Валер'ян Підмогильний. Роман "Місто"

Мале на зріст — йому якраз під пахви, худеньке, в плескуватому капелюшкові... Вона зиркнула спідлоба на юнака, руку свою прибрала й ішла далі своїм чітким, майже військовим кроком.

Вона складена була з двох тонів, без жодних переходів між ними — чорного: волосся, очі, сукня, лаковані черевики, та смуглого: обличчя, тіло рук і плеча та панчохи, і це просте поєднання надавало її постаті гордого чару...

...тихе дівча, вигнане з села злиднями багатосімейної родини... Вона була щира й без-захисна, трохи романтична й терпляча до лиха, як і всі вбогі дівчата, що не почувають у собі ні справжнього пориву, ні твердої сили

Довгі рукава її сірої блузки були миліші йому за голі руки інших... Черевики її були округлі й на помірних каблуках, і коліна не випинались раз у раз із-під спідниці. В ній вабила його нештучність, рідна його душі.

У неї була товста, округла спина — роздобріла на довільних харчах! В її умінні любити не було нічого штучного, хоч слово «любов» було її найулюбленішим жартом... ніколи ні про що серйозно не казала, ніколи не турбувала його своєю душею...

самогубство Зоськи

початок написання роману про людей

приїзд Степана до Києва

поселення Степана в Гнідих