Вікторина. § 39. Досліджуємо Сонячну систему

Газопилова хмара, з якої утворилася наша система 4,6 мільярда років тому, більш ніж наполовину складалася з важких хімічних елементів, таких як кремній та залізо.

Для запуску термоядерних реакцій перетворення водню на гелій температура в центрі протосонячної хмари мала піднятися щонайменше до 15 мільйонів градусів Цельсія.

Серед усіх чотирьох гігантських планет нашої системи винятково Сатурн має кільця з пилу та дрібних кам'янистих частинок.

Маса Сонця є настільки домінуючою, що вона приблизно в 750 разів перевищує сумарну масу абсолютно всіх інших фізичних тіл Сонячної системи разом узятих.

Фізичною площиною - орієнтиром, яку вчені обрали як основну для відліку нахилу орбіт усіх інших планет системи, є площина орбіти Юпітера.

Планети - гіганти через свої колосальні розміри здійснюють один повний оберт навколо власної осі значно повільніше, ніж маленькі планети земної групи.

Позаземна ера безпосереднього дослідження космічних об'єктів людством офіційно розпочалася із запуску першого штучного супутника Землі в 1957 році.

Легендарні автоматичні космічні зонди «Вояджер-1» та «Вояджер-2» під час своїх місій успішно пролетіли повз усі без винятку зовнішні планети системи.

Наш природний супутник Місяць під дією сили земного тяжіння здійснює повний оберт по своїй орбіті навколо Землі за час, що дорівнює приблизно 27,3 доби.

Першою в історії космічною програмою, у ході якої людська нога вперше ступила на поверхню іншого космічного тіла (Місяця), була сучасна місія «Artemis».

Дрібні кам'янисті уламки - астероїди: зосереджені переважно між Марсом і Юпітером, тоді як крижані комети походять із значно віддаленіших областей.

Для спостерігача, який перебуває на Землі, планети Венера та Меркурій за своїм видимим рухом класифікуються як верхні (або зовнішні) планети.