Історія України 17 - 18 століть

У західноукра­їнських землях (Галичина, Закар­паття, Буковина) соціальний про­тест проявився в русі опришків.

Вони громили й утискували шляхту, орендарів, багатіїв, католицьких та уніатських свя­щеників і ченців. Уперше опришків галицького походження згадує документ 1529 р. Вони базувалися в основному у Кар­патських горах. Мали підтримку з боку місцевого населення. До загонів сходилися кріпаки-втікачі, міські ремісники, слуги та інша біднота. Звичайно опришки починали свої дії навесні й продовжували їх до осені. Виступали невеликими за­гонами, застосовуючи партизанську тактику несподіваних нападів. Прекрасно знали місцевість. Намагалися уникнути боїв з регулярним військом.

Найбільшого розмаху набув рух опришків у роки Визвольної війни Б. Хмельнийького, штурмували магнатські й навіть королівські замки, допомагали козакам. Так, 1653 р. пліч-о-пліч з полками українського гетьмана воював проти польсько-шляхетського війська 2-тис. загін опришків під проводом Харачка. Вони взаємодіяли з гайдамаками у XVIII ст., особливо під час великих повстань, що охоплювали Правобережну Й Західну Україну. Після загарбання Австрією Галичини й Буковини (1772—1774) опришки не складали зброї. Протягом 1-ї пол. XIX ст. в Галичині, на Закарпатті й Буковині діяло понад 50 їхніх загонів. Останнім відомим ватажком опришків був М. Драгомирук, прилюдно страчений у Коломиї в сер XIX ст.

Найбільш відо­мим ватажком опришків був Олекса Довбуш –з 1738 по 1745рік.

Його порівнюють з Робін Гудом, бо, гра­буючи багатих, все награбоване добро роз­давав бідним.

Рух опришків був придушений австрій­ським урядом лише у першій пол. XIX ст.

Суспільно-політичні процеси, що відбувалися на території України в XVI ст., значною мірою сприяли утворенню братств духовенством, що опікувалося релігійними справами. Через активне поширення католицизму й протестантизму, братства розпочали утворюватися за сприяння міщан з культурно-просвітницькою метою та задля опіки й захисту православного духовенства і Церкви.

Найперше відоме братство – Львівське. Воно утворилося в 1460 році при храмі Успіння Богородиці. У 1540 році були організовані ще два церковні братства, що підпорядковувалися Успенському.

Спочатку братства були замкнутими організаціями, члени яких перебували в тісних взаємовідносинах: у разі потреби вони допомагали один одному, слідкували за мораллю у громаді, забезпечували храми та церкви усім необхідним церковним начинням, а також організовували релігійні свята й різноманітні церковні урочистості. За утвердженістю норм організації життя братства можна прирівняти до цехів. Серед членів братства проводилися спільні благодійні банкети, грошові внески зводилися до спільної каси. Усе, що обговорювалося у межах братства, слід було ретельно тримати в таємниці, оскільки в разі непослуху чи порушення правил накладався штраф або ж навіть фізичне покарання.

Наприкінці XVI ст. православні братства, протидіючи католицьким впливам та під навіюванням ідей протестантизму, все більше розпочали звертати увагу на проблеми освітнього та культурного характеру, а їхні лави поповнили міщани й шляхтичі. Поступово в сферу інтересів братств увійшла й боротьба проти необмеженої влади церковних феодалів, їхнього збагачення й свавілля. Однак першочерговою справою поставала просвітницька діяльність, внаслідок чого активно відкриваються школи, друкарні, бібліотеки.

1573 року в Львівському Успенському братстві було відкрито власну друкарню, де в 1574 році Іван Федоров видав «Апостол» і «Буквар». У друкарні друкували та розповсюджували чималу кількість літургійної, навчальної, богословської літератури староукраїнською, церковнослов’янською, латинською, польською й грецькою мовами з навчально-просвітницькою метою.

За ініціативи братства в 1585 році було засновано Львівську братську школу, що дало неабиякий поштовх до становлення й розвитку шкільної освіти. А в 1586 році братство отримало право ставропігії, відповідно до якого воно почало підпорядковуватися безпосередньо Константинопольському патріарху, а не місцевим владикам, що посилило його автономію та вплив у суспільстві.

За зразком Львівського братства, розпочали організовуватися подібні братства і в інших містах, зокрема Перемишлі, Луцьку, Києві. Збільшилася чисельність братських шкіл, які сприяли розвитку та поширенню освіти.