Відокремлені члени речення

Зовні спокійний, Петро жив усі ці місяці якоюсь внутрішньою тривогою.

І на оновленій землі врага не буде, супостата.

Вкрита садками балка вилась попід горою.

Усіяна колосками земля пахне літом.

Старий зараз ніякої роботи не визнає, окрім пасіки.

Знесилений кінь зупинився, важко дишучи.

Земля, скована морозом, покрилась білим снігом.

Незважаючи на спеку й духоту, косарі співали косарських пісень.

Море безкрає таємниче десь зливається з небом.

На річку вже налягла ніч суха й тепла своїм чорним покривалом.

Прийшла пора свята й благословенна.

У кімнату просочується сонячне світло тепле й спокійне.

І втомивсь я одинокий на самій дорозі.

А я самотній уночі ще довго в вогнище дивився.

Музика бадьора чарівна полинула через шкільне подвір'я.

Небо розгорнуло свій намет синій широкий глибокий.

Пропахлі тропіками птахи поверталися до рідного краю.

Поверталися до рідного краю птахи пропахлі тропіками.

Пропахлі тропіками поверталися до рідного краю птахи.

До рідного краю поверталися птахи пропахлі тропіками.

Олеся йде сама дорогою - легка, витончена, пругка.

Прокидається наповнений зеленими пахощами степ.

Засмаглі й оздоровлені покидали ми лазурове узбережжя.

Батько сидів із веслом на кормі - веселий та дужий.

Природжений співак, він любив пісні і в душі пишався своїм артистичним хистом.

А Чіпка наперекір світові й людям якийсь веселий, радий.

Причаїлися гори заворожені красою ніколи не бачених степів.

На яблуні переливчасто заспівала іволга і, війнувши пір'ям, перелетіла на друге дерево.

Дружба - безмежна, як море.

Люди - солдати, матроси, цивільні - потоком вливалися в одні двері.

Дивлюся на квітучу яблуньку, а бачу сухі дерева.

Земля оновлена! І люди не ті, що ти, Тарасе, знав...

Одна в поета правда - чистота.

Життя - спокута не своїх гріхів.

Я маю спокій - істинного друга.

Настала осінь - золота пора.

Дивлячись на людей усміхався й мій батько великий добрий чоловік.

Це були замальовки руїн пощерблені фронтони альтанки.

У мене жодних претензій нема до Долі моєї обраниці.

Осип Микитка як командир на вимогу ворога вийшов із натовпу бійців.

Чемпіон світу з боксу Віталій Кличко вкотре переміг.

Час великий диригент перегортає ноти на пюпітрі.

Серед лісу особливий подив викликає могутній дуб цар лісу.

Наймичка невсипуща щовечір небога свою долю проклинає.

Ця дівчина... Обличчя як з ікон.

Доброта потрібна людям як хліб.

Софія височіє над Дніпром як свіча.

Лисенко відомий у світі як композитор.

Вітру на морі не було, проте клекотав сильний прибій.

Там, замість житечка, у теплеє літечко враз терен зацвів.

Напевно, це був інший світ - чудовий невідомий храм.

Тихі конвалії, білі і ніжні, скоро розплющать срібні повіки.

Усі, за винятком Андрія, прийшли того вечора на збори.

Ніч була темна, але тиха.

До серця доторкнулася весна, ота жіноча, ніжно-лебедина.

Розминаючи сизий полин у долоні, роси юності спогадом п'ю.

Хлопець стріляв швидко, хоча й неточно.

Край шляху, у долині, догорає вогнище.

О земле втрачена, явися бодай у зболеному сні!

За винятком баби Оришки, Чіпка нікого не любив.

І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю.

То пилок, то сніги, то сльота партизанську вкривають дорогу.

Крім знання, тут потрібна інтуїція, дар передбачення, дар ясновидця.

Щовесни, як і інші дерева, яблуня своїм цвітом цілується з бджолами.

Світить річка зникаючи у маревах небосхилу.

Співають ідучи дівчата.

Схилились два самотні клени читаючи весни буквар.

Зозулі кували торкаючи дзьобиками чарівні клавіші неба.

Штовхаючись і поспішаючи виходили пасажири на берег.

Жінка йде поволі і трохи зігнувшись.

Вийшов Чіпка на царину, ходить коло землянки голову повісивши.

Згорнувши намітку Джериха помогла синові складать білу свитку.

Якби хліб та одежа то їв би козак лежа.

Деякий час усі сиділи задумавшись.

Погомонівши молодята пішли із садка.

Не читай лежачи!

Над хатою піднялись у небо голуби знаменуючи мир і благодать.

Дід прожив під сонцем коло ста літ ніколи не ховаючись у холодок.

Причаївшись у малині за смородиною я слухав бабині молитви.

Жінка йде вздовж берега поволі й трохи зігнувшись.

Я колись мріяв стати льотчиком ще в п'ятому класі.

У спеку на одеських пляжах тьма-тьмуща людей.

Увечері за ставком як солодко співає соловейко!

Односельці вирішили зібратися вранці біля млина.

Там у сузір'ї Саламандри твій коханий бив тобі чолом.

Під час лютих осінніх штормів на Чаїному знаходять собі притулок рибалки.

Коло самого дому під вікнами росли кущі жовтої акації купи мальви.

Високо в небі в прозорому надхмар'ї виблискували в променях сонця чайки.

З півночі повіяв свіжий вітер, розірвавши пелену хмар.

Жайворонки співали над ріллею, високо піднявшись угору.

Уже смеркаючись, ми дісталися моєї малої батьківщини - Канева.

Місяць плив, намагаючись утриматися на нетривких хвилях неба.

Згадуючи літні вечори, у моїй уяві постає сріблясто-синє море.

Студенти мовчки стоять, милуючись зоряним небом.

Пожадливо втягуючи в себе повітря, Семен подався додому.

Не покидайте землі, не залишивши на ній доброго сліду.