Відокремлені члени речення (розділові знаки)

 Місячним сяйвом залиті мріють сади.

Гудуть з вітрами до світання дощем оплакані сади.

Степ оповитий тишею дихав пахощами росяних трав.

Я небесами пійманий тремчу.

Налита сонцем і вітрами хлюпоче веслами весна.

Балка вкрита садками вилась попід горою.

Птахолови минали березовий гай пронизаний пасмами світла.

Усіяна колосками земля пахне літом.

Невідомий нікому я сідаю на лавку слухаю і дивлюся.

Блискучий та легкий сніг здається падає прямо на серце.

Приголомшений велемудрою наукою я підводжуся з охололої стерні.

Шепіт пальмових гаїв і сузір’я схожі на тяжкі виноградні грона п’янять серце морехода.

Двічі тяжко поранений раз майже вбитий Устим аж тоді в степу повірив, що вцілів.

Нагрітий за літо яр дихав Сашкові в обличчя перецвілими будяками.

Стомлені дорогою ми майже не розмовляли ледве тримаючись на ногах.

Довгі вечірні тіні перекреслюють порослу споришем вулицю.

Налякане голосами людей продиралося через хащі стадо зубрів.

Дивиться хлопець на зіткані зі срібла вишняки й мало не зітхає.

Люблю ходити по вкритій кришталевою росою ранковій траві.

Щасливий і веселий він глянув на високе небо.

 Важка від насіння, низько нахилялася жалка кропива.

Дорога повела в порослі густими лісами гори.

Налякані незнайомими звуками, коні пряли вухами.

Боляче буває дивитися як падає зірка.

Як би хотілося запримітити звідки вона зірвалася й куди мала б упасти спіткнувшись на рівному місці.

Дивишся у високий морок де щойно був залишений слід сподіваючись що не вмерла зірка що спалахне вона в іншому місці.

Яка непереможна нездоланна сила старої землі тягне їх вниз?

Оглянься прожиті твої дні летять слідом за тобою щомиті згасаючи в темряві минулого...

Не піймавши не кажи що злодій.

Рушниця в його руках стріляла не хиблячи.

Посеред плеса вода мов сказившись починала хлюпати й кружляти.

Хлопці прокинувшись нагодували й напоїли коней.

Не зрозумівши студентка запитала ще раз.

Високо поросло розкішне дерево вгору, укриваючи холодком зелену землю, на котрій, чіпляючись колосками за гілки, буяє розкішна рослина.

Високо поросло розкішне дерево вгору укриваючи холодком зелену землю, на котрій, чіпляючись колосками за гілки, буяє розкішна рослина.

Високо поросло розкішне дерево вгору, укриваючи холодком зелену землю, на котрій чіпляючись колосками за гілки, буяє розкішна рослина.

Високо поросло розкішне дерево вгору, укриваючи холодком зелену землю, на котрій чіпляючись колосками за гілки буяє розкішна рослина.

(1) За багато століть люди звикли охороняти та прикрашати джерела наділяючи їх цілющими і магічними властивостями.

(2) Особливо відзначилися в цьому італійці - надзвичайні поціновувачі краси та романтики.

(3) Узагалі Італія справедливо заслуговує називатися країною криниць і водограїв.

(4) Чимало з них має багатовікову історію, а тому їх уважають національними пам'ятками, яких не оминають увагою туристи. 

Київський музей-квартира Павла Тичини відкриває завсідникам унікальні, нікому не відомі шедеври живопису з приватної колекції геніального українського митця.

Тут також упорядковано неабиякі експонати: рукописи, картини, особисті речі, пов’язані з поетом, зокрема музичні інструменти.

Хранителі закладу кажуть, що якби доля повернула автора «Сонячних кларнетів» у якесь інше русло, то він став би, можливо чудовим художником.

У його квартирі на вулиці Терещенківській зібрані не тільки унікальні автографи та книжки, а й малюнки самого поета.

(1) Хоча снігу немає, проте надворі мороз пробирає по спині…

(2) Простую собі лісом, опустивши голову додолу і лише зрідка оглядаючись навкруги.

(3) Аж ось поміж деревами щось, схоже, забіліло…

(4) Це підсніжники перші провидці весни, що не побоялися холоду.