Узагальнення й систематизація вивченого з теми «Речення зі звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями)».

Я знаю село повірте зовсім не з книг і викривлених фільмів з яких ніколи правди не дізнаєшся.

Як ми вже знаємо по дорозі з Харкова Гребінка зупинився в Кременчуці.

Чужа душа то кажуть темний ліс.

Це тільки степ їхній щовесни оновлюється навіть після чорної бурі яскраво зацвітає дикими тюльпанами.

На щастя злива вже вщухала а крізь хмари пробивалося сонце

Поки працювали в полі дощу на щастя не було

На щастя потяг було затримано через технічні проблеми

І рушник вишиваний на щастя на долю дала

Зійди дощику, дрібнесенький, Скропи травицю-муравицю, Нехай я вийду на вулицю.

Ой куди ви, голубоньки, та й полетите, Куди моє дівування та й занесете?

Пусти мене, мати погуляти, Бо вже челядоньки не видати.

Зеленая, дібровонько, Чого так рано спустошена, Трава на сіно покошена?

Прочини господарю, ворота, Занесем тобі віночка з золота

Вітру на морі не було, проте клекотав сильний прибій.

Напевно, це був інший світ - чудовий невідомий храм.

Тихі конвалії, білі і ніжні, скоро розплющать срібні повіки.

Щасливий і веселий, я дивився на високе бездонне небо.

Так

Ні

Так

Ні

Так

Ні

Добрий день, тату мій і далі неосяжні, прийміть любов мою й тепло пісень моїх.

Ти зійди на гору, брате і поглянь на схід: стали світлі наші хати і просторий світ

Ми зберегли тебе, вкраїнська мово, щоб лютий ворог не поранив.

О ліро пушкінська, на світ увесь брини про зорі щастя.

до тебе, Україно, наша бездольная мати стуна моя перша озветься.

Микито, знов мою пораду ти забув і судиш про князів.

пригадайте, мамо, те прощання край воріт, де сяяла роса.

До тебе, мій дорогий юний друже, приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань.

Густий, соковитий, запашний бур"ян з - під ніг слався, мені здавалося, до самого обрію.

Оце (одного разу було свято і погода) сиділа стара Кармелюха коло своєї хати на призьбі, дивилася у поле на шлях.

Почуття підлого переляку і жадоби жити (за всяку ціну жити!) змагалося з почуттям честі.

Чи тільки терни на шляху знайду, чи стріну, може, де і квіт барвистий.

О поле, й дорога,і річка, й узлісся зелене!

О Львове, батьку мій камінний, знаю, як мучила тебе страшна жада в бою. Коли напасницька орда топтала й роздирала Русь безкраю.

О незвичайна, чародійна мово, хоч пронеслася молодість громово, твій звук у мене в серці не затих

За все тобі спасибі, низький уклін о земле, наш уклін!

Дівчина не намагалася заплутувати слідів, вона вкидала всі листи до тої самої скриньки, а коли й не до тої самої, то принаймні в тому самому відділенні, що значилося під цифрою сім.

І враз, неждано і чудно для ранку, сплеснули мідні звуки оркестру.

Тепер, щоправда, довкола було досить голо і сумно

У неволі тяжко, хоча й волі, сказать по правді, не було.

Звісно, чумаки завжди рушають до схід сонця, щоб захопити холодку.

Нас не злякають ці гори, де, може, не ступала людська нога.

Ти, мабуть, не знаєш, що наша дивізія носить ім"я мого рідного міста.

І ось, нарешті, вершина.