Вікторина. Харківщина в XVI - XVII ст.

Поняття «Дике Поле» означало абсолютно безплідну кам'янисту пустелю, де були відсутні будь-які річки, ліси та природні багатства.

Головний татарський шлях, який простягався межиріччям Дніпра й Дону та проходив через вузький прохід Перекоп між річками Мжа й Коломак на Харківщині, називався Муравським шляхом.

Ізюмський шлях відгалужувався від Муравського та проходив через стратегічний Ізюмський перелаз (брід) біля гори Крем'янець через Сіверський Донець.

Перші українські «уходники» вирушали у Дике Поле виключно з метою побудови мурованих замків і збирання податків для польського короля.

Місто-фортеця Цареборисів, зведене у 1599–1600 роках за наказом Бориса Годунова біля впадіння Осколу в Сіверський Донець, стало першим фортифікаційним містом у південному Дикому Полі.

Назва «слобода» походить від слова «свобода», оскільки мешканці таких поселень на певний час звільнялися від сплати податків та повинностей.

Право «займанщини» давало українським переселенцям змогу купувати землю лише за золоті монети у кримського хана.

У 1638 році козаки-переселенці на чолі з гетьманом Яковом Острянином після поразки повстання заснували містечко Чугуїв.

Бєлгородська засічна смуга (лінія укріплень) була збудована запорозькими козаками для захисту від кочовиків-печенігів ще у X столітті.

Українські переселенці отримували Жалувані грамоти, які гарантували їм самоврядування на території Слобожанщини.

Заселення Слобожанщини у XVII столітті відбувалося виключно примусово за жорстоким наказом польської шляхти та московського дворянства.

Переселенці-слобожани зберігали козацький устрій, судочинство та козацькі традиції.