкриває система грабенів та урвищ, що утворилися внаслідок розривів поверхневої кори під час розширення внутрішніх шарів на ранніх етапах еволюції.

Оберон досліджувала лише космічна станція „Вояджер-2”. Декілька знімків дозволили отримати відомості про 40% поверхні супутника.

Титанія — найбільший супутник Урана і восьмий за розміром супутник у Сонячній системі. Відкритий Вільямом Гершелем у 1787 році. Його діаметр становить 1578 км, середня відстань від центра планети — 436 тис км, це другий за віддаленістю серед великих супутників Урана. Супутник названо в честь королеви фей у творі Вільяма Шекспіра „Сон літньої ночі”. Це ім’я запропонував у 1852 році син першовідкривача Титанії — Джон Гершель. Супутник також відомий як Уран III.

Орбіта супутника повністю знаходиться всередині магнітосфери Урана, частинки плазми якої рухаються навколо планети набагато швидше, що призводить до їх постійних зіткнень із однією півкулею супутника. Можливо, постійне бомбардування цими частинками є причиною потемніння цієї півкулі, яке спостерігається в усіх супутників Урана окрім Оберона.

Оскільки Уран обертається навколо Сонця лежачи „на боці”, а з площиною його екватора приблизно співпадають площини орбіт його великих супутників, — зміна сезонів протягом повного оберту планети навколо Сонця на них доволі своєрідна. Північний та південний полюси Титанії по черзі 42 роки знаходяться у повній темряві та 42 роки безперервно освітлюються Сонцем, причому на кожному з полюсів при літньому сонцестоянні Сонце майже досягає зеніту. Раз у 42 роки під час рівнодення на Урані Сонце разом із Землею проходять через його екваторіальну площину, і тоді можна спостерігати взаємні покриття його супутників. Декілька таких явищ спостерігались у 2007-2008 роках, наприклад покриття Титанії Умбріелем 15 серпня та 8 грудня 2007 року.

Умбріель — супутник планети Уран. Відкритий Вільямом Ласселом у 1851 році, одночасно з Аріелем. Названий на честь персонажа (гнома) поеми Олександра Поупа „Викрадення локона”.

Умбріель є третім за розмірами і найтемнішим з великих супутників Урана, він віддзеркалює всього 16% світла що на нього падає. Поверхня сильно кратеризована, але на ньому немає кратерів зі світлими променями, наявних на інших супутниках Урана. Одне із запропонованих пояснень полягає в тому, що виділення тепла в надрах Умбріелю чомусь було недостатнім щоб викликати плавлення кори і гравітаційну диференціацію. Тому суміш льоду і темних кам’яних порід залишилася на поверхні в початковому вигляді, а викиди матеріалу навколо ударних кратерів не відрізняються від основної поверхні.

Особливість Умбріель — незвичайний світлий круг близько 140 км у діаметрі. Його природа невідома, хоча це можуть бути відкладення паморозі, пов’язані з ударним кратером.