Вставні слова. Звертання

Мабуть сонця сьогодні буде мало.

Чужа душа то кажуть темний ліс.

Без сумніву і ми не в тім’я биті.

На диво птахи ще не відлітали у вирій.

Поки працювали в полі дощу на щастя не було.

На щастя потяг було затримано через технічні проблеми.

Усі іспити сестра на щастя склала на високі бали.

Відчиняли люди широко ворота поливали на щастя дорогу.

Наш тренер… Дніпро перепливти.

… весна вже настала?

Кожен … мріяти про велике.

Хлопці ... віджатися бйльше двадцяти разів.

Розповіді й новелетки із книги «Вечірні розмови» як на мою думку мають подвійну цінність.

За вікном згори було видно як шуміло вирувало залите сонцем місто.

Погляньмо будь ласка як Максим Тадейович немов той скульптор словами ліпить характеристику Олександра Довженка.

Улітку під вербою біля хати як добре що скінчилася зима княгиня почала дітей навчати.

Отже, сполучники поділяємо на сурядні й підрядні

Такі експерименти, очевидно, необхідно продовжувати.

Кожна наукова теза, безперечно, вимагає доказів.

Розв'язати проблему допоміг би, мабуть, такий експеримент.

Усе довколишнє здавалося їй перевитим піснями, веселими чи сумними, як буває пройнятий сяєвом сонця простір.

Багатьом здавалося що й увесь півострів зараз палає в пожежах, адже куди не глянь — звідусіль шугає вогонь, тріщить, гуде в деревах, жаркий, агресивний.

Кущ здавалося і зимою зеленіє, бо коли танули сніги, то на світ пробивалося його цупке зелене листя, не змучене холодом, не скалічене морозом.

Широкі промені вдарялися об кам’яні плити, курилися золотим димом, від чого здавалося що все тут пливе, рухається, злітає в просторі.

Здається гори перевертав би й не чув би втоми.

Вересень уже запалив осінні вогнища в лісах і дібровах.

Не знайти напевно на земній кулі людей яких би не чарувала світла музика квітів.

Ми полюбили і гомін вулиці і тишу Дніпра і хащі лісу.

Над Золотими воротами котиться сонце мов диня баштанами.

Земля здавалась би пусткою якби не шелестіли сосни та дуби.

Тільки з піснею друзі кохані я залишусь завжди молодим.

Поміж людьми кажуть добре й нам.

Здається вічністю буття маленька мить перед якою навіть смерть безсила.

Біліло небо білястим здавалося тонко вібруюче повітря.

Буває часом сліпну від краси.

Диво дивнеє на світі з тим серцем буває!

здається, мабуть, можливо, звичайно, безумовно, певна річ, певно,

по-перше, по-друге, до речі, отже, таким чином, нарешті, наприклад,

кажуть, за словами ..., на думку ..., як відомо, по-моєму, по-твоєму

на щастя, на радість, на жаль, як на біду, як навмисне.

Може це ми дорослі не навчили малюків не розмовляти з чужими не вірити їм голосно кричати.

Видно шляхи полтавські і славну Полтаву.

Для нас у ріднім краї навіть дим солодкий та коханий.

Видно доведеться заночувати десь у дорозі.