"Доброго дня, ми з України"

Держа вний прапор Украї ни — сучасний прапор України, стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього й жовтого кольорів. Співвідношення ширини прапора до його довжини 2:3.

Синій і жовтий (золотий) кольори використовувалися на гербі Королівства Руського XIV століття. Вони також уживалися на гербах руських земель, князів, шляхти й міст середньовіччя й раннього нового часу.

Прапор України (1991—1992), пропорції 1:2

Починаючи із XVI століття козаки Війська Запорозького використовували в невеликій кількості прапори-хоругви синьо-жовтих барв, а вже з 1710-х років синьо-жовті козацькі прапори почали переважати серед козацьких хоругов, такі прапори часто виготовляли із синього полотнища з нашитим на ньому лицарем у золотих або червоних шатах і золотим орнаментом та арматурою.

Синьо-жовтий прапор із червоним хрестом посередині з'являється у 1803-му році як прапор Чорноморського козацького війська.

Сучасний синьо-жовтий прапор був уперше публічно зафіксований 25 червня 1848 року у Львові, який українці Королівства Галичини й Володимирії вивісили над Львівською ратушею як національний прапор. Саме після цього випадку синьо-жовтий стяг набував усе більшої популярності в українців, а після революції 1905 року його почали використовувати й у Наддніпрянській Україні^[4].

У 1917—1921 роках, під час української революції, цей стяг був державним прапором Української Народної Республіки й Української Держави.

У 1938—1939 роках синьо-жовтий стяг був прапором Карпатської України, у 1941 році — Української Держави.

Надалі, за радянських часів синьо-жовтий стяг використовувався підпільно, його використання в СРСР каралося ув'язненням на два роки.

1991 року, після розвалу СРСР, цей прапор де-факто використовувався як державний стяг незалежної України. 18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України юридично закріпила за синьо-жовтим біколором статус офіційного прапора країни. 23 серпня в Україні щорічно відзначають День державного прапора.

Символом пам’яті про жертви Другої світової війни в світі, а з 2014 року в Україні, є червоний мак. Це емблема скорботного свята, пам’ять про тих, хто загинув під час Другої світової й сьогодні гине на Сході України в боротьбі за незалежність.
Світова традиція вшановувати пам’ять жертв війни саме квіткою маку з’явилася після Першої світової. Її появу пов’язують з іменами двох людей: канадського військового лікаря Джона Мак-Крея та представниці Християнської асоціації молодих жінок Мойни Майкл. Під враженням боїв у Бельгії в 1915 році Мак-Крей написав вірш «На полях Фландрії», що починався словами:

У полі Фландрії поміж хрестами
Гойдає вітер мак рядами,
Щоб знали місце, де ми є…
(переклад Наталії Безсонової)

У 1918 році викладачка Університету Джорджії Мойна Майкл під враженням від вірша Мак-Крея написала власний вірш «Ми збережемо віру», в якому заприсяглася завжди носити червоний мак на знак пам’яті за загиблими. Мойна Майкл опікувалася фінансовою підтримкою недієздатних ветеранів війни і для того, щоб зібрати більше коштів, запропонувала виготовляти штучні маки з шовку і продавати їх. Вона ж уперше з’явилася на людях у чорному пальті, прикрашеному шовковим червоним маком.
У 1920 році Національний Американський легіон зробив червоний мак офіційним символом вшанування пам’яті американських солдатів, що полягли під час Першої світової війни. У 1921-му червоні маки стали емблемою Королівського Британського легіону. Пізніше цей символ поширився у Західній Європі (особливо у Великій Британії), Північній Америці та Австралії. Після Другої світової мак став загальноприйнятим символом вшанування пам’яті жертв війни.
В Україні здавна кажуть: маки цвітуть там, де була пролита козацька кров. Тому червоний мак не лише європейський, але й український символ скорботи про героїв, загиблих у кровопролитних світових війнах.
Червоний мак із давніх-давен є могутнім талісманом українського роду, адже означає красу, молодість та їхню скороминущість.

Із 2014 року Україна приєдналася до світової традиції. Харківський дизайнер Сергій Мішакін розробив символічне зображення маку у вигляді чотирьох кіл, що накладаються одне на одне.

В українській міфології мак має дуже багато значень. Це – символ сонця, нескінченності буття та життєвої скороминущості, пишної краси, волі, гордості, сну, отрути, оберегу від нечистої сили, а також хлопця-козака, крові, смерті. Ця квітка часто згадується в українських народних піснях і думах, особливо козацької доби: «Ой, з могили видно всі долини, – сизокрилий орел пролітає: стоїть військо славне Запорізьке – як мак процвітає…». У відомій пісні «Ой, ти, Морозенку, славний козаче», мак згадується як символ козака:

…Обступили Морозенка турецькії війська.
По тім боці запорожці покопали шанці;
Ой, впіймали Морозенка у неділю вранці.
Ой, недаром ранесенько той мак розпускався, –
Ой, уже наш Морозенко в неволю попався…».

