Дитячі загадки

Триколісний друг у мене,
Має він кермо зелене.
Ще сидіння та педалі…
Певно, ви його впізнали?

Я порою дощовою –
Наче дах над головою.
При собі мене тримають,
А як дощ пройде – складають.

Хто завжди правду каже?
Який є, таким покаже,
І без слів про все рас скаже.
На нього дивишся, а себе бачиш.

У носатого Івана
Одежина дерев’яна.
Він у чистім полі ходить
І по ньому носом водить.
Не стрижений, не чесаний –
Гострим ножем зетесаний.

Щось у небі синім - блим!
Розкотився в небі грім
Та гуркоче вдалині.
Що за дивні ці вогні?

Спробуй, друже, відгадати,
Що за стрій у небесах:
Чи клубки пухкої вати,
Чи то пір’я з крупних птах,
Чи біжить овець отара?
Ні, пливуть це білі …

До дітей на кожне свято
Просять в гості завітати,
Бо солодкий і смачний.
Здогадались, хто такий?

Що за жучок це – яскравий, моторний,
Спинка червона у крапочку чорну,
Сам симпатичний, хоча і маленький,
Гарний на вроду він та веселенький.

Грушка – не грушка,
Вушка та дужка,
Порожнє бриньчить,
Повне – мовчить.

Дуже люблять всі діти його,
Бо смачне і солодке воно.
І у ротику тане само.
Здогадалися? Це …

Навіть в спеку, відчайдуха,
Не скидає він кожуха.
Взимку ж холоду боїться.
Лізе до барлогу грітись.

Як навколо об’їси –
Серединки не проси.
Ми такі гостинці:
Дірка в серединці.

Народився із землі,
Зарум’янивсь на вогні
І з’явився на столі
До борщу тобі й мені.