Узагальнення й систематизація вивченого з теми «Речення зі звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями)».

Я знаю село повірте зовсім не з книг і викривлених фільмів з яких ніколи правди не дізнаєшся.

Чужа душа то кажуть темний ліс.

Як ми вже знаємо по дорозі з Харкова Гребінка зупинився в Кременчуці.

Це тільки степ їхній щовесни оновлюється навіть після чорної бурі яскраво зацвітає дикими тюльпанами.

На щастя злива вже вщухала а крізь хмари пробивалося сонце

На щастя потяг було затримано через технічні проблеми

Поки працювали в полі дощу на щастя не було

І рушник вишиваний на щастя на долю дала

Зійди дощику, дрібнесенький, Скропи травицю-муравицю, Нехай я вийду на вулицю.

Пусти мене, мати погуляти, Бо вже челядоньки не видати.

Ой куди ви, голубоньки, та й полетите, Куди моє дівування та й занесете?

Прочини господарю, ворота, Занесем тобі віночка з золота.

Зеленая, дібровонько, Чого так рано спустошена, Трава на сіно покошена?

Вітру на морі не було, проте клекотав сильний прибій.

Напевно, це був інший світ - чудовий невідомий храм.

Щасливий і веселий, я дивився на високе бездонне небо.

Тихі конвалії, білі і ніжні, скоро розплющать срібні повіки.

Так

Ні

Так

Ні

Так

Ні

Ти зійди на гору, брате і поглянь на схід: стали світлі наші хати і просторий світ.

О ліро пушкінська, на світ увесь брини про зорі щастя.

Ми зберегли тебе, вкраїнська мово, щоб лютий ворог не поранив.

Добрий день, тату мій і далі неосяжні, прийміть любов мою й тепло пісень моїх.

до тебе, Україно, наша бездольная мати стуна моя перша озветься.

пригадайте, мамо, те прощання край воріт, де сяяла роса.

Микито, знов мою пораду ти забув і судиш про князів.

До тебе, мій дорогий юний друже, приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань.

Густий, соковитий, запашний бур"ян з - під ніг слався, мені здавалося, до самого обрію.

Оце (одного разу було свято і погода) сиділа стара Кармелюха коло своєї хати на призьбі, дивилася у поле на шлях.

Почуття підлого переляку і жадоби жити (за всяку ціну жити!) змагалося з почуттям честі.

Чи тільки терни на шляху знайду, чи стріну, може, де і квіт барвистий.

О поле, й дорога,і річка, й узлісся зелене!

О незвичайна, чародійна мово, хоч пронеслася молодість громово, твій звук у мене в серці не затих.

О Львове, батьку мій камінний, знаю, як мучила тебе страшна жада в бою. Коли напасницька орда топтала й роздирала Русь безкраю.

За все тобі спасибі, низький уклін о земле, наш уклін!

Дівчина не намагалася заплутувати слідів, вона вкидала всі листи до тої самої скриньки, а коли й не до тої самої, то принаймні в тому самому відділенні, що значилося під цифрою сім.

Тепер, щоправда, довкола було досить голо і сумно.

І враз, неждано і чудно для ранку, сплеснули мідні звуки оркестру.

У неволі тяжко, хоча й волі, сказать по правді, не було.

Звісно, чумаки завжди рушають до схід сонця, щоб захопити холодку.

Нас не злякають ці гори, де, може, не ступала людська нога.

Ти, мабуть, не знаєш, що наша дивізія носить ім"я мого рідного міста.

І ось, нарешті, вершина.