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті

Навіть у хмарну погоду капелюх соняшника показує, де перебуває зараз сонце щодо горизонту, тому він служить людині орієнтиром на місцевості.

Українські фермери стали відомими у всьому світі. Провідні ЗМІ різних країн публікують фото та відео тракторів, які буксирують трофейну російську техніку.
Зокрема, фото з трактором, який тягне захоплений ЗРК Тор вартістю 25 млн доларів, потрапило на сторінки британського видання The Telegraph. У статті повідомляється, що "міф про український трактор" народився в перші дні війни, коли у мережу потрапили знімки трактора, що тягне російський танк.

Собака-винюхувач вибухівки, джек-рассел-терьер из Украины, получившая международную известность во время вторжения России в Україну

Це англійське слово було відоме ще до початку війни. Однак після нападу Росії ми чуємо його, заледве не щодня. Легендарні Javelin – зброя, яка змушує агресора розбігатися, залишаючи техніку. Або ж навіки залишатися у ній.

Що ж це таке – Javelin і в чому його сила?

Протитанковий ракетний комплекс (ПТРК) FGM-148 Javelin розроблявся у США з 1986 року. Назва «Javelin» у перекладі означає важкий метальний спис, бойовий дротик. Вдосконалення його конструкції і прийняття на озброєння зайняли аж десять років та вартували більше 5 млрд доларів.

З 1996 року цей комплекс активно використовує армія США та її союзники по усьому світу. За цей час розробка зазнала глобальних модифікацій і нині українські збройні сили отримують найновіші FGM-148E.
ПТРК складається з командно-пускового пристрою, труби та ракети. Усе разом важить 22 кг. Стріляти може одна людина, однак типовий розрахунок – дві.

Головна «фішка» Javelin – ракета. Вона має самонавідну головку, яка автоматично фіксує теплове випромінення цілі. Оператор сканує поле бою прицільним пристроєм, знаходить об’єкт, позначає його і запускає ракету. Все інше вона робить автоматично: коригує швидкість і висоту, відслідковує переміщення цілі. Такий принцип називається: «Вистрілив – забув».

Кремлівські пропагандисти цілком серйозно заявили, що в Україні розробляють біозброю, де нібито поширюють пташками різну "заразу".

Тема птахів взагалі стала однією з гучних – українці створюють не лише карикатури, а й кумедні відео із птахами. Це на тлі того, як на Херсонщині зграя диких гусей допомогла збити винищувач російських окупантів. У його мотор, більш всього, потрапило декілька птахів.

24 лютого 2022 року почалося офіційне вторгнення Росії в Україну в межах ескалації війни, що вже існувала, між двома країнами. Під час наступу на столицю України Київ, який розпочався в перший день вторгнення, у соціальних мережах почали широко поширювати відеоролики, на яких зображені винищувачі в Україні незабаром після початку вторгнення, включаючи твердження про пілота, що збив кілька російських літаків. Пілот літака МіГ-29, прозваного українцями «Привидом Києва», як стверджується, виграв шість повітряних боїв у небі Києва протягом перших 30 годин вторгнення. Повідомляється, що ці шість літаків — два Су-35, два Су-25, Су-27 та МіГ-29.

Міністерство оборони України на своїх сторінках у соцмережах припустило, що «Привидом Києва» може бути один із досвідчених військових льотчиків запасу, які оперативно повернулися до лав ЗСУ після ворожого вторгнення

Літо в розпалі. Незабаром жнива. Теплі літні вітри виколисують золотисті лани збіжжя. Колосисті ниви ніби вклоняються лагідному подиху вітру, що так ніжно смикає за вуса гордий ячмінь, голубить пшеницю, куйовдить кучеряву голову гречки, вівса. Росте, дозріває, дзвенить стиглий колос. Тихими літніми вечорами, заплаканими у росах ранками, він вбирає у себе весь гомін землі – від тихого бреніння бджоли до гуркоту грому, дзюрчання вод, спів пташок, шепіт молитви хлібороба.

З предвічних часів у всіх народів найбільшим багатством і радістю був запашний хліб на столі. Його життєдайна сила народжувала поетів і творців, сприяла появі пісень і дум, продовжувала людський рід. У всі віки люди ласкаво, з великою пошаною ставились до хліба. Це ж вони, наші любі бабусі, вчили нас не класти хліба верхом до стола, з бережливістю підняти окраєць хліба, що впав на землю, обдмухати, поцілувати. А ще жартували бабусі до онучок: «Їж цілушку з хліба, будуть хлопці любити». Між людьми кажуть, що не ми ростимо хліб, а хліб ростить нас.