Узагальнення вивченого про просте ускладнене речення.

Пісня любові й дитинства в селі бринить, як струна.

Зникає поїзд в синяві дощу, колесами вистукує об крицю.

Темна ніч розкидала шовки на поля і чарівні садки.

Літа на зиму повернули, пливуть в осінні хмурості.

Тільки зелена низька озимина навкруги току нагадувала про осінь.

Весна на степи-килими сипала сині блакитні жовті квітки.

Де-не-де ще тремтів на гілці одинокий скручений дудочкою листочок.

Збирають світлі золоті меди веселокрилі та прозорі бджоли.

Густа медова теплота високі налила жита.

Високий кремезний чоловʼяга порається біля клуні.

Заходжу в ранкове зелене поле і вдихаю його аромати.

У синьому холодному морі гойдається білий вітрильник.

Усюди німа тишина на річці у лісі на полі.

І все поволі зникає море скеля земля.

Усе в чеканні спілі краплі рос землія і місяць вишні і тополі.

Кожен кущик горбок долина стежечка усе це йому знайоме.

На вершечку стрілецької гори у лісах і долинах скрізь панувала тиша.

Ранок зачинався тихий усе навколо і трави і дерева і кущі неначе завмерло.

Летиш милуєшся всім і сріблястою нехворощю і лісосмугами і білою дівочою косинкою.

Усе в думках ожива і луги в зелених отавах і гніздо ластовине під дахом старого хлівця і дупласта верба.

1

2

3

4

Випнуті, порослі вилиці виказували сильну завзяту сміливу натуру.

Випнуті порослі вилиці виказували сильну, завзяту, сміливу натуру.

Випнуті, порослі вилиці виказували сильну, завзяту, сміливу, натуру.

Випнуті, порослі вилиці виказували сильну, завзяту, сміливу натуру.

Не розуміючи минулого ми не розуміємо сьогодення.

Радість од краси світу ось найвища мудрість життя.

Неробство й гультяйство призводять до лиха.

Кажуть очі людини то дзеркало її душі.

Здається вічністю буття маленька мить перед якою навіть смерть безсила.

А може навпаки це твій власний страх утілився в щось чорне волохате.

А вранці тільки почало світати де не було здається ні душі а вже стоять наведені гармати.

І я виходжу в гомін трав і припадаю до сліда бо значить хтось мене чекав а може й зараз вигляда.

Ой не ходи, Грицю, та на вечорниці.

Неси ж мене, коню, по чистому полю.

Де ти, фантазіє, нам радощі й весна.

О, краю рідний мій! Твої краї безкраї!

Не стелись тумане, не шуміть тополі, не печальте очі, ви берізки голі!

Не стелись, тумане, не шуміть, тополі, не печальте, очі, ви берізки голі!

Не стелись, тумане, не шуміть, тополі, не печальте очі, ви, берізки голі!

Не стелись, тумане, не шуміть, тополі, не печальте очі ви, берізки голі!

Від радощів маля біжить підстрибуючи.

Осінні верби стоять похнюпившись.

Співали пташки славлячи весну.

Читати лежачи шкідливо.

Весело глянули хмарки в блакитне море як люстро.

Усі знають що очі моєї дівчини як волошки.

Хмари піднялися вище мов пасма диму.

Чорнів як ноги павука мольберт у куточку.

Саме тут на Київщині Емму Андрієвсяку застала війна.

Мирські турботи й суєта десь там у лоні міста.

Стежка піднімається ще вище на саму гору.

Щоліта в Тернополі буваю в діда й баби.

Настав травень зацвіли всі дерева в нашому саду окрім старої вишні.

При вʼїзді в село вершників уже чекали юрмлячись край доріжки діти.

Дерева в яблуневому цвіту такі білі й легкі вночі зараз обважнілі.

Вогонь в печі лежав утомившись тихо дрімаючи жаром.

Стомлені тяжкою дорогою ми попадали й заснули.

Укритий пальмовим листям віз зникає за пагорбом.

Довгі вечірні тіні лягають на порослу споришем вулицю.

Сонце весь день освітлює зіткані зі срібла вишняки.

Сині квіти омиті ранковими росами дарують нам радість і свіжість.

Далеко-далеко на південь засиніли смугою вкриті лісом гори.

Сад повен пташиного щебетання нагадує казку дитинства.

Заходимо разом у сад залитий місячним сяйвом.

Бережіть довкілля - храм природи.

Єгипет - колиска цивілізації.

Твої очі - зорі світанкові.

Мова - утілення думки.

Людина повинна жити красою, добром, правдою.

Рабство вʼязниця душі.

Лише той не знає смерті, хто творить сам життя.

Овіяна вітром веселка в моїх зацвітає очах.

Життя - це і усмішка , і сльози це солоні.

Лози, висип, кручі, ліс - усе блищить і сяє на сонці.

Прилітайте, сизокрилі мої голубʼята, із-за Дніпра широкого.

Уміти користуватися словом велике мистецтво.

Із цим нестерпним відчуттям він кудись провалився, але згодом почав спливати, і виходити з небуття. (М.Стельмах)

І враз затремтіло молоде листя, зашамотіло струсило з себе дощ самоцвітів. (М.Коцюбинський)

І квіти, і зорі, й зеленії віти провадять розмови кохані про вічну силу весни на сім світі, про чари потужні весняні( Л.Українка)

У небі то розгоряються то погасають сліпучі ракети ( Ю.Збанацький).

двокрапка, тире і ком

ком і знака оклику

тире і знака оклику

двокрапка, тире, ком і знака оклику.

Почин кажуть великий чоловік (Панас Мирний).

Власне кажучи вечір уже минув, і вже сама ніч! (Остап Вишня)

Теплий кожух тільки шкода не на мене шитий (Т.Шевченко).

Полювання як ви потім побачите потребує чимало часу (Остап Вишня).

Справді, добре сміється той, хто сміється останній (М.Стельмах).

Всяке трапитись, може, на довгім віку (О. Підсуха).

І мені осіння ніч короткою здається (Леся Українка).

Морозний сніг, блискучий та легкий, здається, падає на серце прямо (М. Рильський).