Українська мова. Річна контрольна робота за 9 кл.

Рильський говорив, що слово «вчитель» з давніх-давен користується великою шаною у народі.

Черниш, яке в нас сьогодні число? спитав похмуро Сагайда, шкутильгаючи поруч (Гонч.).

Мати через пліт запитала сина, куди він зібрався (М. Стельмах).

В. Сухомлинський зазначав, що любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова.

Один мудрець вдало підмітив: Чим більше пізнаєш людей, тим більше починаєш любити тварин.

Павло Тичина сказав про Сковороду «Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: обсягом широку, змістовністю глибоку і щодо світогляду свого — чисту та моральну».

«Ще б ми стільки прочитали, як ти, — докинула Василина і пояснила подрузі: — Взимку цілі ночі просиджує над книжками».

Коли садили капусту, господарка хапалася за голову — «Дай же, Боже, час добрий! Щоб моя капусточка приймалась і в головки складалась, щоб із кореня була коренистая, а із листу голосистая!»

«А в нашій учительській роботі треба, щоб минули роки й десятиліття, поки стане людиною той, хто несміливо переступив поріг школи і вивів на папері олівцем перші палички та кружечки, написав перше слово», думав учитель.

Український письменник В. Винниченко якось сказав: “Як нудно сіро проходить життя людей неталановитих, так нудно й нецікаво живуть без любові навіть талановиті”.

“Суспільність, – говорив М. Грушевський, – що має віру в себе, мусить мати й відвагу глянути на правду свого минулого, щоб зачерпнути в ній не зневіру, а силу”.

Мати Тереза знала силу посмішки, тож усім, хто зневірився, радила: “Отримавши від життя чергового удару, скажіть собі: “Усе могло бути набагато гірше” і посміхніться”.

“Слово – найтонше доторкання до серця, – був переконаний В. Сухомлинський, – воно може стати і запашною квіткою, і живою водою і розжареним залізом”.

“Митець не може відвернутися від своєї сучасності, – говорив Альбер Камю і далі пояснював: “Якби він відвернувся від неї, то промовляв би в порожнечу”.

“Лиш праця,— підкреслював Іван Франко: — світ таким, як є, зробила”.

У своїх сонетах Рильський часто висловлював “пейзажем те, для чого слів нема людських”. (Д. Павличко.)

Шевченко оспівував безсмертя Прометеєве, його розшматоване серце: "Що знову оживає і сміється знову”. (О. Гончар.)

Борис Олійник пише: Олесь Гончар як письменник виріс на рахманному чорноземі доброї української реалістичної школи.

– Що ти хочеш від життя?

– Небагато. Просто жити, працювати, як усі…

– Так от і працюй, хлопче, а не розкатуй по степу.

«Сідай за книжки. Зубри!» - «Мамо, епоха зубрінь минула».

– «Це щось нове, хлопче. Зубрити не хочеш. Може і вчитися не хочеш?» – «Вчитись хочу, але по-справжньому».

– Не святий і він! До всіх добрими не будеш. – Оцінювати чиєсь життя – це, мабуть, найпростіше. – Правильно, нам пора про своє подумати.

– Доброго ранку! – каже Лукія, уповільнюючи крок.

– Доброго ранку, Лукіє.

– В область їду… Може, доручення буде яке?

Над плесом озера я юність пригадав, вечірні небеса і посвист крил качиних....

Згори гора дивилась у черлінь, і хилитався човен до човниці.

Нестор ціпенів від страху, притулившись чолом до шибки, та відірвати погляду від вулиці не міг.

А соловейко-вакарушка не відмовляється ні від сухого листячка, ні від торішньої трави.

Земля ще спить і сниться їй весна, така квітуча, сонячна, рожева.

Перед наметом догоряла ватра і козаки сиділи на землі.

Світло в хаті уже погасло і весь хутір поринув у густу темряву ночі

Корови зайшли вже далеко вперед і треба було їх наздоганяти

Проспівали на кутку півні й озвалося з лісу відлуння.

Дощ на світанку стих але за мить він перейшов у вариво огненне.

Земля ще спить і сниться їй весна, така квітуча, сонячна, рожева.

Тільки сухо й дзвінко тріщать у саду цвіркуни та шарудять стривожені тополі.

На дубі довго не розкриваються бруньки зате довго восени дуб не ронить свого листя (О. Копиленко).

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки (Л. Костенко).

Скинеться зрідка у воді рибина або нічний птах залопоче у темряві крилами (Б. Антоненко-Давидович).

Ліси та діброви вкрилися блідо-зеленавим серпанком і в них залунали голоси перших мандрівних птахів (В. Рутківський)

На дубі довго не розкриваються бруньки зате довго восени дуб не ронить свого листя (О. Копиленко).

