Відокремлені означення НМТ.

Довгі вечірні тіні перекреслюють порослу спорищем вулицю.

Налякане голосами людей продиралося через хащі стадо зубрів.

Дивиться хлопець на зіткані зі срібла вишняки й мало не зітхає.

Люблю ходити по вкритій кришталевою росою ранковій траві.

Розтривожений думками він до самого ранку не міг заснути.

Квітки омиті холодними росами розтулюють повіки-пелюстки.

Ніколи я співати не покину про землю повну щястя і краси.

Акції стояли саме в цвіту заквітчані безліччю білих китиць.

У далині виднілися облиті сонячним багрянцем верхівки сосен.

Місячним сяйвом залиті мріють сади.

Гудуть з вітрами до світання дощем оплакані сади.

Степ оповитий тишею дихав пахощами росяних трав.

Я небесами пійманий тремчу.

Налита сонцем і вітрами хлюпоче веслами весна.

Радують око різнобарвні квіти, що ростуть на клумбі.

Знову бачу синицю, що перелітає з гілки на гілку.

Ми зустріли Степанову бабусю, яка купувала фрукти.

Це був тільки сон, що наснився навесні.

Ледь-ледь тремтять губи, що посиніли від холоду.

Листя під кленом було схоже на гору печива, яке щедро посипали цукровою пудрою.

Дітлахи з підстрибом побігли в кінець греблі, яку було обсаджено густими вербами.

Гості захоплено роздивлялися стіл, який застелили майстерно вишитою скатертиною.

Щука - річковий хижак, який полює на дрібну рибу в безмежних водних просторах.

Отаман дуже полюбив Миколу; настановив його за крилаша, себто за свого помічника.(І. Нечуй-Левицький).

На світі усе знайдеш, крім рідної матері (Нар. тв.).

Зовні спокійний, Петро жив усі ці місяці якоюсь внутрішньою тривогою (Н. Рибак).

Не подумавши, і кілочка не затешеш(Нар. тв.).

Як справжній поет-громадянин, Ліна Костенко не байдужа до проблем нашого тривожного сьогодення(А. Ткаченко).

І на оновленій землі врага не буде, супостата(Т. Шевченко).

Небо, холодне та темне, байдуже блимало зірочками(М. Коцюбинський).

Я перебралась до дочки, бо і в мене теж нема родини, окрім дочки-єдиниці(І. Нечуй-Левицький).

Аліна, незважаючи на свій жвавий, веселий характер, читала серйозні книжки (О. Іваненко).

Над Оболонню висять низько білі, аж прозорі, хмарки(І. Нечуй-Левицький).

Добру віщують погоду скупані в сонці хмарки (М. Луків).

Хвилювалося розбуджене весняним вітерцем жито (Г. Тютюнник).

З природи мовчазна вона залюбки слухала веселу та гарну бесіду (М. Коцюбинський).

Проковтнули тишу обважнілі від снігу сосни (Р. Іванчук).

На повитих мороком вулицях не припиняється рух (О. Гончар).

Людина не позначена любов'ю не може звести серце для добра (В. Коротич).

Оповитий тишею степ дихав пахощами росяних трав (П. Панч).

Непорушно стоять дерева загорнені сутінь, рясно вкриті краплистою росою (М. Коцюбинський).

Покинута людьми на довгі дні дорога помирає у бур'яні (Д. Павличко).

Стояв Тарас на червоній горі осяяний променями сонця (В. Швець).