Підсумкова робота за ГР 1 (аудіювання – розуміння сприйнятого на слух усного мовлення) за твором Вольтера «Простак».
Час звучання фрагмента твору – 5 хв. 30 с
Час на виконання тестової частини – 15 хв
Оцінювання – 1 бал за 1 правильну відповідь
Текст для аудіювання (аудіозапис додається):
– Щодо мене, – сказав Простак, – я гадаю, що душа благородна, вдячна й чутлива може жити щасливо, і я збираюся без перешкод раювати з прекрасною й великодушною Сент-Ів. Я сподіваюся, – додав він з дружньою усмішкою, звертаючись до її брата, – що ви не відмовите мені, як минулого року, і що я поводитимуся пристойніше.
Абат розсипався в перепрошеннях за минуле й запевненнях у вічній приязні.
Дядько Керкабон сказав, що це найкращий день у його житті; добра тітка, плачучи від захвату й радості, вигукнула:
– Я ж говорила вам, що з вас не буде дяка; таїнство шлюбу краще за всяке інше, дав би Бог мені мати таку честь. Але я буду вам замість матері.
Це спричинилося до нових вихвалянь ніжній Сент-Ів. (…) Одне слово, всі говорили тільки про неї, тільки про щастя, якого заслуговують двоє коханців. Умовлялися жити вкупі в Парижі; будували плани щодо майна і як збільшити його, віддавалися всім тим сподіванням, що так легко народжуються від найменшого проблиску щастя. (…)
Але поки вони сиділи за столом, хвороба нещасної дівчини набрала загрозливого характеру; почалася гарячка, лихоманка, вона страждала, але не скаржилася, не бажаючи засмутити гостей.
Брат її, знаючи, що вона не спить, підійшов до її ліжка і став у головах; його вразив її стан. Коханий з'явився слідом за братом. Він, безперечно, був засмучений і зворушений більше за всіх, але він умів уже до всіх щасливих дарунків, якими обдарувала його природа, приєднувати й стриманість, і почуття пристойності почало переважати в ньому над усім.
Одразу ж викликали сусіднього лікаря. То був один із тих, що відвідують своїх хворих похапцем, плутають хворобу, яку бачать, з тою, яку ще мають побачити, вживаючи сліпого досвіду в науці, яку навіть цілком розумні й обмірковані дослідження не позбавляють від непевності й небезпеки. Він збільшив біль, поквапившись прописати модні тоді ліки. Мода навіть у медицині! Це манія, звичайна для Парижа!
Сум Сент-Ів ще більше за лікаря допомагав тому, що хвороба ставала все небезпечнішою. Душа її вбивала тіло. Сила думок, що хвилювали її, вносила в жили її отруту, небезпечнішу за найпекучішу лихоманку.
(…) Коли настала фатальна хвилина, у всіх присутніх вихопилися сльози й стогони. Простак не панував над своїм розумом. У міцних духом почуття куди дужчі, ніж у душ ніжних. (..)
Але час зм'якшує все. Пан де Лувуа, нарешті, зробив-таки із Простака прекрасного офіцера, який з'явився в Парижі й у війську під іншим ім'ям; його похваляли всі чесні люди, він незмінно був як хоробрим військовим, так і філософом.
Він говорив про минуле глибоко сумуючи, проте йому за розраду було говорити про нього; він ніжно шанував пам'ять про любу Сент-Ів аж до останньої хвилини свого життя. Абат де Сент-Ів і пріор мали кожен прибуткові посади; добрій м-ль де Керкабон більш подобалося бачити свого небожа у військовому ранзі, ніж у дяках. (…) Добрий Ґордон до самої смерті якнайніжніше приятелював з Простаком; він теж посідав добру посаду й забув назавжди
спокутливу благодать. За девіз він узяв собі: "Нещастя інколи йде на добре", а скільки чесних людей на світі можуть сказати: "У нещасті нема нічого доброго!"