Відокремлений додаток. Відокремлена обставина

Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерням в рідній бороні.  

Розминаючи сизий полин у долоні, роси юності спогадом п’ю.  

Усі, за винятком Андрія, прийшли того вечора на збори. 

Ніч була темна, але тиха.

То пилок, то сніги, то сльота партизанську вкривають дорогу.  

Крім знання, тут потрібна інтуїція, дар передбачення, дар ясновидця.

У темному гаю, у зеленій діброві, на припоні коні отаву скубуть.

І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю.

Хлопець стріляв швидко, хоча й неточно.

О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні!

А там, надворі, іде дощ, готується до виступу веселка

За винятком баби Оришки, Чіпка нікого не любив.

Після смачного сніданку всі, за винятком вахтових, зійшли на кригу і вишикувались.

Після смачного сніданку всі за винятком вахтових, зійшли на кригу і вишикувались.

Після смачного сніданку всі, за винятком вахтових зійшли на кригу і вишикувались.

Після смачного сніданку всі, за винятком вахтових, зійшли на кригу, і вишикувались

Були тут старі й літні люди, та найбільше юрмилося молоді особливо школяриків.

Були тут старі й літні люди, та найбільше юрмилося молоді, особливо школяриків.

Були тут старі, й літні люди, та найбільше юрмилося молоді особливо школяриків.

Були тут старі й літні люди, та найбільше юрмилося молоді, особливо, школяриків.

Вклонімося натрудженим рукам селянки втомленим жилавим. 

Їх красу забрала земля випивши молодість і силу.

Гладячи достигле колосся пшениці перебираючи пальцями сині волошки трудівниця вбирає в душу золото сонця і щедрість землі. 

Проста селянка одна з мільйонів вона своїми руками піднімала Україну зі всіляких бід.

У гущавині, що заплела круті дніпровські схили, співають, заливаючись солодким щебетом, солов’ї.

Заходить блакитна ніч, ясними мерехтливими зорями гаптуючи небо, і тихими лунами озиваються зелені парки на косогорах, пливуть над ними звуки пісень.

Наді мною тихо шумлять акації, стоять, мовби загорнувшись у білі, ніжні, прозорі тканини.

Переляканий, запорошений снігом, без хати, мчав Василько по дорозі назустріч холодному вітрові.

Забувши сміх ми слухали нового вчителя схилившись на парти.  

Ми сидимо під кручею поклавши вудочки на хиткі рогачики і гомонимо.   

Уже за Лебединським лісом вороги бігли не чуючи ніг.  

 Весело фиркаючи машина вирвалася на пагорок помчала у видолинок.

Батько працював не покладаючи рук.

Можна переказати зміст статті й не перечитуючи її вдруге.

Не піймавши не кажи, що злодій.

Додому Оленка поверталася посміхаючись.

У гущавині, що заплела круті дніпровські схили, співають, заливаючись солодким щебетом, солов’ї.

Заходить блакитна ніч, ясними мерехтливими зорями гаптуючи небо, і тихими лунами озиваються зелені парки на косогорах, пливуть над ними звуки пісень.

Наді мною тихо шумлять акації, стоять, мовби загорнувшись у білі, ніжні, прозорі тканини

Переляканий, запорошений снігом, без хати, мчав Василько по дорозі назустріч холодному вітрові.

Тухольці оглянувши вивіз поспішили до тіснини

Пасічник ніколи не сидів склавши руки.

Нижче розпатланих хмар пролітають лебеді струшуючи на землю бентежні звуки далеких дзвонів.

Майнувши у ліси осінь все розмалювала чарівним пензлем.

Побачивши один рушник, вишитий суровими нитками, я зрадів… 

За Таманню по ярах шуміли, спадаючи, весняні води.

Вона стояла закам’яніло, мовби не дихаючи, нічого не чуючи і не бажаючи знати 

Усередині росте трава з квітками рясно помішана та стоїть із десяток вуликів.

На невеличкій прогалині тут посеред гори розкинулася пасіка.

Високі дерева підіймаючи назустріч сонцю своє густе гілля оточують її з усіх боків.

Сонце кидає зверху хвилі тепла і золоті бджоли бринять у повітрі.

Сіроманець віднині і навіки житиме в обласному звіринці, тобто в зоопарку. 

Нижче од фабрики, між зеленими вербами, біліли рядки німецьких мурованих домків.

Тепер, узимку  мені так виразно пригадалась ця зустріч із вухатою совою.  

Осторонь кошар, на белебні, височить кущик тополь.

 Вродливий юнак Нарцис син річкового бога Цефіза, мав сестру-близнючку дуже схожу на нього.  

 Перекладати Микола Лукаш почав рано, ще в шкільні роки перекладав з якоїсь внутрішньої потреби, не думаючи про друк. 

 Вився жайворонок в небі, у блакиті.

Над урочищем зринув місяць  червоний і глибокий мов кратер у палаючій безодні

 І під хмарами похмурими піна стала сива.

 Ніс у руці бриль. Справжній солом’яний бриль привезений з рідного села на Полтавщині 

 Край берега у затишку прив’язані човни.

Кінь відпочивши бадьоро  вистукував копитами по лункій дорозі.

 А я не знаю нічого ніжнішого окрім берези.

Чому найзаповітніші слова найкращі  відкладаємо на потім?

Піч і припічок були чисто помазані навіть підведені червоною глиною.

Повела розмову мати із дочкою восени біля тину біля хати коло білої стіни. .

Пливуть літа минаючи причали…  

 Трамвай примчав засапавшись і спинився перепочить.

 І вся природа схожа на циганку вродливу темнооку  в червоному намисті з горобини з горіховими бубнами в руках...