Відокремлені обставини

Батько працював не покладаючи рук.

Можна переказати зміст статті й не перечитуючи її вдруге.

Не піймавши не кажи, що злодій.

Додому Оленка поверталася посміхаючись.

Тухольці оглянувши вивіз поспішили до тіснини.

Пасічник ніколи не сидів склавши руки.

Нижче розпатланих хмар пролітають лебеді струшуючи на землю бентежні звуки далеких дзвонів.

Майнувши у ліси осінь все розмалювала чарівним пензлем.

Роксоляна ідучи до найближчого скита милувалася красою Святої Гори.

На неї бідну невольницю святий Афон справив  сильне враження що рішилася не покинути Христової віри ні за які скарби світу.

Повернувшись у Стамбул вона побачила на торговиці  величезну кількість одягнених по-нашому дівчат. 

Почувши від Сулеймана що вони повертають додому заплакала від радості.

Вклонімося натрудженим рукам селянки втомленим жилавим. 

Їх красу забрала земля випивши молодість і силу.

Гладячи достигле колосся пшениці перебираючи пальцями сині волошки трудівниця вбирає в душу золото сонця і щедрість землі. 

Проста селянка одна з мільйонів вона своїми руками піднімала Україну зі всіляких бід.

Побачивши один рушник, вишитий суровими нитками, я зрадів… 

За Таманню по ярах шуміли, спадаючи, весняні води.

Вона стояла закам’яніло, мовби не дихаючи, нічого не чуючи і не бажаючи знати 

Там, на рівному березі невеликої повноводної річки Почайни, виднілося чимале селище.

В імлистій долині, осяяній срібним промінням місячним, стояли широкі лани золотого жита та пшениці.

Непроглядний гай стоїть тихий та спокійний, темний та свіжий.

Зашуміла вода на низині, шукаючи виходу.

У гущавині, що заплела круті дніпровські схили, співають, заливаючись солодким щебетом, солов’ї.

Заходить блакитна ніч, ясними мерехтливими зорями гаптуючи небо, і тихими лунами озиваються зелені парки на косогорах, пливуть над ними звуки пісень.

Наді мною тихо шумлять акації, стоять, мовби загорнувшись у білі, ніжні, прозорі тканини.

Переляканий, запорошений снігом, без хати, мчав Василько по дорозі назустріч холодному вітрові.

Заплющивши очі, він піддався сумові, що колисає душу.

Пізніше, у шкільні роки, учитель історії на простих прикладах пояснював, що таке любов до своєї землі.

Осінній ліс, осяяний вранішніми променями сонця, здавався казковим.

Глибоко в душу запали мені слова вчителя, допомагають нести любов до рідного краю через усе життя, поглиблюючи й примножуючи її.

 Забувши сміх ми слухали нового вчителя схилившись на парти.
 

Ми сидимо під кручею поклавши вудочки на хиткі рогачики і гомонимо.
 

 Уже за Лебединським лісом вороги бігли не чуючи ніг.
 

 Весело фиркаючи машина вирвалася на пагорок помчала у видолинок.