Звертання. Вставні слова. Складне речення. Пряма мова. Діалог.

радість

впевненість

жаль, тривогу

невпевненість

Вона приходить здалеку до мене і шелестить до мене під вікном.

Перша бджілка вилітає, красне сонце прославляє.

Сік молодий чіпляється за листя і котиться краплисто в небуття.

Відшелестіли лебеді і трави, остання гілка глоду обліта.

Чи знаєш ти, хлопче, якого коня тобі серед поля вготовила доля?

Летіть, летіть, нестримні журавлі, через усі держави і кордони.

Вийди, вийди сонечко, на дідове полечко, на бабине зіллячко.

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Велетенські хвилі вибігали на берег і підмивали прибережні дерева та кущі.

Я пригорнусь до тебе піснею і яворами, золотими крильми пшениці, тінявими яворами.

Налетів сильний і холодний вітер і зірвав останні листочки з берізки.

Подорожні розбились на зграї і кожна пташка до рідних осель полетіла.

прямою мовою

непрямою мовою

цитатою

діалогом

на того, до кого звертаються

наявність другорядних членів речення

ставлення мовця до висловленого, впевненість або невпевненість

на залежність від головних членів речення

Синє небо братається із веселою землею, розгортає над нею своє шатро.

Вітерець легенький дмухнув, а поблизу в траві засюрчав коник.

Ідеш через ліс, і зачарування його красою не полишає твоєї істоти.

Ця секунда була вирвана з його дитинства і перенесена сюди.

Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі.

Вийшов з хати Юрко і побачив велику крижану бурульку.

Полохливий заєць пригина вуха і порина у море лісових звуків.

Ліс якусь хвилину стояв непорушно.

Робота і ще раз робота над собою!

Шрам гукнув, щоб перше відчинили ворота, а потім бігли собі.

Звернувшись до мене, журналіст голосно запитав, чи бачив я статтю.

Ньютон говорив: Уся моя геніальність у тому, що я можу більше за інших висидіти за роботою.