Узагальнення вивченого впродовж І семестру

мрія про подорож, ловити ґав, сонячна погода;

Кривий Ріг, лагідна усмішка, вінок із квітів;

читати вголос, музика весни, щиро сміятися;

розмовляє з вітром, місяць і зорі, листя шепче.

скошена нива, заплітати косу, хвиля б'є;

довірливі стосунки, кататися на велосипеді, Чумацький Шлях;

здійснити задумане, спілкуватися українською, стріляний горобець;

сидіти мовчки, рясний дощ, листування з подругою.

небезпечний кір;

білий тюль;

чоловічий шампунь;

запашний ваніль.

великий шимпанзе;

повноводе Онтаріо;

головна біль;

мила фрау.

оголошення подяки;

запровадження виборності;

посвідка на проживання;

виговор з попередженням.

завернути в папір;

просрочений товар;

дитячий лікар-педіатр;

рогівка ока.

серцевий напад;

лишня вага;

обезболюючий засіб;

оптовий продаж.

хворий грипом;

попередити хворобу;

переказати гроші;

заставити написати.

тире в складному безсполучниковому реченні;

тире на місці пропущеного члена речення;

тире при відокремленій прикладці;

тире між підметом і присудком.

тире в складному безсполучниковому реченні;

тире на місці пропущеного члена речення;

тире при відокремленій прикладці;

тире між підметом і присудком.

тире в складному безсполучниковому реченні;

тире на місці пропущеного члена речення;

тире при відокремленій прикладці;

тире між підметом і присудком.

підрядне умови;

підрядне наслідку;

підрядне мети;

підрядне місця.

підрядне умови;

підрядне наслідку;

підрядне мети;

підрядне місця.

підрядне умови;

підрядне наслідку;

підрядне мети;

підрядне місця.

Велике діло, коли людина має чисте сумління, коли ніякі тіні не каламутять, не забруднюють душу.

Хоч проживи сто і двісті років, Київ пізнати повністю неможливо, бо в кожного він свій, особливий, самобутній, неповторний.

Повінь добрих почуттів затоплює вчителя, коли він чує, як довірливо тулиться до нього дитина.

Усіх, хто живе в Україні, має об’єднувати в суспільство українська мова, котру треба знати.

Хоч проживи сто і двісті років, Київ пізнати повністю неможливо, бо в кожного він свій, особливий, самобутній, неповторний.

Велике діло, коли людина має чисте сумління, коли ніякі тіні не каламутять, не забруднюють душу.

Повінь добрих почуттів затоплює вчителя, коли він чує, як довірливо тулиться до нього дитина.

Скажи мені, всесильна мово, з якого джерела буття тече струмок, що зветься Слово, в ріку несмертного життя?

Повінь добрих почуттів затоплює вчителя, коли він чує, як довірливо тулиться до нього дитина.

Хоч проживи сто і двісті років, Київ пізнати повністю неможливо, бо в кожного він свій, особливий, самобутній, неповторний.

Велике діло, коли людина має чисте сумління, коли ніякі тіні не каламутять, не забруднюють душу.

Хоч проживи сто і двісті років, Київ пізнати повністю неможливо, бо в кожного він свій, особливий, самобутній, неповторний.

Шануймося, бо одна у нас усіх Україна й життя у кожного одне!

Ніколи я не знав, як тяжко жить без солов’я, що в пісні аж тремтить тільцем своїм маленьким.

Преславне українське слово звучить у серці у моїм, бо мова – хліб, а не полова: я чув її із уст батьків.

Пігмей бажа високим буть на зріст, порядним хоче виглядати злодій, завжди злочинець – на ділах добродій.

Рясніє дощ і падає лункіше м’яких краплин розмірене биття.

Знову яблуні буйно цвітуть і лунає знайомий мотив.

Весна процвіте і наново криниця простеле барвінком круті береги.

Вишневі зацвіли сади і сніг пахучий падає на воду.

Добре сказано Сенекою жорстокість народжується з посередності й слабкості.

У товаристві лад усяк тому радіє.

Одним заспокоюю себе у мене ще все попереду.

Не повернуть минулого ніколи воно пройшло і вже здається миттю.

Хвилина ще і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

Десь у хлібах кричав перепел і туман стелився од річки.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть.

Сині роси зблискували на травах і сонце купалось на левадах.

Відбились зорі у воді летять до хмар тумани.

Життя росте лишень з любові лише краса людей навчає жить.

Дощ пройшов хазяйським кроком сад в росі купається.

Дуже дивний пейзаж косяками ідуть таланти.

