Українська мова. Синтаксична норма

Малина і вишні цього року не вродили.

Усі ми дужі дружбою своєю.

Я сам іду до товариша.

Було їх там чоловіка з тридцять.

Прожити вік – не поле перейти.

Любити свій край – не є злочином.

Першою думкою Остапа було тікати.

Життя прожити треба чесно.

Гримнуло кілька пострілів.

У душі моїй пісень і мрій море.

Ой у полі жито копитами збито.

Сучасне завжди по дорозі з минулого в майбутнє.

Два хитрих мудрого не переважать.

Он ідуть закохані і юні.

Старого горобця на полові не обдуриш.

Чуже переступи, та не займи.

Я хочу погостювати в батька-матері.

Ще мене з колиски люба мати вчила мову рідну шанувати.

Не багатство ти шануй, не вроду, мову бережи свого народу.

У нас піснями тепла вся земля.

Це була лебедина пісня композитора.

До лісу було рукою подати.

Я стою непорушно і печу раків.

Ми змусили його розв`язати язика.

По селу застрибало відлуння цокоту сокири.

Напечемо солодкої цибулі, із підчеревини нашкваримо шкварок.

Батьківщину і матір не вибирають.

Передсвітанкова весняна тиша рідних полів.

Навколо запахло чебрецем і м’ятою.

Ночвами моря не перепливеш.

Поспішайте творити добро!

Щозміни норму виконуємо на сто відсотків.

Бережи честь змолоду.

Держи кишеню і уста замкненими.

День народження святкуватиму пізніше.

Правда неправду перетягне.

Немає пісні без любові.

Батьків не вибирають.

Правди не сховаєш.

З двох бід вибирають меншу.

Нарешті ремонтують магістраль.

У синіх відрах листя лопушине.

Вузенька вуличка. Стіна, повита хмелем.

Твої спогади світлі, але щемливі.

За вікном жоржини й чорнобривці

Десь гонить вітер хмари пелехаті.

А степ уже сивий на поминках плаче.

Нові громи схрестились на мечах.

А небо синє і ясне.

Я змалку знаю, де яке зело.

Десь бриніла притишена пісня.

Тихо жаби кумкають з болота.

Весна прийшла так якось несподівано.

Наступного дня були ми в печерах.

Ми ж пишемо кров’ю на своїй землі.

Гризуть вудила коні з нетерплячки.

Зазимую тут і залітую…

Ой там, за Дунаєм, молодець гуляє.

Я загартований від часів воєнного дитинства,

Топчи правду в калюжу, а вона все чиста буде.

Дурний і в Києві не купить розуму.

Приймачі підбадьорливо сиплють прогнозами

То не хмара — біла пташка хмарою спустилась над царем тим.

Розкіш царів меркне перед мистецькими шедеврами геніїв.

Крути не верти — царем не будеш.

Не мати царя в голові — означає діяти нерозсудливо.

За царя не бачили часом і сухаря.

Михайлик кинувся бігти.

Козаки вміли воювати.

Зацвіли вишні та яблуні.

В небі красиво летіли лелеки.

Боротися значить для праці працювати.

Горе не біда.

І наша ученість добром не підкута, то лиса єсть прелюта.

Моє серце засіяне поле, на якому брунькуються вперше ще не бачені квіти нікому.

Тільки духовне багатство то справжній скарб.