Японські народні казки про Момотаро та Іссумбосі

Давно колись жили собі чоловік і жінка, та не було в них дітей. А тому ходили вони щодня у храм молити богів ...

Давно колись жили собі дід і баба. От одного дня дід і каже:

— Чуєш, стара? Я б так хотів, щоб у нас були діти!

— Авжеж, старий, це була б невимовна радість

Було це давним-давно. У самотній хижці посеред гір жили старий зі старою. Дуже сумували вони, що у них не було дітей. Взимку було дуже тоскно, та й влітку нерадісно

— Я вирушаю підкоряти Острів Чудовиськ. Спечіть мені, будь ласка, найбільших у Японії просяних коржів

— Будь ласка, відпустіть мене у столицю

– Гірка динько, пливи на той бік! Солодка динько, пливи до мене!

Підпливла золота диня прямісінько до ніг старої. Принесла вона диню додому, хоче пригостити старого. Але тільки надрізала ножем шкурку, як диня розпалася на дві половинки і – оце диво! – з'явилася на світ крихітна дівчинка

"Мабуть, дуже смачний!" — подумала баба і, виловивши персик з води, понесла додому.

Прийшов дід увечері з хмизом.

— Гарний персик, чудовий!

— То, може, покуштуємо? — запитала баба і взялася різати персик ножем.

Та раптом сталося чудо — щойно торкнулася вона персика, як щось закричало: "Ой, болить!" — і з персика вистрибнув опецькуватий хлопчик

І от одного дня знайшовся в них синок завбільшки з мізинчик.

— Ой, яка гарненька дитина! — раділа мати.

— Скоро підросте і нам допомагатиме! — тішився батько

— Момотаро, куди це ти вирядився?

— Момотаро, дай і мені просяного коржа

— Момотаро, і я хочу стати твоїм слугою!