ВІДОКРЕМЛЕНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ

Б За селом, повиті сизою ранковою димкою, мріли розлогі українські степи.

В Чорні голі дерева стояли в снігу, настовбурчившись замерзлими гілочками…

Г Вогка земля мліла в гарячому золоті сонячного проміння, вільна від тіней і холодків.

Д Роз’ятрений нудьгою, затоплений в задумі, плентався я тихою ходою берегом річки…

А Далеко-далеко на південь засиніли смугою гори, вкриті лісом.

А Білі стіни будинку вертають мені притомність.

Б Вона виповняла весь двір, таїлась в деревах, залягла по глибоких блакитних просторах.

В Погашу лампу і сам потону у чорній пітьмі.

Г Розплющую очі і раптом бачу у вікнах глибоке небо і віти берези.

Д Десять чорних кімнат, налитих пітьмою по самі вінця.

А Ліс випустив мене з своїх обіймів степам віддавши лагідно. 

Б Дитина стоїть пильно дивиться то на батька то на матір.

В А за річкою попід кучерявим зеленим лісом вся гора вкрита розкішними килимами ярини.

Г Синіють кришталевою стіною височенні гори покриті вічним снігом.

Д По рожевій площині моря пробігали то золоті то блакитні іскри.

А У Сквирі лікар був, на прізвище Рушилов.

Б Здрастуй, пташечко маленька, звідкіля ти, звідкіля?

В За даними синоптиків, завтра буде дощ.

Г Ну а ви, я бачу, здружилися.

Д Хай буде сад, і дерево крислате, і кіт-воркіт, і ще багато див.

А А он уже видніє з далини столиця Вишнивецького – Лубни.

Б Під нами прокидався туман, а над нами падало й падало листя – золоті сльози осені. 

В Жагучими пахощами дихала земля, розпалена садами.

Г А он він, орел, шумить, клекоче, мов людям розказати хоче про поєдинок у яру.

Д Із тебе, першої моєї вулиці, почав я відкривати білий світ.

А Народе мій, до тебе я ще верну.

Б Здавна мешканці села, крім лісових промислів, займалися землеробством і тваринництвом.

В І даль, і гай, і темні кручі відбились в лагідній воді.

Г Як рибалка, я повинен бути людиною поважною і розсудливою.

Д І срібна ніч, серпанками прикрита, дріма і слуха солов’я. 

А Устами спраглими в цю мить всю хмільність світу хочу спити.

Б Впали роси на покоси засвітилися довкола. 

В І я заплакавши назад поїхав знову на чужину.

Г Там кажуть сонце спати лягає.

Д Місяць виплив з-за садка розкидаючи срібне проміння.

А Він був родом з Черкащини, давньої козацької столиці.

Б Шалений холодний вітер люто висвистував і завивав, гуляючи над степом.

В Ввібравши в себе погожість і ясноту сонячного дня, село виглядало, як дівчина-красуня.

Г Розганяючи тумани, сонечко вставало.

Д Хай, розгорнувши строфи, наче крила, наступає пісня!

А Акація стояла в цвіту, заквітчана безліччю білих китиць.

Б Верхи на тих возах примостилися високі халабуди, виплетені з лози, прикриті зверху лихою рядниною.

В Тепло дихнула в лице чорна рілля, повна спокою й надії.

Г Сильна, вправна вона працювала завзято і самовіддано.

Д І наша земля, засніжена й біла, кличе в простори свої.

А Зелені черенці білої лілії були як добрі ласкаві руки, що обережно й турботливо тримали вінчик білих пелюсток.

Б Вугілля має велике значення, як паливо для промисловості.

В Мово рідна, ти ж, як море, безконечна, могутня, глибинна.

Г На годиннику з гербами як завжди година друга, і крадеться вслід за нами.

Д Рідна хата як водиться старшому братові зосталася. 

А  І я зими долаю норов обличчя, підставляючи вітрам.

Б А пісня, наростаючи, пливла над берегом.

В А вони не сиділи склавши руки.

Г Вона біжить, не чуючи під ногами землі, не помічаючи нічого навколо себе.

Д Не довго думаючи, я пориваюся до двору.

А Саме слово є чинником здатним переносити величезний обсяг інформації з минулого в сьогодення і з сьогодення в прийдешнє.

Б Земля скована морозом покрилась білим снігом.

В Переляканий запорошений снігом без шапки мчав Василько по дорозі назустріч холодному вітрові.

Д Заворожені красою ніколи не бачених степів причаїлися гори.

Г Веселий гостинний він любив товариство.