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки (Л. Костенко).

Скинеться зрідка у воді рибина або нічний птах залопоче у темряві крилами (Б. Антоненко-Давидович).

Ліси та діброви вкрилися блідо-зеленавим серпанком і в них залунали голоси перших мандрівних птахів (В. Рутківський)

Може людина помилятися в людині, але не можуть народи помилятися в народах (О. Довженко).

Хочеш стати безсмертним – дбай про безсмертя свого народу (В. Голобородько).

Вечір був місячний, ясний, і зорі лагідно сіяли (Леся Українка)

Чи то війнув снігами небосхил, чи то так сумно розкричалась галич (Г. Світлична).

Було так тихо й гарно, що дівчина, оглянувшись навколо, відчула себе щасливою (М. Далекий).

У сучасному світі вивчати мови міжнародного спілкування вкрай потрібно, адже це свідчить про досягнення особистістю успіху.

У сучасному світі вивчати мови міжнародного спілкування вкрай потрібно, тому що так особистість може досягти успіху.

У сучасному світі вивчення мов міжнародного спілкування вкрай потрібне, щоб особистість могла досягти успіху.

У сучасному світі вивчення мов міжнародного спілкування вкрай потрібне, бо так особистість досягне успіху.

Розчарування від звістки, що хтось уже отаборився в Холодній Балці, засмутило зовсім чумацькі серця.

Посеред майдану, де мене лишили радисти, я зупинився, не знаючи, куди податися.

Довелося самому взятися за налигача, а плечем підпирати воза, бо колеса по самі ступиці грузли в сипучому придніпровському піску, а потім братися за весла та за канат і перти важкий пором до супротивного берега.

Крім цмину піскового в Україні, ще поширені цмин щитоносний, який зростає на приморських пісках Азовського та Чорного морів, і цмин запашний.

Сіножаті скосяться, і пшениця вижнеться, листячком засиплються всі сади.

А вода у криниці солодша, ніж була, дзвінка, різдвяна, пахне грушами.

О земле рідна, скільки у тобі краси ясної і живої сили.

Ще не висохла криниця у зеленому яру, побіжу води напиться і для друзів наберу.

Згадала околиці рідні: скрізь квіти рясні, ясна роса.

Жайворонки охотніше гніздяться в низькорослому ячмені, аніж у житі, земля м’якша.

Вкусиш гіркого – пізнаєш ціну солодкого.

Знову осінь над гаями, жовтий лист сади встеля.

кома

двокрапка

тире

крапка з комою

Дерева розправляють сонні віти, над ними угорі - пташиний спів.

Стеле м’якенько - лиш твердо спати.

Чудовий краєвид послався понад ним - стави, лисніючи у сяєві нічнім, один до одного горнулися пестливо.

Не спіши язиком: квапся ділом

Вони не мають матеріальних благ, їх не турбують соціальний статус чи рівень та якість існування, а для радості вистачає можливості любити весь світ.

Любов до життя і є нашим дитячим секретом щастя, але ми, подорослішавши, чомусь утрачаємо цей особливий дар.

Парадокс полягає в тому, що з народження будь-хто може отримувати цілковите задоволення від життя і це яскраво демонструють діти.

На думку науковця, кожна людина понад усе прагне досягти повноти існування й насолоджуватися цим відчуттям.

Фінський учений Тимо Айраксинен від початку кар'єри досліджував теорію щастя й узагальнив свої міркування в монографії.

Над ними зумлили комарі, біля нас спросоння коли-не-коли схлипувала річечка, а над усім світом протікала зоряна імла.

Гусак випірнув і сперся забитим крилом на воду, крило заболіло, запекло наче сперся він ним не на воду, а на вогонь.

Обережні й лякливі, сарни належали лісовій гущавині, належали таємниці і я звідав таке відчуття, наче ця заказана таємниця постала переді мною наяву, тепер я можу приглянутись до неї пильніше.

Загадка – це чарівний світ поетичної таємниці і в цьому світі мороз поєднаний з весною, що виступає прекрасною руйначкою всіх його мистецьких та господарських звершень.

Я приходив до дідуся, і, коли він мав час, ми разом читали книжку.

Небо аж дзвенить, і, хоч сонця ще нема, а ці дівчата вже передчувають його.

Між лісом і струмком простелилась долонька лугу, й, коли йти по траві, то з-під ніг весь час вискакують прозорокрилі коники.

Дитяче життя- що міцне дерево: сьогодні вразив, а завтра воно вже парості пускає, потім зацвіте і коли не поб'є мороз, принесе щирі ягоди.