Відокремлені та уточнюючі члени речення

Невтомний розум людини втілений у корисний труд дає щастя.

Швидко надходив вечір морозний і зоряний.

А він іде високий посивілий на схід на захід поле огляда.

Безлюдне повітря просте піскувате й гаряче нагадувало собою шматок південної пустелі.

Долинка вишита сонцем пускає їм в очі веселі сліпучі зайчики.

Незвична музика біла безголоса живе тремтить біліє на одній.

Одягнений у хвою шумить дрімучий темний бір.

Усе кургани та кургани ще не заорених могил..

Це, може, навіть і не вірші, а квіти, кинуті тобі.

Покинута людьми на довгі дні дорога, помирає в бур'яні, а шлях живий горить і не згорає.

Від магістралі за два метри, уся закутана в що є, сидить бабуся, як Деметра, у відрах моркву продає.

Що він співає, що він там бурмоче, цей передсмертно посивілий жрець?

А я взяла і вигадала свято - тебе, моя поезіє, тебе!

І гірко в нічній глушині запалять люльки серед моху старі бородаті пні - підданці царя Гороха.

Оце і все з людьми моє прощання ці діти, цей ласкавий рій.

Там жив Ярема - син Раїни, страшний руйнатор України.

Вчинивши зло, вона не є злочинна, бо зрада є тому причина.

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.

Чому ліси чекають мене знову, на щит піднявши сонце і зорю?

Зате яка радість була, коли зробивши три круги понад хатою, бусол м'яко спускався на клуню і, гордо одкинувши навзнак довгу шию, весело клекотав, оповіщаючи про своє щасливе повернення.

І жду якогось чуда із чудес, читаю ніч немовби чорну книгу.

Струшується сад як парасолька.

І гілка суха як рука ченця тримає у жмені оранж горобини.

Ця нереальна мить як сон серед садів!

Сидячи на лавці, до мене підійшов незнайомий.

Виходячи з вагона, у моєї валізки обірвалася ручка.

Дізнавшись про твої успіхи, мені стало надзвичайно приємно.

Закінчивши університет, вони зайнялися працевлаштуванням.

Згадуючи літні вечори, у моїй уяві постає сріблясто-синє море.

В'їжджаючи на широке подвір'я, на гостей очікував пишний прийом.

Студенти мовчки стоять, милуючись зоряним небом.

Розпихаючи соснове віття, старезний дуб ріс угору до могутнього сонця.

Місяць плив, намагаючись утриматися на нетривких хвилях неба.

Уже смеркаючись, ми дісталися моєї малої батьківщини.

Провівши глибокий аналіз, визначено стратегію розвитку інституту.

Незважаючи на пізню годину, брат продовжував працювати.

Знайшовши помилку в тексті, виправте її червоним олівцем.

Розподіливши завдання, ми повинні домагатися чіткого їх виконання.

Хатина схилена на схилі стоїть сумуючи сама.

Лінивий сидячи спить лежачи робить.

Пряме дерево і вмирає стоячи.

Дід прожив під сонцем коло ста літ ніколи не ховаючись в холодок.

Вони стояли мовчазні вдивляючись в далеке минуле своє і своїх батьків...

Мої суцвіття биті холодами ви добру зав'язь все-таки дали.

Догоряв короткий осінній день схиляв свою жовтогарячу голову на повитий серпанком обрій.

Сади омиті музикою згадок ковтають пил міжселищних доріг.

Де-не-де лежали на землі дерева підриті й поборені віком.

Гуде вогонь, веселий сатана червоним реготом вихоплюється з печі.

Вогненна зірка в небі пролітала, сичі кричали - вісники біди.

Любов підкралась тихо, як Даліла, а розум спав довірливий Самсон.

Старезні пні - кошлаті поторочі літопис тиші пишуть у траві.

Заходить сонце провіщаючи засуху і спеку.

Жовте листя, тремтячи і коливаючись у повітрі тихо раз по раз сідало на землю, вкриваючи її пишним золотим покриттям.

Над висотою ракети хотіли сягнути неба, і, знесилившись, гнулися, і вмирали, розсипаючись холодним сяйвом.

Поки геній стоїть витираючи сльози, метушлива бездарність отари свої пасе.

І навіть дощ зимуючи посивів.

Прийшли непрохані, то й підете не ївши.

Ідуть дівчата в поле жити та, знай, співають ідучи.

Хуртовина бурхає не затихаючи.

У неї котик був як чортеня.

Федько-дозорець ходить тихо як сновида в Старих Млинах, на греблі ворскляній.

Як рибалка я повинен бути людиною поважною і розсудливою.

Я в мантіях дощу, прозора як скляна приходжу до живих і згадую про мертвих.

Закон, забороняючий користуватися мобільними телефонами під час керування авто, поліпшив ситуацію на дорогах.

Горбиться на столі рум'яний коровай, насичений сонячною і земною силою.

Земля, скута морозом, покрилася білим снігом.

Обтяжені снігом, гілки пригнулися до самої землі.

На вулиці під самими ворітьми знявся над колодязем новий журавель.

У ясний день з високого берега можна побачити у відкритому морі чималий острів.

Після музик увечері довго стояли Василь та Олександра під вербами й вели розмову.

Тут на узліссі розкіш була вітрові й сонячному промінню.

Сто сімдесят років тому в березні 1840 року побачив світ Шевченків "Кобзар".

У спеку на ялтинських пляжах тьма-тьмуща людей.

Увечері за ставком як солодко співає соловейко!

Односельці вирішили зібратися вранці біля млина.

У травні на Хрещатику каштани білим цвітом пишаються.

Я колись мріяв стати льотчиком ще в п'ятому класі.

Хлопець стріляв швидко хоча й неточно.

О земле втрачена явися бодай у зболеному сні!

Край шляху у долинці догорає вогнище.

А там надворі іде дощ готується до виступу веселка.

За винятком баби Оришки Чіпка нікого не любив.

Мелашка була потрібна в господі як робітниця.

Дівчина сяяла як кущ калини.

Надувся як сич на погоду.

Працює як чорний віл.

Любо й неньці як дитина в честі.

Чоловік без волі як кінь на припоні.

Будь мені як рідний син.

Живуть між собою як голубів пара.

Про журавлів ти більше не співала, а, серцем відчуваючи грозу, хапливим рухом крадькома втирала солону, теплу і гірку сльозу.

Які врятують тебе гуси, о найнещасніший народ, що переживши такі струси, не пережив своїх глупот?

Знеохочений, до річного дому блудний син обминає його і йде на знадливі вогні у вікнах чужого дому.

Я в центрі кола, визначенім сонцем, заглиблю руку в чорний чорнозем - і стеля над готичним храмом сосен спаде на мене зливою озер.

Пристанційні вогні обмацують тіло ночі, зі сну вологе, і колеса абзац за абзацом перечитують повість дороги.