Види складних речень. 9, 11 клас, підготовка до НМТ (ЗНО). 1 варіант

Так і знай: допоки родить жито, доки сонце в радості встає, нашу правду й віру ще не вбито, ще вона у когось в серці є.

Не то осіннні води шуміли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах провалля.

Зціпивши зуби, високо піднявши брови, ми обережно ступали і, хруснувши сухою гілкою, зупинялись, озирались і слухали.

Я готовий кричати щосили, надриваючи голос свій: не потрібні людині крила, серце й розум потрібні їй!

І незабаром здоровий, як діжа, червоний місяць викотився на чорне небо так швидко, що можна було навіть очима бачить його рушення.

Коли на зиму птиці відлітають, чомусь вони щороку повертають, здолавши даль і натомивши крила, на землю ту, яка їх породила.

Преславне українське слово звучить у серці у моїм, бо мова – хліб, а не полова: я чув її із уст батьків.

В чужинському краї не знайдете раю: від раю ключі – на батьківській землі!

Троє речей для мене надто дивовижні: дорога орла в небі, шлях корабля посеред моря і стежка чоловіка до дівочого серця.

Був ранок, і земля ще тільки нагрівалась під подихом нічної прохолоди.

Прийшла весна весела, верба зазеленіла, соловейко затьохкав, вишні цвітом укрилися.

Чарівний світ пливе переді мною, як-от: сині води, білі піски, хати на високих берегах.

Сонечко вже сховалося за гай, але через гущавину листя визирало жовтогаряче проміння його.

Мабуть, натхнення – то знак Божої ласки до людини, аби вона хоч на якусь часину відчула себе неземним створінням.

Ми носим в серці Батьківщину милу, бо знаєм: у світі іншої нема.

Метелик – живий дух мого дитинства, його невловна радість, його рожева мрія – линув над спеченою землею.

Ми віримо, що людина завжди буде сприйнятлива до прекрасного і ніколи не вгамується в ній жага творчості.

Креснула блискавка, торохнув грім, немов на залізний дах сипнули повну торбинку каштанів.

При місяці так гостро пахне сіно, і матіола ходить по подвір’ю, і затинається швидкий берези шепіт, і хата блима вікнами на ліс.

І снилися мені все білі сни: на сріблі сяли різні самоцвіти, стелилися незнані трави, квіти, блискучі, білі...

Тут гарні в рослин репутації: будяк не підлещується до бузка, і туя не заздрить акації.

Стрункий комиш осоку стиска міцніш і, облесливий, шепоче про її літа дівочі.

Дуби гойдались, і тремтіли клени, вгорнувши небо в стомлені гілки.

Духовність – як озонова пелюстка, що так бережно огортає планету і не дає зруйнувати життя.

Красно грає весняне сонце на чистому небі; весело стрибає його довге проміння в прозорому повітрі; теплий з полудня вітер віє понад землею і допомагає сонцю у його роботі.

У тихім небі злагоди й любові, пославши май дібровам і полям, летять мої лелеки чорноброві.

Тиша заспішила городами туди, де над гребенем далекого лісу засвітився чистий ріжечок місяця.

Чоластий дуб насупив дуги брів, на підвіконні квітне кущ герані, береза жовкне в приморозках ранніх.

Наша нічна подорож була романтичною: місячне сяйво освічувало дорогу, яку обабіч обіймали налиті сонцем колоски.

За тополями сонце встає і зозуля кує правічна.