Відокремлені члени речення

Схилилися два самітні клени, читаючи весни буквар.

Було це в місті Малині, там жив Іван Іванович, районний лікар.

Розрум'янена, ошаліла, Тоня з розгону налітає на брата, кидається йому на шию.

Ще будем жити ми - і я, і ти!

Окрім гри на сопілці, Хома дуже любив і пісні.

Мала бідна вдова сина, на ім'я Івашко.

Куди ж мене зовеш, брунатна бджілко?

І я заснув нарешті, незважаючи на біль.

Лиш народи, явлені у слові, достойно жити можуть на землі.

На світі все знайдеш, крім рідної матері.

Божий світ, оповитий красою, задрімав у легенькому сні.

Високих зір тополі не дістануть, але ростуть у небо крізь роки.

Озброєні діти Залізнякові, ми пройдем шляхами при стиглому житі.

Не повертайтеся на круги своя: нічого це, крім болю, не приносить.

Солодкою стрілою пізній цвіт, скрадаючись, приморозок ранить.

Народе мій, уже пора настала для щедрих зерен Правди і Добра.

Осінь, найкраща пора, пахла з усіх підвід.

Оживляється музика крапель, сумних і веселих, лінивих і жвавих.

Усі прийшли на заняття, за винятком двох чергових.

Який шумливий світ там, за вікном!

Усю зиму піднімалися води Дніпра, заливаючи плавні, озера.

І ми, поети атомного віку, останні трубадури на землі.

У кімнату ллється повітря, напоєне пахощами літнього саду.

Ніхто, крім тебе самого, цього не зробить.

Заночував туман у полі, уранці плакав над рікою.

Не оравши й не сіявши, не будеш хліба їсти.

О земле втрачена, явися!

Новела, на відміну від оповідання, більш напружена й динамічна.

Василь, міцний чоловік, нагадував казкового богатиря.

Жах, німий, холодний, до світанку гримів прикладами на ганку.

Усе можна виправдати, крім освіченого варварства.

Осяяний сонцем, перед нами розкинувся зовсім новий світ.

На долині, край лісу, висить синя імла.

Старий вітряк, дубовий птах, стоїть на пагорбі в житах.

У саду ботанічнім невміло, незвично ловлю, доганяю кленові листочки.

Не кинувши углиб надійний якір, пливу й пливу повз береги краси.

У березні, у березні земля прощається з торішніми снігами.

Не чути ніякого голосу, крім вівчарської трембіти, на далекій половині.

Ось вони, рідні озера та луки, у синім добрі солов'їних ночей.

Овіяна степовими вітрами, стоїть на березі лиману хатина.