означальне;

з’ясувальне;

обставинне причини;

обставинне місця.

означальне;

з’ясувальне;

обставинне причини;

обставинне місця.

означальне;

з’ясувальне;

обставинне причини;

обставинне місця.

Ще сніг кругом, ще голі віти дуба, і не курличуть в небі журавлі.

З високих круч луна орлиний клекіт, лиш тихі води все стоять мовчазно.

Як вечір рожевий на землю злетить, я вийду самотній у гай.

Розкішно вбраний, сад густий стоїть, і ллється спів пташок дзвінкий.

Я, щоб відновити в пам’яті берег дитинства, відвідав рідне село.

Поміркуймо, що кличе людину до творчості.

Як не буде птахів, то і людське серце стане черствим.

Скільки хвиль у бурхливому морі, стільки співів у серці моїм.

Візерунки, що густо заповнюють тло тканини, властиві вишивкам Галичини і Буковини.

Якби Данило був маляром, то змалював би дівчину із сонцем на плечі.

Мені завжди здавалося, що в Греції навіть статуї теплі.

Тому веселиками звуться журавлі, що прилітають до веселої землі.

так що настрій зіпсувався на цілий день.

бо кожен з нас почувався досить невпевнено.

проте погода посприяла нам і цього разу.

й обговорювати можливі перешкоди.

якось журливо ставало на душі.

неначе занурюючи все в темряву.

однак на ґанку ще точилася розмова.

так що все птаство затихло.

«Щасливий ти в нас, Даньку» – щебетали дівчата, хрумаючи бублики.

«Де ж він, де?» – гукнув Бертольдо, – «Що ж він криється між вами?»

«Що це за дівчина? Де вона взялася в нашому селі, – думав молодий Джеря.

Бабуся питає: «А що, дітки? Чого прийшли, мої соколята?»

„Отже, тут кращі хліба, ніж під селом, – подумав сам собі, – тут, мабуть, сильніший дощ пройшов…”

Мельник повів сивою од років і борошна головою на розчинені двері: „Ще хтось молоти під’їхав. І ночі не доспав”.

„А ви спробуйте заспівати колискової,” – зірвалося в мене, та господиня знизала плечима, мовляв: „Не знаю і не вмію…”

„Михайле, ти ще не в хаті?! – гримнув з катраги дід. – Гляди: перепаде нам обом за лебедів!”

Один мудрець вдало підмітив: Чим більше пізнаєш людей, тим більше починаєш любити тварин.

Павло Тичина сказав про Сковороду «Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: обсягом широку, змістовністю глибоку і щодо світогляду свого — чисту та моральну».

«Ще б ми стільки прочитали, як ти, — докинула Василина і пояснила подрузі: — Взимку цілі ночі просиджує над книжками».

Коли садили капусту, господарка хапалася за голову — «Дай же, Боже, час добрий! Щоб моя капусточка приймалась і в головки складалась, щоб із кореня була коренистая, а із листу голосистая!»

«Коли я сита, то така я добра», ковтнувши жертву, просичала Кобра.

«Життя мені всміхалося, — говорив Франко, — а діти були промінням».

«Ні, — сказав сам собі Василько — щуки я не піймаю, бо вона прудка».

«Добрий вечір вам»: заспівав позаду тоненький дівочий голос.

Український письменник В. Винниченко якось сказав: “Як нудно сіро проходить життя людей неталановитих, так нудно й нецікаво живуть без любові навіть талановиті”.

“Митець не може відвернутися від своєї сучасності, – говорив Альбер Камю і далі пояснював: “Якби він відвернувся від неї, то промовляв би в порожнечу”.

Мати Тереза знала силу посмішки, тож усім, хто зневірився, радила: “Отримавши від життя чергового удару, скажіть собі: “Усе могло бути набагато гірше” і посміхніться”.

“Слово – найтонше доторкання до серця, – був переконаний В. Сухомлинський, – воно може стати і запашною квіткою, і живою водою і розжареним залізом”.

«Зречення рідної мови призводить до найбільшої кари – духовного каліцтва,– говорив Г. Нудьга і додавав – Дорослі мають пам’ятати цю велику істину й прищеплювати її своїм дітям».

Панас Мирний писав: «Найбільше славиться поміж людьми той народ, у якого його мова розвинута та збагачена творами всякого письменства».

«Слово – перше дзеркало духу, – казав Петрарка, – а дух – головний поводир слова».

«Кожний українець повинен знати одну-дві чужі мови, – писав Борис Грінченко, – і вчити змалечку того своїх дітей».