Відомості з синтаксису й пунктуації

прийшов до хати, електронне табло, футбольний матч

високо в горах, зелений килим, за хатою

зошит і книжка, комп'ютерні ігри, іду швидко

падає сніг, холодна роса, живу далеко

На незабудці бринів рудий джмелик.

В'їжджає в степ червоне літо на незагнузданім коні.

З-поміж хмар переблискує місяць.

Дерева в лісі нагинало до самої землі.

Мороз уночі намалював квіти на холодному склі.

Пролетіли гуси над долиною, над калиною.

Вітер з моря розносив прохолоду.

Дітям подарували книжки й фотоальбоми.

Теплом дихала земля.

У гаю весело щебетали пташки.

Запам'ятав дідусеві слова.

Земля дала мені крила.

Настали осінні, тихі та смутні дні, коли сонце світить і не гріє.

Я пригорнусь до тебе піснею і яворами, золотими крильми пшениці,

тінявими ярами.

Намалюй, зимова нічко, білосніжні сни.

Хтось, може, винен перед ними.

Десь там матуся в обіймах втоми виходить зустрічать мене на шлях.

Схилились вишні в розпачі німім і ронять цвіт весільний у ка­люжу.

Дзвенить у зорях небо чисте, палає синім льодом шлях.

Повітря склом виблискує ламким, і тиша ніжно дзвонить над полями.

Засинає місто після праці під нічною ковдрою.

І земля, і вода, і повітря - все поснуло.

На воді лежали широкі темно-зелені листки латаття, а поміж них жовтіли

голівки лілей.

Падала водяна лавина, розплющувалася об асфальт.

Осінь ходить по краю, та виганяє птиць із гаю.

Сміються в сонці золотому річки, і села, і поля.

Осінній сад ще яблучка глядить, листочок-два гойдає на гілля­ках.

Здрастуй, моя прадідівська хато.

Напевно всім доводилося спостерігати за красою ранкового неба.

На місці собору за словами літописців було сільське поселення.

Погода за вікном говорить, що настала глибока холодна осінь.

На жаль на центральних дорогах Києва буває велике скупчення

автотранспорту.

Весь зелений степ і синє кругле небо заливало проміння гаря­чого,

золотого сонця.

Усе набуває особливого значення в цьому храмі зимового дня і порожня

дорога в полях, і самотня тополя.

Видатне минуле, розмаїття сьогодення, таємниче майбутнє усе підвладно

розуму людини.

Важко повірити, що на місці цього чарівного парку була тільки хата та

чумацька криниця.

Шумлять столітні дуби, тихо шепоче очерет навколо рукотвор­ного ставка.

І досі тут ростуть ровесники парку: дуб звичайний та червоний,

тюльпанове дерево, модрина польська.

За легендою, колись давно в село прийшов бідний чоловік, і по­просив у

заможного господаря хліба.

Майже три десятки великих, середніх і зовсім малих озер роз­кинулися на

просторах Волинського краю.