Відокремлені означення

Невтомний розум людини втілений у корисний труд окрилює її й наповнює життя світлом.

Подали чудовий торт з вишнями й горішками по біло-рожевому кремі з шоколадом по краях.

В обличчя вдарив свіжий день пізньої осені з веселим холодком з
терпким подихом голих скверів з неласкавим сонцем.

Потім він танцював зі схожою на гречанку дівчиною з довгими косами у білій сукні на високих підборах.

футболісти й тренери

вони

тренери

футболісти

1

2

3

4

5

Поверталися до рідного краю птахи пропахлі тропіками.

До рідного краю поверталися птахи пропахлі тропіками.

Пропахлі тропіками птахи поверталися до рідного краю.

До рідного краю пропахлі тропіками поверталися птахи.

Заходив тихий вечір, незмінно вогкий, кудлатий від хмар.

Прокидається наповнений зеленими пахощами степ.

Батько сидів з веслом на кормі — веселий і дужий.

Засмаглі й оздоровлені покидали ми лазурове узбережжя.

Уже під захід сонця лелека, натомлений за день, повернувся до свого гнізда й, обважнілий, поринув у солодкий сон.

Уже під захід сонця лелека, натомлений за день, повернувся до свого гнізда, й обважнілий поринув у солодкий сон.

Уже під захід сонця лелека натомлений за день, повернувся до свого гнізда, й обважнілий поринув у солодкий сон.

Уже під захід сонця лелека, натомлений за день, повернувся до свого гнізда, й, обважнілий, поринув у солодкий сон.

Осяяний сонцем перед нами розкрився зовсім новий світ. (О. Довженко)

В небі чистім і прозорім сонце сяє. (М. Рильський)

А сонце тепле і ласкаве спинило погляд на землі. (О. Олесь)

Стоять налиті сонцем дні. (М. Луків)

І сон мене так ніжно обійма, що, окрім сну, не хочеться нічого. (Б. Чіп)

І пахне раннім сонцем і медком земля, легким серпанком оповита. (Д. Луценко)

Іду я, степів перехожий, радію од щастя землі. (В. Сосюра)

Сумно і мовчки тоді похилилася квітка, листям своїм тремтячи в передсмертнім конанні. (Б. Грінченко)

Раз добром нагріте серце вік не прохолоне.

Шумлять білим цвітом налиті сади навесні.

Хто це там оповитий в туман заховався за сиві каштани?

Наближається повний спеки й світла південь.

Дедалі попадалися вже сосни старі руді кострубаті.

Сніг блискучий та легкий здається падає на серце прямо.

Небо ясне й бірюзове рідко бачили мандрівники.

Ближче до старезного лісу чорного густого ставало сумно.

Ти ще виболюєшся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна, ти випросталася для волі.

Чужа розмовам, юрбам і рекламам, поміж сирен, гудків автомобілів, несеш крізь гамір вулиць і проспектів свою солону і гірку красу.

Я в центрі кола, визначенім сонцем, заглиблю руку в чорний чорнозем — і стеля над готичним храмом сосен спаде на мене зливою озер.

Знеохочений, до рідного дому блудний син обминає його і йде на знадливі вогні у вікнах чужого дому.

Вагони обліпили фронтовики в сірих шинелях фуфайках гімнастерках.

А він з прекрасним голосом і абсолютним слухом став інженером-геологом.

Вона в сльозах і печалі не могла дочекатись синів.

У сатиновій сорочці в полотняних штанях він прийшов сюди з дружиною.