Українські землі під владою Литви та Польщі. Соціальна структура суспільства та господарський розвиток наприкінці ХУ - у першій половині ХУІ ст. Люблінська унія

система правових норм, які встановлювали залежність селянина від землевласника й право останнього володіти селянином-кріпаком як власністю

хутір, маєток, велике шляхетське господарство, орієнтоване на ринок. Був багатопрофільним господарством, у якому вся земля належала панові і який базувався на праці селян, що відробляли тяглову службу або панщину.

німецьке міське право доби Середньовіччя, за яким міста звільнялися від управління й суду приватних власників або державних урядників та створювали власні органи міського самоврядування.

великі групи людей, що мають закріплені законом права та обов’язки, відрізняються своїм політичним становищем і наявністю привілеїв.

підписаний польським королем і великим князем литовським Сиґізмундом II Августом. Згідно з документом, усі земельні володіння великого князя вимірювалися й ділилися на однакові ділянки — волоки. Найкращі орні землі відводилися під великокнязівські фільварки, решта розподілялася між селянами. За користування волокою тяглові селяни з усіма дорослими членами своєї родини повинні були відпрацьовувати два дні панщини у фільварку.

збільшився обсяг прав службової шляхти, зрівнявши її з магнатами. Шляхта отримала можливість брати участь в управлінні державою завдяки участі в роботі повітових сеймиків (місцевих станово-представницьких органів) і Великому вальному (загальному) сеймі.

узаконено поділ шляхетства на шляхту, яка отримувала землі за службу, і магнатів — князів і панів, що володіли містами, містечками і величезними землями за спадковим правом, підпорядковувалися лише великому князеві й мали власні військові загони.

Закріпачення селян. Ті селяни, які понад 10 років проживали на панській землі оголошувалися кріпаками.