Акроцікавинки

Хата мною багата.
Людям вірний я друг.
І коли вже я в хаті –
Буде й пісня навкруг!

Небо спить, мов зайченя,
І маленьке зірчення
Чорну шибку прочиня.

Ми вічно прагнем вирости,
А вона - за нас радіти.
Ми без неї - сироти,
А для неї завжди діти

Загартована Всесвітом,
Епохами творена,
Мегавивчена та Incognita,
Людством спотворена...
Я, проте, в тебе, Земле, закохана.

Лине день в святій надії
І несе любові квітку, -
Тихо, у медовій мрії,
Окантовую намітку...

Вирує, кружляє у полі
І, раптом, сховається в житі
Та випурхне знову на волю
Еоловим звуком по віттях
Раб руху, раб вольності – вітер.

Кожен день милує очі,
Огортає теплом і коханням,
Шурхотить по куткам серед ночі.
- Ей! – гукаю, - киць-киць, - він тікає.
- Няв, няв, няв, - чути десь під віконечком,
Я люблю його більше за сонечко.

Розтина блакить, гостроголова,
Аж до зір готова досягти,
Космонавтики вона основа,
Екіпаж споряджено - лети!
Тут, у вірші, й відповідь готова.
А тобі лишається знайти.

Сидить пташка ця на сосні,
Очі круглі, вушка гострі.
Вдень вона недобачає,
А вночі мишей лякає.

Рідна сторона моя.
Ось ти яка гарна:
Доли кругом, ліси, поля.
Йдеш ти між ними.
Надієшся на благо.
А я люблю тебе таку!