Види складних речень. 9, 11 клас, підготовка до НМТ (ЗНО). 2 варіант

Оксамитна святкова тиша сповивала весняну землю, у цій тиші рохлось глибоке бездонне небо, поміж його роями до самого надзем’я гнувся Чумацький Шлях.

Козацьке сонце високо підбилось угору; і зорі вкрили все небо, як ризу.

Є в творчості одна-єдина норма, що завжди вірна, попри всякий зиск: чим більше змісту, тим простіша форма, чим змісту менше, то сильніший зміст.

І співи, і зелень, і сонячний промінь, і хвилі вільготні, і травневий гомін – усе так кольорово злилося чудово в гучний унісон.

То як же нам жити на рідній землі, щоб люди довіку щасливі були, щоб мова народу в повазі була.

Минула тривожна беззоряна ніч, і там, де попелясті сніги єдналися з небом, почав відділятися світанок.

Там по обніжках, сивим полином і медовою кашкою порослих, блукали ми, бувало, день за днем.

Тільки-но навчишся говорити – треба вчитися мовчати.

А уночі вже сад шумів і крізь гілля сміялись зорі...

А стежка жде, сховавшись у спориш, що зацвітуть під хатою жоржини і ти до них прилинеш-прилетиш.

Холодним спокоєм одягнено поля, у білому вбранні замислилась земля.

Збагнімо нарешті, братове, допоки усім нам не пізно: як буде в дитини мова, то буде в народу пісня.

Три наскрізні настрої: самотність, сирітство й рання смерть на чужині – переплелися-поєдналися в ранній поезії Шевченка.

Я вірю в народ, що живе на Дніпрі, у сили його нездоланні.

Дніпро розтуманив тумани під вітру осіннього рев, і падає листя багряне, оголює віти дерев.

Як радісно мені, що скоро сніг розтане й зелене убрання надінуть дерева.

Молода сила тремтить і пориває з кожної жилки стебла; клекотить в соках надія й те велике жадання, що його звати — плодючість.

А місяць все більше й більше заворожує ліси, і вони, як скам’яніле море, стоять під тихим світлом, ждучи весни.

Усяке птаство, як-от: деркачів, перепілок, куликів, курочок – можна було викосити косою в траві.

Бувають дивні на землі діла – серед зими черешня розцвіла.

Ялинка затремтіла від низу до вершечка, наче злякалася несподіваного лиха, і кілька зелених глиць упало на сніг.

Коли народ втрачає пам’ять, все починається з нуля.

За переказом, гуси, сполошившись і розбудивши сторожу, врятували Рим від ворогів.

Росу вечірню трави п’ють, і в ароматі медуниці хрущі шевченківські гудуть.

Вітри піснями захлинались, ліси шуміли навкруги, у срібні роси одягались в ранкових маревах луги.

І море, і озеро, й синій високий його берег, і широкий степ – усе було залите гарячим маревом і прикрите легким сивим туманом.

Тут витає слава безіменна і співає жайвором душа.

Чомусь не кожен розуміє і не написано ніде: якщо душа співать не вміє, сам розум пісню не складе.

Минало літечко тепле з його ясними та привітними днями; насувала осінь сумна з густими туманами, з темними непроглядними ночами.

А доки є пісня, нікому не вдасться захмарити небо моєї душі.